Теоретичні підстави та педагогічні передумови формування естрадного співацького голосу

Теоретичні підстави та педагогічні передумови  формування естрадного співацького голосу

Естрадний спів в аспекті теоретичного дослідження проблем навчання на музичних факультетах педагогічних ВУЗів передбачає  розуміння цільових установок цілісного педагогічного процессу з опорою на засадничі принципи і виробленням певного змісту, структурну організацію передбачуваної практичної роботи, з переконливими критеріями її ефективності. Тому, основними завданнями теоретичних підстав у формуванні естрадного співацького голосу з'явилися: педагогічний аналіз процесу навчання вокаліста, визначення критеріїв становлення його смаку на основі освоєння багаточисельних стилів і жанрів естрадного-джазового вокалу, обгрунтування теоретичних передумов методики постановки голосу і теорій голосоутворення.

Сучасний педагогічний процес передбачає цілісну та збалансовану взаємодію багатьох структурних компонентів, від точної і злагодженої роботи яких залежить кінцевий результат. Насамперед, це стосується цільових установок такого мистецького навчання, в яких органічно об'єднані професіоналізм виконання естрадно-джазового репертуару і педагогічний початок, заснований на доброму смаку музиканта і знанні психофізіології вокальної роботи. І.Зязюн у передмові до книги О.Рудницької «Педагогіка: загальна і мистецька» підкреслює що «… зміна сучасної освіти вимагає розробки нових ціннісних критеріальних підходів до формування особистості,» де у ракурсі зламу усталених поглядів на соціальний устрій місце людини в довколишньому світі з провідними факторами її навчання та виховання стають винятково актуальними і своєчасними.

В Україні мережа вищих учбових закладів готує естрадних виконавців, у тому числі і вокалістів, проте саме кадрам педагогів-вокалістів естрадно-джазового напряму не приділяється достатньої уваги. Існує серйозне протиріччя в підходах до навчання вокалістів ряду учбових закладів різного напряму. Виходячи з цієї обставини, ми можемо зробити висновок про необхідність активізувати зусилля в першу чергу вищих учбових закладів (зокрема, педагогічного профілю) для вирішення завдання про підготовку кваліфікованих спеціалістів естрадного профілю.

Особливої уваги до мистецтва вимагає сьогодення. Сучасний етап розвитку освіти в Україні характеризується зміною її концептуальних засад та виявляє з новою силою необхідність розвитку в процесі навчання творчої особи, здібної до реалізації себе в різних областях музичної діяльності як на концертній естраді, так і в процесі музично-просвітницької і педагогічної роботи.

Вміст Державного освітнього стандарту в області музичної освіти, в якому відбитий широкий комплекс придбаних знань як філософсько-естетичного, педагогічного, психологічного  і методичного характеру, перелік теоретичних і прикладних умінь і навиків, настільки необхідних музикантові-виконавцеві як в практичній роботі, так і в самоудосконаленні, створювався насамперед, фахівцями, що спираються, в основному, на академічний напрям в музиці. Така односторонність у пріоритетах сьогодні  вступило в серйозне протиріччя з реаліями дійсності: статистичні данні показують, що більшість молоді, що вчиться, віддають перевагу естрадно-джазовому мистецтву, музиці масових жанрів. І це - реально існуюча молодіжна субкультура, з якою неможливо не вважатися. Сучасний вчитель музики має бути ерудованим у сфері естрадно-джазового мистецтва, професійно знатися на масових музичних жанрах. Лише в цьому випадку він матиме можливість володіти розумами і серцями своїх вихованців, як на естраді, так і в безпосередньому спілкуванні.

Сьогодні необхідна корекція цілей, оскільки серед вчителів музики небагато фахівців, які професійно зналися б на естрадно-джазовій і рок- музиці, зокрема в її вокальному напрямі. Звернення уваги на цьому напрямі дозволить точніше проектувати модель майбутнього виконавця і педагога-вокаліста.

До педагогічних умов по формуванню естрадного голосу співака у студентів музичних факультетів в умовах вищої школи ми звернемось до наукових надбань, що детально узагальнені на теорії і практиці розвиваючого навчання, що висхідного до праць Ж.Руссо, І.Песталоцци, І.Гербарта і А.Дістервега і розробленф в роботах Л.Виготського, П.Блонського, А.Леонтьева, І.Лернера, О.Рудницької, М.Ськаткіна,  Г.Ципіна і їх послідовників. Зазначимо, що цілісний педагогічний процес робить вплив на розвиток здібностей, індивідуально-особових якостей і властивостей та активно впливає на технічне втілення і художню інтерпретацію, збагачує внутрішній світ майбутнього вокаліста-естрадніка, допомагає його самопізнанню і самореалізації, подоланню природних сценічних хвилювань.

Індивідуальні особливості голосового апарату студента по формуванню його естрадного голосу привертають і акцентують увагу викладача на організацію його індивідуальної роботи,  особливості характеру і ціннісних ставлень, стану здоров'я, рівень загальної культури і попередньої фахової підготовки. Індивідуалізація у даному контексті є синтезом біологічного (анатомо-фізіологічного) і соціального аспектів в естрадно-вокальному фор- моутворюванні .

У педагогічній теорії (А.А.Кирсанов, В.А.Рабунський) індивідуальний підхід розглядається як один з найважливіших принципів навчання: принцип індивідуального підходу, на відміну від інших дидактичних принципів, підкреслює необхідність систематичного обліку не лише соціально-типового, але індивідуально-неповторного в особі кожного студента; індивідуального підходу потребує кожен студент без виключення- ознака даного принципу витікає з положення про гуманний підхід до особи ;     індивідуальний підхід є активним, формуючим,  розвиваючим принципом, де передбачається творчий розвиток індивідуальності студента в процесі формування естрадного голосу.

 Таким чином, індивідуальний підхід розуміється як орієнтація на індивідуально-психологічні особливості студента, вибір і вживання відповідних методів і прийомів, різних варіантів завдань по формуванню естрадного голосу співака. У реальній учбовій практиці, разом з розумовими здібностями і загальною культурою (або її недоліками), різними властивостями характеру і темпераменту, талановитістю і станом здоров'я, слід врахувати, що достатнє число учбових занять проходит в групах, на потоках, де індивідуалізація реалізується не у всьому об'ємі учбової діяльності, а епізодично, частково. Спираючись на науковий авторитет Інге Унта, ми цілковито вважаємо, що на практиці йдеться швидше не про абсолютну, а про відносну індивідуалізацію. 

Істотними умовами, що підвищують ефективність процесу навчання, є стимул-реакції навчання студента. Методологічне трактування рушійних сил як протиріч процесу навчання дає в руки викладача надійний інструмент впливу на його позитивний хід. Л.С.Виготський і М.А.Данілов вважали їх посильними труднощами для студента, що знаходяться в «зоні найближчого розвитку»; В.І.Загвязінський виділяв зовнішні і внутрішні протиріччя, Е.С.Рабунський підкреслював протиріччя між стандартною (типовою) програмою і індивідуальним характером засвоєння знань, М.І.Махмутов звертав увагу на проблемну учбового матеріалу, активізуючі мислення студента. Подібних протиріч багато і у вмісті учбового матеріалу, і в способах дій студента, у формах виконання і критеріях оцінки . Можна вважати, що навчання є не лише розширенням круга відомостей, але «якісніше зрушення» в ціннісних критеріях, способах засвоєння матеріалу і якості його реалізації.

Розкриваючи проблему спонуки до учення, не можна обійти увагою мотиваційну сферу студента в період формування його естрадного голосу. Не випадково Х.Хекхаузен безпосередньо зв'язував такі поняття як мотивацію і діяльність людини. С.Л.Рубінштейн, В.Н.Мясищев, П.М.Якобсон, Л.І.Божовіч, А.К.Маркова, О.І.Павлюк відзначали, що мотивація як потужний спонукач до діяльності – явище динамічне, що в свідомості індивіда вступають в протиріччя багаточисельні мотиви (етичні, естетичні, економічні і ін.), але в цій боротьбі найчастіше перемагають актуальні мотиви, як що найбільш зажадалися зараз. Викладач повинен враховувати не лише актуальні, але і потенційні мотиви своїх учнів, активізуючи найбільш коштовні, перспективні.

Серйозним чинником, стимулюючим хід занять, є облік інтересів і схильностей студентів. На роль інтересу в педагогічному процесі вказували Ж.Руссо, Л.Н.Толстой, А.Д.Пісарев, К.Д.Ушинський, вважаючи що опора на дане явище допомагає долати схоластику навчання. Н.Г.Чернишевський і Н.А.Добролюбов рахували розвиток інтересу до пізнання прямим призначенням вчителя, визнаючи його сильним засобом збудження дитячої активності. С.Л.Соловейчик вважав, що інтерес розташовується в «зоні посильної складності». Г.І.Щукина і її послідовники розробили дидактику розвитку пізнавального інтересу на різних шкільних дисциплінах. В той же час, на музичних заняттях цей процес має свої особливості.

На творчих факультетах, якими є музично-педагогічні, навіть за наявності жорсткої учбової програми, завжди можна знайти варіанти у виборі репертуару, відборі виразних засобів, конкретному сценічному образі. Добрий смак і тактовність викладача в процесі спілкування з учнем дозволить знайти той компромісний варіант учбових дій, в максимальній мірі що враховує музичні переваги студентів.

Надзвичайно важливе значення  для студентів музичних факультетів є поєднання учбової і концертної практики- регулярні виступи в учбових і класних концертах, участь у фестивалях і конкурсах. Це стимулює естрадного виконавця, розвиває його здатність триматися вільно в будь-якій аудиторії, розширює репертуарні кордони  як майбутнього вокаліста-естрадніка. Як варіант такої практики можна назвати студійну роботу співця, також активізуючого творчі здібності, що є у нього, вольові якості, професійні уміння.

До педагогічних передумов майбутнього вокаліста можна віднести націленість на майбутніх учнів (слухачів, глядачів), прагнення знайомити з власними думками про витвори музичного мистецтва, уміння переконувати їх. У цьому плані необхідно ставити питання про загальну ерудицію студента, умінні його грамотно і переконливо розповідати про твір, його автора і стиль. Як ні парадоксально, але найчастіше саме вокалісти у меншій мірі підготовлені до такої роботи. Саме тому включення в учбовий процес невеликих усних анотацій виконуваних вигадувань сприяє поступовому розвитку цього настільки необхідного уміння.

Не можна не відзначити спеціально ще одну сторону підготовки естрадного вокаліста – розвиток емоційності учня на уроках вокалу. У людей різних спеціальностей творчий процес протікає по-різному, хоча загальні моменти присутні завжди. Мистецтво співця дієве і вражає лише тоді, коли ясна ідея, зрозумілий задум і коли він втілений в яскравій емоційній і технічно досконалій художній формі. Таким чином, співець завжди повинен поєднувати в свого виконання раціональний і емоційний початок, думку і емоцію. Д.Дідро в «Парадоксі про актора» так говорив про це: «Актор, що володіє лише розумом і здатністю думки, холодний; той, який володіє лише натхненням і чутливістю, - божевільний. Лише деяке узгодження здорового глузду із запалом робить людину прекрасною.

Як відомо, для того, щоб співець досконало опанував майстерність, необхідно розвивати як раціональну, так і емоційну сферу і техніку. Отже, потрібно привчити себе як до постійного накопичення матеріалу для творчості, так і до постійної праці в цій області. Розвиток спостережливості, пам'яті, інтелектуальних здібностей, багатство емоційних переживань, читання книг, знання мистецтва, живопис обов'язковий для співця. Творча фантазія не є фантазування взагалі. Робота уяви в процесі творчості прямує свідомістю, яка у свою чергу діє згідно естетичним поглядам художника, його світогляду. Коли співець знайомиться з твором, з роллю, у нього ще немає ясного виконавського задуму, ідеї, плану: спочатку задум виникає в дуже загальному вигляді на основі попереднього досвіду і відповідно до естетичних поглядів. Потім він переробляється свідомістю, змінюється, доповнюється різними спостереженнями, деталями і припущеннями, поглибленим входженням в матеріал. Настає аналітичний період роботи над образом, поки, нарешті, він не набирає закінченого вигляду. У виконавця цей процес включає не лише свідомість, пам'ять і уяву, відбувається і пошук виразних засобів. Варіанти динаміки, темпу, будови фраз, інтонації, агогика, гра тембрів, слово – все це вимагає свого знаходження для якнайповнішого втілення музичного образу.

Не можна не погодитися з думкою Л.Б.Дмітрієва, Ю.Б.Алієва, В.В.Крюкової, що музика – особлива форма спілкування, і потрібно навчитися розуміти її мову раніше, ніж вчитися співу. Виробляти техніку співу необхідно в щонайтіснішому зв'язку з тими образами, які вона викликає. Музику називають мовою відчуттів. Під відчуттям, або емоцією, розуміється переживання людиною свого відношення до довколишньої дійсності. Емоції, виникаючи в результаті переживання співацького процесу, самі впливають на спів і, як у всякій діяльності, можуть надати як позитивну, так і негативну дію на співецький процес. Саме тому на перших заняттях по формуванню естрадного голосу слідує, як правило, уникати творів, що викликають надмірне збудження студента. Їх можна сповна давати на пізнішому етапі, коли зв'язки міцні, навики вироблені. Спів вимагає великої активності, емоційного підйому. Для цього педагог повинен враховувати стан студента, вміти привести його в добрий настрій, «знайти ключ» до психіки і характеру студента. Емоційність співця, як найбільш серйозний засіб дії на підліткову і юнацьку аудиторію, можна представити як би в двох планах. Перший план – внутрішня чуйність виконавця на музичний образ твору; другий план – зовнішня реалізація даного образу, сприяюча його впливу на аудиторію. Голос співця – чудовий, найбільш досконалий  інструмент, який може виразити дивно повно всілякі стани людини. Міняючи тембр, динаміку, ритм, манеру вимовлення слова, можна одними голосовими засобами глибоко розкривати вміст твору, створюючи виразний вокальний і сценічний образ.

Не можна пройти мимо управлінських дій викладача, що веде заняття з вокалістом по формуванню естрадного голосу співака на музичних факультетах в умовах вищої школи. Тактовне керівництво, засноване на принципах гуманно-особової педагогіки створює найкращі умови для повноцінного розвитку особи студента. С.Л.Рубінштейн, А.Н.Леонтьев розглядали відношення учня до світу через відношення до нього інших людей, через спілкування. У цьому плані діалогічний підхід представляється ефективнішим засобом, ніж авторитарно-дидактичний. Проте не забуватимемо і про розвиток самоконтролю і самооцінки майбутнього виконавця-вокаліста. Вони повинні відрізнятися регулярністю і об'єктивністю. Подібне можна досягти, використовуючи багатофакторний аналіз власних відчуттів і діяльності..

Істотними моментами навчання вокаліста можна вважати те, що в нім необхідно розрізняти не лише вміст, але і процес, що розвертається в часі, поетапність (В.В.Давидов). Не просто рух «від простого до складного», а сходження учня до вершин майстерності і розширення ним своїх можливостей. Прав Ш.А.Амонашвілі, коли стверджував, що навчання - це не стільки робота викладача, скільки самостійна діяльність учня. Учення – як сходження по «скелястих сходах», напрям вказує викладач, але сходити учень повинен сам. Це принципова позиція педагога при навчанні творчим дисциплінам, інакше залишається лише просте копіювання дій викладача, що істотно знижує ефективність досягнутих результатів. Недаремно Б.Асафьев писав: «Дитя, що випробувало радість творчості навіть в наймінімальнішій мірі, стає іншим, чим дитя, що наслідує актам інших».

Формування ціннісних критеріїв в процесі формування естрадного голосу співака у студентів музичного факультету в умовах вищої школи, розширення його кругозору є серйозною проблемою в навчанні музиканта.