Теоретичні методи.Аналіз та синтез.

Характеристика теоретичних методів науково-педагогічного дослідження. Виконала студентка групи 12 Мз-Почат. Барановська Вікторія

Аналіз і синтез. Аналіз і синтез – у загальному значенні – два взаємопов'язаних процеси уявного чи фактичного розкладання цілого на складові частини й об'єднання окремих частин у ціле. Це – взаємообумовлені логічні методи наукового дослідження, що виникли на основі практичної діяльності людей, їхнього досвіду. Аналіз і синтез тісно пов'язані у будь-якому науковому дослідженніЄдність аналізу і синтезу забезпечує об'єктивне, адекватне пізнання дійсності і разом з тим відображає єдність протилежностей у відношенні до взаємозв'язку одиничного й загального.

Аналіз. Аналіз (від грец.–розчленовування ) – метод пізнання, який дозволяє розкладати предмети дослідження на складові частини (звичайні елементи об'єкта або його властивості і відношення). Аналіз – мислительна операція (дія), що дозволяє суб’єкту мисленно розчленувати ціле на частини. Розчленовування цілого на складові дозволяє виявити побудову досліджуваного об’єкта, його структуру, відділити суттєве від несуттєвого, звести складне до простого, розкласифікувати предмети та явища У процесі аналітичної діяльності думка рухається від складного до простого, від випадкового до необхідного, від розмаїття до тотожності і єдності.

Метод аналіз документів дозволяє оперативно одержати фактографічні дані, наприклад, про стан здоров'я, рівень розвитку дітей, підлітків, учнівської молоді, соціальний стан, рівень матеріальних доходів сім’ї, склад родини, різних категорій учнів тощо. вказати, які документальні джерела будуть вивчатися (шкільна документація, плани, звіти, анкетні дані тощо); методи аналізу, які будуть застосовуватися. Отримана інформація має бути об'єктивною. Обмеження якості такої інформації пов'язане з тим, що: 1) облікова і звітна інформація не завжди буває достовірною і вимагає контролю; 2) частина цієї інформації застаріває; 3) більшість даних у відомчій документації не містить інформації про стан свідомості учнів.

Документиособисті і безособовіофіційні і неофіційніпервинні (дані, отримані на основі прямого спостереження або опитування) і вторинні (документи, що узагальнюють або описують первинні документи)Методи аналізу документів. Неформалізований (традиційний)заснований на сприйнятті, розумінні, осмисленні й інтерпретації змісту документів відповідно до мети дослідження. Дослідник відповідає на питання про мету створення документів, їхній вид і форму, надійність і вірогідність зафіксованих у них даних. Формалізований (контент-аналіз)заснований на одержанні соціальної інформації з великих масивів документальних джерел, недоступних традиційному аналізу. Він розрахований на витяг кількісних статистичних характеристик або повідомлень, що відображають деякі істотні риси досліджуваних проблем. Об'єкт:зміст монографій, статей, періодичних видань публічних виступів, інтерв'ю, відповіді на питання анкет тощо.

Метод аналізу документів-це процес осмислення інформації про конкретні явища і процеси, яка міститься у різного виду джерелах. Види і способи аналізу документів: Біографічний метод (аналіз історії життя). Традиційний або неформалізований. Контент-аналіз (формалізований аналіз). Процедура дослідження, що заснована на аналізі документів: поглиблений аналіз – формулювання попередніх висновків і оцінок. Синтез нових ідей на основі засвоєної інформації. Вироблення уточнених висновків і оцінок. Письмове вираження й оформлення синтезованих ідей. Перша згадка про застосування спеціальної техніки для аналізу змісту текстів відноситься до 1640 р. Виникнення формалізованого методу дослідження текстів віднесено до періоду кінця ХIХ – початку ХХ ст.

Вивчення шкільної документації і продуктів діяльності учнів має на меті вивчення журналів обліку успішності і відвідування, особистих справ і медичних карт, протоколів зборів, зошитів учнів, їхніх творчих робіт, щоденників, виробів. Ці документи і продукти діяльності містять багато цінної інформації про стан здоров'я дитини, про успішність, про ставлення до предмета, про характер дитини тощо. Мета аналізу – пізнання частин як елементів складного цілого. Однак аналіз приводить до виділення сутності, яка ще не пов’язана з конкретними формами її прояву; єдність продовжує залишатися абстрактною, що не розкрито як єдність у багатоманітності. Тільки за допомогою синтезу можна це розкрити. Висновок

Синтез Синтез (від грец. – об'єднання), на противагу аналізу, дає можливість об'єднувати окремі частини чи сторони об'єкта в єдине ціле. Процес практичного чи мисленнєвого возз’єднання цілого із частин або поєднання різних елементів, сторін об’єкта в єдине ціле, необхідний етап пізнання. На противагу аналізу, синтез об'єднує у єдине ціле частини, властивості, відношення, виділені на основі аналізу. Ідучи від тотожного, суттєвого до відмінностей і різноманітності, він поєднує загальне і одиничне, єдність і різноманітність у живе конкретне ціле. Причому синтез – це не просте сумування, а смислове поєднання.

Види аналізу і синтезу:прямий або емпіричний (застосовуються для виділення окремих частин об’єкта, знаходження його властивостей, найпростіших вимірювань);структурно-генетичний (вимагає виділення в складному явищі таких елементів, котрі мають вирішальний вплив на всі інші сторони об’єкта).зворотний або елементарно-теоретичний (базується на деяких теоретичних міркуваннях про причинно-наслідкові зв'язки між різними явищами або дії будь-якої закономірності; при цьому виділяються і поєднуються явища, які можна вважати суттєвими, а другорядні до уваги не беруться);

ІндукціяІндукція (від лат.-наведення) – умовивід від часткового до загального, від окремих фактів до узагальнень, коли на основі знань про частини предметів класу робиться висновок про клас у цілому. Як метод дослідження індукція – це процес дослідного вивчення явищ, під час якого здійснюється перехід від окремих фактів до загальних положень. Повна індукція являє собою вивід загального положення про клас на основі розгляду всіх його елементів.має необмежене застосування, але її висновки носять імовірнісний характер. Неповна індукція - індуктивний умовивід, у якому висновок про весь клас предметів робиться на підставі знання тільки деяких предметів цього класу.Індукція

Основне місце у науковій індукції займають прийоми розкриття суттєвих зв'язків.

Дедукція. Дедукція (від лат. – виведення) – це такий умовивід, у якому висновок про деякий елемент множини робиться на основі знання про загальні властивості всієї множини (від загального до одиничного (часткового), виведення часткового із загального). Змістом дедукції як методу пізнання є застосування загальних наукових положень при дослідженні конкретних явищ. Важливою передумовою дедукції у практиці пізнання є зведення конкретних задач до загальних і перехід від розв'язання задачі у загальному вигляді до окремих її варіантів. Дедуктивні умовиводи приводять до нового, достовірного знання, тому що їх вихідні посилки дійсні. ВисновокІндуктивні умовиводи дають лише вірогідні знання, тому що вони ґрунтуються на емпіричних спостереженнях кінцевого числа об’єктів. Дедуктивні умовиводи приводять до нового, достовірного знання, тому що їх вихідні посилання дійсні.

Аналогія Аналогія – це метод, відповідно до якого на підставі подібності предметів за одними ознаками робиться висновок про їх подібність за іншими ознаками. Аналогія, як і неповна індукція, сама по собі ще не може гарантувати достовірні висновки; не дає достовірного знання. Якщо роздуми за аналогією є істинними, то це ще не означає, що його результати будуть істинними. Для підвищення вірогідності висновків за аналогією необхідно намагатися, щоб: були розглянуті внутрішні, а не зовнішні якості об'єктів, які співпадають; ці об'єкти були подібні в вважливих і суттєвих ознаках, а не в випадкових і другорядних; враховувати не тільки подібності, а й відмінності.

Порівняння. Порівняння – це процес зіставлення предметів або явищ дійсності з метою встановлення схожості чи відмінності між ними, а також знаходження спільного, властивого об'єктам дослідження. Об'єкти чи явища можуть порівнюватись безпосередньо або опосередковано через їх зіставлення з третім об'єктом (еталоном)У першому випадку одержують якісні результати (більше-менше, вище-нижче тощо). Порівняння об'єктів з еталоном дає можливість одержати кількісні характеристики. Таке порівняння називають вимірюванням.

Метод порівняння буде продуктивним, якщо при його застосуванні виконуються такі вимоги:- слід порівнювати тільки такі явища, між якими може існувати певна об'єктивна спільність;- порівняння повинно здійснюватись за найбільш важливими, суттєвими (у плані конкретного завдання) ознаками. За допомогою порівняння інформацію про об'єкт можна одержати двома шляхами: здійснення безпосереднього порівняння (первинна інформація); опрацювання первинних даних (вторинна або похідна інформація). Порівняння завжди є важливою передумовою узагальнення. Висновок

Моделювання. Моделювання – непрямий, опосередкований метод наукового дослідження об’єктів пізнання (безпосереднє вивчення яких неможливе, ускладнене чи недоцільне), який ґрунтується на застосування моделі як засобу дослідження. Суть моделювання полягає в заміщенні досліджуваного об’єкта іншим, спеціально для цього створеним. Під моделлю розуміють уявну або матеріально реалізовану систему, котра, відображаючи чи відтворюючи об’єкт дослідження, здатна замістити його так, що вона сама стає джерелом інформації про об’єкт пізнання. Моделювання передбачає:постановку мети, вибір або створення моделі, дослідження на моделі об’єкта пізнання, перенесення знань з моделі на оригінал завдяки суттєвій подібності і несуттєвій відмінності між ними

В. О. Штофф сформулював такі умови моделювання:- між моделлю і оригіналом існує відношення схожості, форма якого чітко виражена і точно зафіксована;- модель у процесі наукового пізнання є заміщенням об’єкта вивчення;- вивчення моделі дає змогу отримати інформацію про оригінал. Моделювання не є самостійним методом пізнання.

Системне моделювання , яке включає дві складові. Перша – це представлення об’єкта моделі або процесу як системи з її основними параметрами і характеристиками. Модель тут передбачається як сукупність взаємопов’язаних між собою елементів, яка відзначається структурною організацією і функціональним призначенням. Друга складова системного моделювання полягає в тому, що системність виступає не тільки як спосіб уявлення, але і як спосіб вивчення моделі. Різновиди:1. Атрибутивне(систематизацію інформації про властивості об’єктів; використ. класифікації, матриці, таблиці)2. Структурне (представлення структури об’єкта або процесу моделювання)3. Організаційне (вивчення організації системи)4. Функціональне (побудова і дослідження функцій явища, що вивчається)5. Структурно-функціональне (дослідження взаємозв’язку структури і функції об’єкта або процесу, що вивчається)6. Вітальне моделювання (уявлення і вивчення тих або інших етапів життєвого шляху системи)

Особливістю педагогічного моделювання є «термін-партнер», який часто супроводить його в наукових текстах, це проєктування. Проєкт – це попередній (припустимий) текст якогось документа. Проєкт розуміють як певну акцію, сукупність заходів, об’єднаних однією програмою, або організаційну форму цілеспрямованої діяльності.«Проєкт» – діяльність із створення (опрацювання, плануванню, конструюванню) якоїсь системи, об’єкта або моделіКомпонентами проєктної діяльності можуть бути конкретні моделі або модулі, тобто функціональні вузли, які об’єднують сукупність елементів освітньої системипрогностична модель для оптимального розподілу ресурсів і конкретизації цілей; концептуальна модель, яка ґрунтується на інформаційній базі даних і програм дій; інструментальна модель, за допомогою якої можна підготувати засоби виконання і навчити викладачів роботі з педагогічними інструментами; модель моніторингу для створення механізмів зворотного зв’язку і способів корегування можливих відхилень від запланованих результатів; рефлексивнуа модель, яка створюється для вироблення рішень у випадку виникнення і непередбачуваних ситуацій.

Для педагогічного моделювання характерні такі дослідницькі процедури: 1)входження в процес і вибір методологічних основ для моделювання, якісний опис предмета дослідження; 2)постановка задач моделювання;3)конструювання моделі з уточненням залежності між основними елементами досліджуваного об’єкта і критеріїв оцінки змін цих параметрів, вибір методик вимірювання; 4) дослідження валідності моделі в розв’язанні поставлених завдань; 5) застосування моделі в педагогічному експерименті; 6) змістова інтерпретація результатів моделювання. Педагогічне проєктуванняа)аналіз розвитку педагогічної ситуації і формулювання проблеми; б) висунення ідей у рамках певної системи цінностей і підходів, які можуть сприяти розв’язанню суперечностей і проблем; в) побудова моделі бажаного педагогічного об’єкта згідно з провідними ідеями і цінностями; г) формулювання припущення про способи досягнення цілей, а також варіанти поетапної діяльності; д) встановлення критеріїв оцінювання очікуваних результатів; е) вибір оптимального варіанта проєкту, який конструюється, в загальній моделі педагогічної діяльності; ж) конкретизація задач, які необхідно розв'язати для реалізації задуму; з) реалізація проєкту при безперервній діагностиці, аналізі і корегуванні проєктної діяльності; і) узагальнення результатів, презентація досвіду педагогічній громадськості.

Дякую за увагу