Мистецький лекторій з циклу занять "Митці України"

КПНЗ «ЦДЮТ «Дивосвіт» КМР

МИСТЕЦЬКИЙ ЛЕКТОРІЙ

з циклу «Митці України»

«Ткацтво»

Підготував та провів:

заввідділом

Безницький В.М.

Дата проведення:

28.10.2017

Кривий Ріг

2017

Тема: «Фантастичний світ Марії Приймаченко»

Дата проведення: 28.10.2017

Місце проведення: ЦДТ «Дивосвіт»

Аудиторія: ЗХК «Папірус», ХС «Палітра»

Мета: Познайомити дітей з видом народного декоративно – ужиткового мистецтва, народним промислом – ткацтвом, та з творчістю майстрів, які зберегли національну спадщину нащадкам. Виховувати повагу та інтерес до різних видів мистецтва, художній смак, формувати вміння самостійно вести пошук незнайомих раніше технік виконання твору.

Наочність: експонати виставкового залу з ткацтва, ілюстрації ткацьких виробів, презентація творів народних майстрів.

Ткацтво — один із найдавніших і найважливіших елементів національної культури українського народу. Воно належить до найбільш поширених видів господарської діяльності й народного мистецтва, яке має багатовікову історію і глибокі традиції.

Про наявність ткацького виробництва на східнослов’янських землях у найдавніші часи свідчать археологічні знахідки періоду ранніх неолітичних культур. Практична потреба людини у тканинах для вбрання, оздоблення житла і господарських потреб зумовила масове їх виготовлення в домашніх умовах.

Основними прядильними волокнами в українців, як і в інших народів, з давніх часів були вовна, коноплі й льон. Споконвіку на території України провідними галузями господарської діяльності були скотарство, зокрема вівчарство, яке давало можливість отримувати овечу вовну, та хліборобство — вирощування луб’яних культур — льону і конопель, придатних для виготовлення пряжі.

Ймовірно, вовняна пряжа передувала конопляній, а тим більше лляній, оскільки відомо, що льон на східнослов’янських землях почали вирощувати значно пізніше коноплі — у III тис до н. є. Обробка волокон і прядіння ниток з метою подальшого виготовлення тканин були одним з найважливіших домашніх занять кожної селянської родини. Пряли нитки вручну за допомогою веретена. Для підсилення обертання на нижній кінець веретена натягували круглі глиняні або кам’яні кружальця — пряслиця.

Первісним ткацьким знаряддям був верстат вертикального типу, основна конструктивна частина якого — вертикально встановлена рама. Для натягування поздовжніх ниток — основи та зручності переплітання до них внизу прив’язували кам’яні або глиняні тягарці. Нитки основи розділяли на дві групи — парні й непарні. Парні прив’язували жмутами до одного ряду тягарців, непарні — до іншого. Такий розподіл полегшував ткачам прокладати поміж основою поперечно спрямовані нитки піткання вручну або з допомогою тонкої палички — «глиці» прибивати їх зубцями до краю витканого виробу. Такі верстати подекуди збереглися й до наших днів; на них ткали шлеї, пояси, ремені, рогожі, килими тощо.

Численні археологічні знахідки прядильно-ткацьких знарядь (пряслиць для веретен, кам’яних і глиняних тягарців для натягування основи у вертикальних ткацьких верстатах) засвідчують значне поширення і високий рівень ткацтва на теренах України в період трипільської культури.

Унаслідок фізичних якостей тканини того періоду не збереглися. Однак відбитки тканин на денцях керамічного посуду (с. Стіна на Вінничині) дають підстави стверджувати, що тогочасні люди володіли такими техніками, як полотняне і репсове переплетення. Очевидно, їм відомі були фарби з охри, каоліну та інші натуральні барвники, оскільки на глиняних статуетках окремі частини жіночого одягу позначені кольором. Поліхромний орнамент і висока майстерність, типові для трипільської кераміки, дають підстави припускати, що вони характерні були й для оздоблення інших предметів побуту, в тому числі й тканин для одягу і обладнання житла. У розкопках катакомб (II тис. до н. є.) та курганів знайдено кольорові смугасті тканини, які засвідчують уміння давніх майстрів фарбувати.

Значного піднесення ткацьке ремесло зазнало в добу заліза, у період розквіту скіфської культури. Матеріали поховань 3 курганів Чортомлик, Куль-Оба та інших підтверджують, що скіфські жінки займалися ткацтвом. Багаті скіф’янки користувалися веретенами грецького типу з кістяним набором, а бідні — дерев’яними з глиняним або свинцевим пряслом.

Починаючи з IX—X ст., на ґрунті домашнього традиційного заняття ткацтво перетворюється на окремий вид ремесла і співіснує у двох формах до наших днів.

Виділення міського ткацтва в окремий вид ремесла мало велике значення для удосконалення технології ткацького виробництва і поліпшення якості продукції.

Сьогодні значно скоротилося виробництво тканин у домашніх умовах. До певної міри їх продовжують виготовляти згаданим способом у Карпатах, на Поліссі та в деяких осередках західних, центральних і східних областей України. Найбільш обдаровані майстри-ткачі гідно продовжують і розвивають усталені принципи художнього вирішення тканин для оздоблення сучасного житла та одягу.
 

Найбільша кількість продукції виробляється на підприємствах художніх промислів — фабриках художніх виробів та виробничо-художніх об’єднаннях. Тут працює чимало талановитих ткачів. 

До ткацьких підприємств належать фабрики художніх виробів у Кролевці, Богуславі, Дігтярях Переяславі-Хмельницькому та ін.