Теоретичні основи формування відповідального ставлення до власного життя в учнів середньої школи

Теоретичні основи формування відповідального ставлення до власного життя в учнів середньої школи

 

1.1 Проблема формування відповідальної особистості як одна із найважливіших проблем сучасної школи

Відповідальність за власне життя – одна з характеристик, притаманних відповідальній особистості. Тому формування такої риси в учнів не можна розглядати окремо від формування дисциплінованості, ввічливості, взаємоповаги як рис відповідальної особистості.

На формування відповідального учня середньої школи впливає не тільки його включення в діяльність та отримання позитивних результатів (завершеність справи, добросовісне її виконання, отримання задоволення від роботи як самим виконавцем, так і оточуючими людьми), але й характер взаємин з іншими людьми.

Тому важливо навчити дитину вмінню суб’єкт-суб’єктної взаємодії: вести діалог, керувати своєю поведінкою, колективно обговорювати результати роботи, давати самооцінку своїм діям, застосовувати навички міжособистісної взаємодії – безкорисливо ділитися тим, що маєш; проявляти розуміння, настроюватися на переживання іншого, надавати йому посильну допомогу; приносити радість не тільки собі, але й людям, які поруч; брати важчу або більшу частину роботи на себе.

Дорослим потрібно зважати на той факт, що відповідальність не виникає сама по собі, а зароджується, розвивається і виховується, закріплюється тими суспільними умовами, у яких живе школяр.

Недостовірний та суперечливий характер інформації, негативні приклади дійсності сприяють формуванню в учнів помилкових уявлень про етичні норми, припустиме і неприпустиме в їхній поведінці.

Тому для вироблення навичок відповідальної поведінки у дітей середнього шкільного віку потрібно:

- формувати правильні етичні знання, вміння і навички етичної поведінки;

- розвивати мотиваційну сферу;

- сприяти набуттю позитивного досвіду комунікативної взаємодії;

- формувати механізми саморегуляції поведінки.

Але потрібно пам’ятати, що діти вчаться на прикладах дорослих. Скільки не вчи дітей бути відповідальними, вони все-таки поводяться так, як їхні батьки. Тільки відповідальні батьки можуть виховати відповідальних дітей. Тому так важливо, щоб дитина щоденно бачила зразки відповідальної поведінки своїх батьків.

„Треба” – не завжди вагомий для дитини аргумент. Ніщо не зможе краще переконати дитину в необхідності виконання тих чи інших вимог і обов'язків, як сформованість її мотивації до відповідального стилю поведінки.

Відповідальне ставлення дитини до своїх обов'язків може спонукатися такими мотивами, як страх, жадібність, корисливіть, розважливість, гордість, честолюбство, марнославство, заздрість. Але оскільки такі мотиви не є моральними, то й не дають підстави говорити про засвоєння дитиною етичної норми „бути відповідальним”

Позитивними ж мотивами відповідального ставлення до дорученої справи можуть слугувати:

1. Турбота про благо ближнього (розуміння дитиною потрібності своїх зусиль для інших), спонукання співчутливості і совісті.

2. Розуміння доцільності зусиль, цілеспрямованість.

3. Отримання задоволення від вчасного і старанного виконання дорученого.

Тобто, відповідальність не виникає сама по собі, а зароджується, розвивається і виховується, закріплюється тими суспільними умовами, у яких живе особистість. Це – важкий і тривалий процес, який іде паралельно із формуванням почуття обов’язку і людської гідності. Що ж потрібно робити, щоб дитина стала відповідальною людиною?

 

1.2 Психофізіологічні особливості підлітка середнього шкільного віку

Підлітковий вік охоплює період розвитку дитипи від 11 до 15 років. Biн є органічним продовженням молодшого шкільного віку і водночас відрізняється від нього. Учні на цьому етапі розвитку навчаються в середніх класах загальноосвітньої школи, тому цей період називають середнім шкільним віком.

Цей період називають перехідним, тому що в цей час відбувається перехід від дитинства до юності в фізичному, психічному і соціальному відношеннях. Перехід цей характеризується кількісними і якісними змінами в організмі підлітка. Відбувається статеве дозрівання. Значних змін зазнає психічна діяльність підлітка. Відживають попередні дитячі інтереси, народжуються нові. Змінюються стосунки з дорослими і товаришами. Яскраво виявляється прагнення до самостійності й властивих дорослим форм поведінки. Ці зміни часом проходять досить бурхливо.

Нові інтереси й прагнення підлітка бувають мінливими. Стосунки із старшими, зокрема батьками і педагогами, стають складнішими, особливо якщо старші не розуміють змін, які відбуваються в особистості підлітка, і продовжують ставитрся до нього, як до дитини.

Це часто створює складні ситуації. Частішими стають, порівняно з молодшим шкільним віком, прояви негативізму, неслухняпості та інші порушення норм поведінки.

Цей період у житті дитини може стати й часто стає важким у виховному відношенні, якщо батьки та інші дорослі, що оточують підлітка, не обізнані з особливостями його розвитку, не зважають на них і продовжують виховувати його так, як виховували у молодшому шкільному віці, або ж, навпаки, ставлять до нього такі вимоги, як до дорослого.

Підлітки потребують особливої уваги до себе. Труднощі у їх вихованні зникають, якщо вихователі розуміють зміни, які відбуваються в психічному житті дітей цього віку, поважають ті нові тенденції, які в ньому народжуються, і сприяють їх реалізації, відповідно організовуючи різні види їх діяльності, взаємини в колективі, участь у громадському житті нашої країни.

Поступово особливу роль в житті підлітка починає грати колектив однолітків і відносини, які в ньому складаються. У цей період дітям властива підвищена активність, прагнення до діяльності, відбувається уточнення меж і сфер інтересів, захоплень. Діти даного віку активно починають цікавитися своїм власним внутрішнім світом та оцінкою самого себе.

У цей період підлітку стає цікаво багато чого, що виходить далеко за рамки його повсякденного життя. Його починають цікавити питання минулого і майбутнього, проблеми війни і миру, життя і смерті, екологічні та соціальні теми, можливості пізнання світу, інопланетяни, відьми і гороскопи. Багато дослідників розглядають цей вік як період "зеніту допитливості", в порівнянні з молодшими і старшими дітьми. Однак ця допитливість дуже поверхнева, різностороння, а також практично не пов'язана зі шкільною програмою.

На кожному етапі онтогенетичного розвитку людина набуває ряд особистісних якостей і властивостей, які в подальшому є фундаментом для виникнення нових утворень особистості.

Проходження через етап статевого дозрівання нерідко буває дуже хворобливим. Підлітки надзвичайно критично налаштовані по відношенню до власної зовнішності, їх переживання пов'язані з недостатністю розвитку або з швидкими його темпами.

Підлітки дуже імпульсивні, запальні, легко збудливі, вони схильні до коливань настрою і афектних спалахів, на які накладається, часто неусвідомлений, статевий потяг.

Вікова трансформація часто відбувається ривками, нерівномірно, в ній виявляються різні тенденції, прагнення до самоствердження, самовизначення та самореалізації. Одні підлітки розвиваються швидше, інші відстають від своїх ровесників. Індивідуальний розвиток також може проходити нерівно: інтелектуальне формування випереджає особистісне і навпаки.

Для підлітків провідною діяльністю стає спілкування з однолітками. Бажаючи зайняти в групі ровесників гідне місце, він стає більш конформним до дій і цінностей членів групи.

Підлітковий період – час переходу на якісно новий рівень самосвідомості і Я - концепції. Підліток активно шукає себе, зіставляючи себе з дорослими і однолітками. Він починає розуміти власну цінність, унікальність і неповторність. Відбувається зміна формування самооцінки: з орієнтації на оцінки дорослих підліток переходить до власних критеріїв оцінювання своїх вчинків, поведінки, особистості в цілому. Психологи вважають, що саме в підлітковому віці відбувається підмінне становлення самосвідомості і Я - концепції.

 

1.4 Основні соціально-педагогічні умови формування відповідального ставлення до власного життя учнів

Під соціально-педагогічними умовами розуміють комплекс певних методів, організаційних форм, що сприяють формуванню ціннісного ставлення до життя.

Цілеспрямованому формуванню у підлітків ціннісного ставлення до людського життя присвячені роботи І.Д. Беха [1], І.О. Білецької [2], І.С. Булах [3], З.С. Карпенко [4], М.М. Шимановського [7], Г. Кирмач [5], Л. Михайлової [6] та ін.

Суттєві перетворення, які відбуваються останнім часом у нашій країні у різних сферах життєдіяльності людей, спричиняють зміни не тільки в економічному і політичному житті суспільства, а й у соціокультурній ситуації в цілому. Духовні, моральні ціннісні орієнтири й настанови, які протягом не одного десятиліття сприяли гармонізації життя й діяльності людей, визначали систему взаємин людини зі світом, втратили своє первісне значення. Внаслідок цього те, що зовсім недавно сприймалося людиною як основа й непорушний постулат, або повністю відкидається, або викликає сумнів у його «корисності», значимості.

Втрачаючи життєві цінності, людина не бачить об'єкти воєї праці зовні. Це призводить до того, що вона замикається в собі, а навколишній світ стає для неї далеким і навіть ворожим. Криза смислоутворюючих життєвих і професійних цінностей може спричинити й кризу ідентичності, яка також нерідко супроводжується духовним вакуумом. І як результат цього – деформація самосвідомості людини, відчуження особистості від власної історії, втрата сенсу життя й професійної діяльності, перспектив розвитку.

Сучасний етап розвитку освіти в Україні характеризується зростанням пріоритету людського чинника, посиленням уваги до особистості учня, необхідності його соціально-морального та етичного розвитку. Варто відзначити, що готовність людини до вибору в ситуаціях невизначеності стає необхідною передумовою її соціальної успішності, основи якої повинні закладатися освітою.

Ціннісні ставлення підлітків до життя зумовлюють їх емоційно-психологічний стан, задоволеність і наповненість життя, його зміст, а система цінностей регулює поведінку й діяльність, визначає мотиваційно-потребнісну сферу, спрямованість особистості, готовність керуватися цими цінностями у повсякденній діяльності.

Одним із проявів безвідповідального ставлення до власного життя є суїцид, який залишається однією з провідних причин смерті у молодому віці. Статистичні дані свідчать, що найбільша кількість самогубств припадає на вік від 15 до 21 року. При цьому за останні роки різко збільшилась кількість самогубств серед дітей 5-14 років (2 відсотка самогубств серед усіх вікових груп). При цьому у дітей достатньо часто зустрічається довготривала і ретельна підготовка самогубства.

Більша частина випадків самогубств припадає на групу підлітків чи молоді у перехідному віці, тобто пубертатні суїциди. При цьому в молодшому пубертатному віці (12-13 років) суїциди частіше скоюють хлопчики, а в середньому (14-16 років) та старшому пубертатному – дівчата.

У зв’язку з цим виникає питання: як запобігти самогубству серед учнівської молоді? Час від часу практичні психологи навчальних закладів отримують від адміністрації запит щодо проведення діагностики з метою виявлення потенційного суїцидента. Але діагностика в цьому випадку є непродуктивною, оскільки групу ризику стосовно суїциду складають усі підлітки. Справа у тому, що психіка підлітка має ряд особливостей, які можуть спровокувати суїцидальну поведінку у будь-якої дитини. Не можна дати однозначної відповіді і стосовно того, що суїцидальна поведінка частіше зустрічається у дітей із неблагополучних сімей. Та сім’я, яка називається неблагополучною, як правило, у полі уваги усіх спеціалістів. Суїциди можуть провокувати критичні ситуації, які виникають у благополучних сім’ях. Адже що таке благополучна сім’я? Це нерідко закрита сім’я, яка відповідає соціальним вимогам, а ось якою ціною це досягається – нікому невідомо.

А тому акцент має бути зроблений на формуванні ціннісного ставлення до життя, як профілактичному засобі суїцидальної поведінки підлітків.

Для організації соціально-педагогічної роботи з формування ціннісних життєвих орієнтацій, соціальний педагог у процесі продумано організованої діяльності прагне підкреслити успіхи, досягнення підлітків, підтримує їхні починання, акцентує увагу на позитивних проявах підлітків. В процесі прояву себе по-новому, на доброзичливій основі, складаються стосунки між однокласниками, що, безперечно, впливає на емоційне самопочуття підлітків, знижує їх напруженість, незадоволеність собою.

Завдання соціально-педагогічної роботи з підлітками: сформувати вміння позитивно оцінювати певну ситуацію та її перспективи; розвивати вміння долати відчуття власної неповноцінності; розвивати відчуття справедливого, доброзичливого ставлення до себе оточуючих; розвивати впевненість у собі та своїх діях; формувати навички самоконтролю; розвивати вміння знаходити і використовувати адекватні засоби і способи задоволення основних потреб.

Завдання соціально-педагогічної роботи дорослих з підлітками: удома - створити умови для прояву здібностей та інтересів, цікавитись успіхами та доручати посильні завдання; у школі - залучати до громадської роботи на позиціях помічників; у класі - доручати виступи, організацію словесних конкурсів, створювати ситуації для прояву ініціативності, організувати шефство однолітками зі стійкою позитивною поведінкою.

Основний напрямок соціально-педагогічної роботи - профілактика, провідні суб'єкти соціально-педагогічної роботи - школа, сім'я.

Підліткам також властива висока тривожність, імпульсивність, низький рівень мотивації досягнень та неадекватна самооцінка, різні рівні неадаптованості. Такі підлітки: мають труднощі у встановленні контактів з однолітками, не прагнуть до спілкування; вважають за краще проводити час наодинці; не обстоюють свою думку; важко переживають образи; хворобливо реагують на критику; часто шкодують про свої помилки, однак не визнають цього; проявляють негативізм. Спрямованість має переважно конфліктний характер. Домінує порушення соціальних норм у поведінці, а саме: особистісні недоліки як наслідок типових помилок у поведінці. Досвід показує, що ключем до цих підлітків може бути опора на такі якості, як енергійність, наполегливість у досягненні поставленої мети, прагнення до престижу, першості в поєднанні з напівсвідомим почуттям власної соціальної непотрібності. Чітко виражений характер суспільної значимості виконуваних такими підлітками справ, організація їх діяльності в невеликих групах (2-3 особи), де їм час від часу доручається керівництво роботою товаришів, сприяють дієвому їх залученню до роботи колективу.

Завдання соціально-педагогічної роботи полягає у формуванні навичок роботи в групі, колективі; розвитку вміння активного слухання; формування прийомів вербального і невербального спілкування; вироблення толерантного ставлення до оточуючих; розвиток навичок гідної поведінки; ознайомлення з механізмами вирішення конфліктних ситуацій.

Ці завдання маютьреалізовуватися з дотриманням компетентісного підходу.

Компетентнісний підхід в освіті – це відповідь на вимоги часу. Провідні освітянські документи визначають компетентнісно орієнтований підхід пріоритетом розвитку сучасної вітчизняної системи освіти. Концепція середньої загальноосвітньої школи, критерії оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти, Державний стандарт базової та повної загальної середньої освіти, концепція профільного навчання у старшій школі та інші базові освітянські документи ґрунтуються на компетентнісній стратегії.

Розуміння цінності життя є тією важливою компетентністю, яка інтегрує в собі здоровий спосіб життя, дотримання правил безпеки, допомогу ближньому у скрутній ситуації, та інше.

Засобами та методами розвитку життєвих компетенцій є практичні методи навчання та виховання. Залучення дітей до таких форм роботи, як правило, лягає на плечі класних керівників та педагогів-організаторів. Але соціальний педагог не повинен стояти осторонь.

Відповідно до посадових обов'язків, соціальний педагог – бере участь у формуванні навичок дотримання норм та правил поведінки, ведення здорового способу життя, сприяє попередженню негативних явищ серед учнів. Отже, він має залучатися до підготовки та проведення позакласних заходів.