Тема уроку: "Встановлення нацистської диктатури в Німеччині. Адольф Гітлер."

 Тема: Встановлення нацистської диктатури в Німеччині. А. Гітлер.

Мета уроку.

Показати процес становлення нацистської диктатури. Охарактеризувати нацистський режим. Закріпити навички аналізу і зіставлення історичного матеріалу, вміння розглядати історичні явища в конкретно-історичних умовах.

Виховати в учнів почуття патріотизму, толерантності, стійких демократичних переконань.

 

Тип уроку. Урок – лекція з елементами бесіди.

 

Обладнання: підручник, атлас.

Основні поняття і терміни: НСДАП, нацизм, «пивний путч», пропаганда, антисемітизм

 

Основні дати: 1933 р. – Прихід нацистів до влади в Німеччині.

1933-1934 р.р. – становлення нацистського режиму в Німеччині.

 

                                                   Хід уроку

Мотивація навчальної діяльності:

22 лютого 1942 року  в Ріо – де –Жанейро  Стефан і Лотта прийняли смертельну дозу снодійного. Фотографія двох прилинувших один до одного закоханих людей обійшла всі газети світу.

Так закінчилось життя видатного  австрійського письменника Стефана Цвейга.  Це самогубство було протестом проти нацистської влади і війни, яку вона розв’язала .

«После шестидесяти требуются особые силы, чтобы начинать жизнь заново. Мои же силы истощены годами скитаний вдали от родины. К тому же я думаю, что лучше сейчас. С поднятой головой, поставить точку в существовании , главной радостью которого была интеллектуальная работа , а высшей ценностью – личная свобода. Я приветствую всех своих друзей. Пусть они увидят зарю после долгой ночи! А я слишком нетерпелив и ухожу раньше них» 

Ці останні слова Стефан Цвейг записав у своєму щоденнику, як крик зневіри і розчарування в собі і людях.

Які події довели його до такогот стану і світ осиротів , втративши таку величину світової літератури?   Як ці події вплинули на суспільство вцілому?

 

І. Перевірка знань.

Питання для опитування.

•          Що принесла Німеччині І Світова війна?
•          Пригадайте основні положення Версальського мирного договору.

 

 

 

ІІ. Вивчення нового матеріалу

Криза1929 – 1933 рр. була особливо гострою. Промислове виробництво скоротилося на 40%, безробіття охопило 4,5 млн чоловік, реальна зарплата впала на 30 – 40%. Розорилося тисячі дрібних фірм.

Страждала й інтелігенція. 45 тисяч людей з вищою освітою не мали роботи.   8 тис. осіб з дипломами інженерів працювали вантажниками і прибиральниками. Тож зрозуміло, що невдоволення цих людей було спрямовано на економіку вільного ринку. Вони хотіли сильну державу, яка б забезпечила  економічну стабільність та піклувалась би про розвиток науки, техніки та культури.

Веймарську республіку роз’їдали  зсередини корупція,  хабарництво. Але в цьому звинувачували не хабарників, а відсутність авторитетного, сильного керівнмка, якого б боялись. Аоскільки важке становище було викликано, в першу чергу, програною війною, то в усіх бідах звинувачували Версальський договір, репарації, а значить держав- переможець. Як результат виникає почуття зневаженої нації, а отже реваншиські настрої, внаслідок яких формується націоналізм у край найбільш жорстокій формі.

Робота з документом:

Зі спогадів Стефана Цвейга.

«Но вот явился на свет и третий цветок, синий василек, любимый цветок Бисмарка и символ немецкой национальной партии, которая – только тогда этого еще не понимали – с убойной силой осознанно стремилась к перевороту, к разрушению австрийской монархии, чтобы под прусским и протестантским началом создать – уже привидевшуюся Гитлеру – Великую Германию. В то время как христианско-социалистическая партия (партийный символ - цветок белая гвоздика, прим. НБ)  упрочила свои позиции в Вене и в деревне, социалистическая (партийный символ - цветок красная гвоздика, прим. НБ)  – в промышленных центрах, национал-немецкая имела своих приверженцев почти исключительно в пограничных районах Богемии и Альп; она компенсировала свою малочисленность дикой агрессивностью и безмерной жестокостью.

Несколько их депутатов стали бичом (в былом смысле), позором австрийского парламента; в их идеях, в их методах Гитлер (также австриец из пограничного района) имеет свои истоки. У Георга Шёнерера он заимствовал призыв «Прочь от Рима!», следуя которому по-немецки организованно тысячи германских националистов назло императору и клиру перешли из католичества в протестантизм, от него перенял антисемитскую расовую теорию («Все свинство – в расе», – говорил его знаменитый прототип), а также использование беспощадного, все сметающего на своем пути штурмового отряда и тем самым принцип, с помощью которого маленькая террористическая группа запугивает далеко превосходящее по численности, но гуманно-пассивное большинство. То, что для национал-социализма делали штурмовики, разгоняя дубинками собрания, нападая по ночам на идейных противников и избивая их до полусмерти, немецким националистам в Австрии обеспечивали студенты, которые под защитой университетской неприкосновенности учиняли беспрецедентные бойни и по первому свистку готовы были по-военному четко маршировать при всякой политической акции. Корпоранты, так называемые «бурши», с рассеченными лицами, упившиеся и бездушные, легко врывались в актовый зал, потому что у прочих студентов были только повязки и фуражки, а эти были вооружены тяжеленными дубинками; беспрестанно провоцируя, они избивали то славянских, то еврейских, то католических, итальянских студентов и изгоняли беззащитных из университета. Во время каждого такого «променада» (так назывались те субботние вылазки) текла кровь. Полиция, которая, благодаря старинной привилегии университета, не имела права вступать в университетский двор, должна была безучастно наблюдать извне, как там бушевали эти трусливые погромщики, и ограничивалась лишь тем, что подбирала истекающих кровью потерпевших, которых хулиганы просто сбрасывали с лестницы. Там, где крохотная, но горластая партия немецких националистов в Австрии желала чего-нибудь добиться, она всегда высылала вперед штурмовые студенческие отряды; когда граф Бадени с согласия императора и парламента издал закон о языках, который должен был способствовать миру между национальностями Австрии и, возможно, мог бы продлить существование монархии еще на десятилетия, эта горстка молодых парней заняла Рингштрассе. Пришлось вмешаться кавалерии, пошли в ход сабли и пули. Но столь велико было в ту трагически слабую и трогательно гуманную либеральную эру отвращение к любому насилию и любому кровопролитию, что правительство отступило и не решилось на террор против немецких   националистов. Премьер-министр подал в отставку, и исключительно лояльный закон о языках был отменен. Вторжение жестокости в политику могло отметить свой первый успех. Все расселины и трещины между нациями и классами, которые с трудом замазывало время компромиссов, разверзлись и стали пропастями и безднами. В то последнее десятилетие перед новым столетием в Австрии уже началась война всех против всех.

Однако мы, молодые люди, с головой ушедшие в наши литературные амбиции, мало обращали внимания на опасные изменения в нашей стране: мы знали лишь книги и картины. У нас не было ни малейшего интереса к политическим и социальным проблемам: что значили все эти резкие перепалки в нашей жизни? Город приходил в волнение от выборов, а мы шли в библиотеки. Массы восставали, а мы писали и обсуждали стихи. Мы не видели огненных знаков на стене, мы беспечно вкушали, как во время о́но царь Валтасар, от всех изысканных яств искусства, не видя впереди опасности. И лишь когда через десятилетия обрушились стены и нам на голову рухнула крыша, мы осознали, что фундамент давно уже подточен и вместе с новым веком начался закат индивидуальной свободы в Европе».

Питання до документа:

1. Які партії мали провідні позиції в австрійському суспільстві? Де вони територіально мали більшість? І які верстви населення їх підтримували?
2. Яка частина населення найбільше підтримувала нацистів?
3. Чи видно з даного документу їх політика щодо різних рас?
4. Чому австрійське керівництво не змогло протистояти німецьким націоналістам?
5. «Злочин – це дія або бездіяльність….» чи можна назвати злочином бездіяльність австрійської інтелігенції.

 

Націонал-соціалістську робітничу партію Німеччини (НСДАП), що стала центром тяжіння всіх фашистів, було утворено 1919 р. (до 1920 р. вона називалася Робітнича партія Німеччини, яку очолював робітник А.Дрекслер). Від назви партії фашистський рух  у Німеччини отримав назву нацистський.

Нацисти створювали воєнізовані загони зі строгою дисципліною, які мали однакові однострої (коричневі сорочки) – штурмовики (СА). Також була створена і особиста охорона фюрера – охорона загона (СС).

 

Робота з поняттями:

СА (SA) – скорочення від Sturmabteilung – штурмові загони. Коричневосорочечники. Напіввоєнні з’єднання НСДАП. Використовувалися як ударна сила НСДАП під час проведення всіляких партійних заходів: мітинги, походи тощо. Очолював СА Ернст Рем. У 1934 р. близько 400 провідників СА були знищені за наказом Гітлера в «ніч довгих ножів». Після цього СА втратили свій вплив, ставши  джерелом для поповнення вермахту.

 

СС (SS) – скорочення від SchutzStaffen – охоронні загони. Елітні підрозділи НСДАП, які відзначалися особливою відданістю нацистській ідеології. Дисципліною і «расовою» чистотою. Створенні у 1925 р.,як спеціальна група для охорони фюрера і нацистських зібрань. Після того, як у 1929 р. СС очолив Г.Гіммлер, ця організація поступово перетворилася в одну з найбільш впливових партійно-державних структур ІІІ Рейха. СС відповідали за знищення зовнішніх і внутрішніх «ворогів нації» і практично контролювали німецьку поліцію. СС відіграли вирішальну роль у масовому знищенні євреїв. У 1946 р. на Нюрнберському процесі СС була визнана злочинною організацією.

Що ж пропонували німецькому народу нацисти?

Уривок з програми нацистів:

1. Ми вимагаємо об’єднання німців у Велику Німеччину.
2. Ми вимагаємо рівності німецького народу з іншими націями, скасування Версальського та Сен – Жерменського договорів.
3. Ми вимагаємо території та землі для забезпечення їжою нашого народу.
4. Громадянином держави може бути лише той , хто належить до німецького народу.
5. Ми вимагаємо, щоб всі особи не німецького походження негайно покинули країну.
6. Для проведення вього цього вимагаємо створення сильної центральної державної владицентрального парламенту над всією імперією.

Яким же чином нацистам вдалось захопити владу?

Весь парадокс полягає в тому, що владу вони не захоплювали. Нацисти її одержали абсолютно демократичним шляхом. В той період дуже сильними партії соціал – демократів і комуністів.  В1930р. на виборах соціал - демократи  мали 8,5 млн. голосів, комуністи 5 млн., а нацисти 6,5 млн. Гітлер врахував це і створив відділ пропаганди на чолі з Геббельсом. Через два роки вкладання в голови німців ідей нацизму в 1932р. гітлерівська партія мала 12 млн. Голосів, соціал – демократи 7 млн., а комуністи 6 млн. Об’єднавшись, ліві не допустили б приходу Гітлера до влади, та , нажаль, цього не сталось.

І 30 січня 1933 року президент Гіденбург призначив лідера нацистів Адольфа Гітлера рейхсканцлером Німеччини.

А з серпня 1933 року Гітлеру було присвоєно довічне звання «фюрера». Він став повним диктатором і оголосив Народження Третього Рейху.

Де Гітлер взяв стільки коштів для потужної передвиборної боротьби?

Гроші Гітлеру запропонував голова Баварського союзу промисловців;  100 тис. дав концерн Фліка; вугільний синдикат Юрдорфа щорічно давав нацистам 6 млн. марок; союз промисловців Північної Західної Німеччини на передвиборну кампанію виділив більше ніж півмільйона марок.

Значно пізніше, на засіданні міжнародного трибуналу, найвідоміший німецький фабрикант Крупп сказав: «Ми, члени сім’ї Круппа не ідеалісти, а реалісти. У нас було враження, що Гітлер забезпечить нам необхідний розвиток. І він зробив це.»

Мільйонери знали, що роблять Після приходу до влади Гітлер у 1934 році затвердив Верховну економічнц Раду, до складу якої входили: Крупп – король збройної промисловості, Тіссен – сталевий король, Сіменс -  електричний король, Бош – хімічний король.

 Що ж змінилось після приходу нацистів до влади?

Гітлер буквально розгромив всіх можливих політичних противників і будь – яку опозицію. 27 лютого 1933 року. Підпаливши Рейхстаг, нацисти звинувачують у цьому комуністів і відразу заарештовують 10 тис. осіб а потім взагалі забороняють комуністичну партію.

•          28 лютого оголошено надзвичайний стан.
•          21 березня указом «Про зрадництво» вводились надзвичайні суди і концтабори.
•          26 квітня створення гестапо - державну таємну поліцію
•          27 червня проведено розпуск усіх партій, крім нацистської.

 

Відтак, Веймарська конституція була ліквідована разом з правами і свободами німців.

 2.Економічна політика нацистів

- державне регулювання господарського життя, спершу – з метою виходу з кризи.

- на кошти держави було розгорнуто будівництво загальнонаціональної мережі швидкісних автострад, що дозволило відразу різко скоротити кількість безробітних і пожвавити будівельну індустрію.

- згодом основну увагу було приділено прискореному розвиткові військової промисловості.

- уряд запровадив контроль над цінами і зарплатою та почав поступовий перехід до карткової системи розподілу. Це збільшило масштаби державного регулювання економіки.

 - особливістю економіки нацистської Німеччини було пряме адміністративне регулювання господарства державою. Для цього всіх підприємців було об’єднано в галузеві картелі та підпорядковано імперському міністрові господарства. Коли 1936 р. було прийнято чотирирічний план розвитку військової промисловості, уповноваженим із реалізації цього плану призначили Г.Герінга. Створене ним відомство взяло під контроль усю економіку країни. Держава стала безпосереднім володарем багатьох підприємств, що були конфісковані головно у євреїв під час «аріїзації»

 - фашистська держава встановила також контроль над ринком робочої сили і трудовими відносинами. У нацистській Німеччині було ліквідовано профспілки, а замість них утворено Німецький робітничий фронт, що  включав робітників і роботодавців. Керівники підприємств ставали «вождями трудового колективу», а контроль над трудовими відносинами перейшов до спеціальних «опікунів праці», призначуваних урядом. Контроль над заробітною платою було доповнено введенням загальної трудової повинності.

 - під жорсткий державний контроль у фашистській Німеччині було взято і зовнішню торгівлю. Метою її регулювання було прагнення зменшити залежність країни від імпорту. Відповідно вживалися заходи з розвитку тих галузей промисловості, які заступали імпорт: синтетичний бензин, каучук. Усе це також диктувалося загальною військовою підготовкою нацистів та було розраховано на нейтралізацію можливої, на випадок війни, блокади Німеччини.

 За збереження приватної власності було суттєво обмежено свободу підприємства. Ринок товарів і послуг, ринок праці заступила державна регламентація. Практично перестала функціонувати ринкова економіка. Весь комплекс цих заходів прискорив вихід Німеччини з кризи. У 1935 р. вона досягла докризового рівня виробництва, а до 1939 р. значно перевищувала його. Скоротилося безробіття: 1933 р. воно складало 6 млн. осіб, 1934 р. – 3 млн., 1936 р. – було майже ліквідоване. Але в самому виході з кризи не було нічого феноменального, бо з 1933 р. всі країни вступили в смугу економічного пожвавлення. Слід мати на увазі, що більш високі темпи відновлення в Німеччині були значною мірою зумовлені мілітаризацією її економіки. Ціною цих успіхів стала повна ліквідація прав і свобод громадян, створена в країні атмосфера примусового однодумства, шовіністичного розгулу і загальної підозріливості.

 

3.Масове насильство. Репресії. Нацистська пропаганда.

 Життя у фашистській Німеччині сильно відрізнялося від тих омріяних картин, що були створені пропагандою. Насилля стало масовим. Тільки до початку 1935 р. було вбито більш як 4200 противників нацизму, заарештовано 515 тис. осіб. До початку 1939 р. в ув’язненні знаходилося більш як 300 тис. душ. Сотні тисяч емігрували, в тому числі цвіт творчої інтелігенції – фізик Альберт Ейнштейн, письменники Томас і Генріх Манни, Ліон Фейхтвангер, Бертольд Брехт, композитори Ган Уйснер, Отто Клемперер, Пауль Гіндеміт.

 Антисемітизм став офіційною політикою фашистської держави (на 1933 р. в Німеччині проживало близько 500 тис. євреїв). Вже з весни 1933 р. почався організований владою бойкот усіх установ, що належали євреям. У 1935 р. було прийнято серію законів, що позбавили євреїв німецького громадянства та заборонили їм обіймати посади в державному апараті («Нюрберзькі закони»). Змішані шлюби заборонялися. З 1939 р. євреїв почали виселяти у спеціально відведені будинки і квартири (гетто). Їм не дозволяли з’являтись у громадських місцях, удаватися до багатьох видів діяльності, вони були зобов’язані постійно носити на одязі нашиту жовту шестикутну зірку. Проти ночі з 9 на 10 листопада 1938 р. влада організувала єврейський погром («кришталеву ніч», коли було розбито й розграбовано єврейські крамниці, аптеки і т.ін.), жертвами якого стали десятки тисяч осіб. Так було підготовлено грунт для винищення євреїв в окупованих Німеччиною в роки війни країнах. 6 млн. євреїв стали жертвою расового безумства нацистів.

 Крім євреїв расової дискримінації, починаючи з 1935 р. були піддані і цигани (у Німеччині їх проживало близько 22 тис.чол.). Вони мали бути винищені як представники «нищої» раси.

 Фашизм прагнув установити контроль і над свідомістю людей. Засоби масової інформації – друк, радіо – залежали від міністра пропаганди Й.Геббельса. Його відомство було поставлено на службу нацизмові: художники, поети, композитори мусили прославляти Гітлера, оспівувати переваги арійської раси і нових порядків. Велич Німеччини мали уособлювати циклопічні споруди.

 

 Про результативність нацистської пропаганди свідчать спогади радянського авіоконструктора О.С.Яковлева.

«За час перебування у Німеччині мені доводилося зустрічатися з німцями різних спеціальностей і різного культурного рівня. Але у всіх без виключення – від конструктора до носільщика -  відчувалося усвідомлення незрівнянної переваги над всіми іншими. Це відчувалося у всьому, і це було результатом фашистської пропаганди».

 

 Контроль над масовою свідомістю здійснювався і через тотальне охоплення населення нацистськими організаціями і політичними кампаніями. Німецький трудовий фронт об’єднував 23 млн. осіб, до молодіжної організації «Гітлер-югенд» належало понад 8 млн. Членство в них було обов’язковим. Крім того, існували різні націонал-соціалістські союзи, що об’єднували людей за професіями, нахилами, захопленнями тощо. Всі вони мусили відвідувати мітинги і збори, брати участь у масових заходах. Ухилення від усього цього було доказом незгоди і дозволяло цілеспрямовано боротися з його проявами.

 

Питання на закріплення:

•          Прокоментуйте нацистське гасло: «Один народ, одна країна, один фюрер».
•          Назвіть риси нацистського режиму.

 

IV. Підсумки

30 січня 1933 р. А.Гітлер став рейхсканцлером. Нацисти доступилися до влади. Присвоївши собі надзвичайні повноваження, нацисти розгорнули пере устрій Німеччини згідно своїх ідеологічних принципів. У 1933-1935 рр. у Німеччині сформувався тоталітарний режим. НСДАП об’єдналася з державним апаратом. НСДАП стала «єдиною партією німців». Політична поліція (гестапо) розгорнуло масові репресії проти противників режиму. Також розгорнулись жорстокі переслідування євреї і циган. Запроваджувалися расові закони. Політична цензура стала нормою повсякденного життя.

В економічній сфері здійснювалися наступні заходи: конфіскація єврейської власності («аріїзація»), посилення ролі держави в управління і плануванні виробництва товарів (чотирирічний план); запровадження системи примусової зайнятості і трудових повинностей; заборона на розподіл великих земельних володінь з метою збереження великого сільськогосподарського виробництва, контроль і регулювання трудових відносин тощо. В умовах секретності відбувалось відродження  воєнної промисловості. Німеччина готувалась до війни за понування у світі (За 5 років перебування  при владі воєнні витрати зросли у 25 разів).

 

 

 

V. Домашнє  завдання.

 Порівняйте долі Ф. Рузвельта і А. Гітлера. Що у них спільного, а що відмінного?