Естрадно-джазовий вокал як окремий вид вокального звуковибудування

Естрадно-джазовий вокал як окремий вид вокального звуковибудування

Відомо три типа вокального звуковидобування: народне, академічне і естрадно-джазове.

Джаз, як раніше згадувалося, виник в традиціях народ­ного музикування, і співці співали так званим народ­ным голосом, принцип звуковидобування якого базується на використанні грудного регістра, не виключаючи, щоправда, вживання різних прийомів і інших реги­стров.

Славна історія джазу і завжди тісно пов'язаної з ним поп-музики (або естради) увінчана такими зоряними іменами, як Бесси Сміт, Біллі Холлідей, Махелія Джексон, Луї Армстронг, Ела Фітцджеральд, Рей Чарльз, Френк Синатра, Барбара Стрейзанд, Лайза Мінеллі, Едіт Піаф, Шарль Азна­вур, Ів Монтан, Джордж Бенсон, СтівУандер, Джіммі Ва-неллі, Боб Макферен, Дайана Росс та інші.

Спостерігаючи за розвитком вітчизняної естрадно-джазової школи, розуміємо, як важко доводиться педагогам цього жанру ставити голоси юним талантам. Але, спостерігаючи за новітніми тенденціями в галузі розбудови освітянського мистецького простору, ми можемо скористатись.на наш погляд, перевіреними мето­дами постановки голосу вокалістів цього жанру в аспекті формування голосу естрадного співака у студентів музичних факультетів в умовах вищої школи.

Найголовніше, аби педагог естрадно-джазового вокалу умів чітко чути і розрізняти регістрові переходи, бо лише грудний спів (грудний регістр) може стати надалі основою для формування голосу естрадного співака- звідси й специфіка естрадно-джазового  звуковидобування.

Узагальнюючи, пропонуємо схему, на основі якої можна зрозуміти, що є шукане звуковидобування.

Використовуючи її, педагог повинен сам чітко орієнтуватися в специфіці такого звуковидобування: руки складаються долонями один до одного горизонтально підлозі, при цьому студентові пояснюється (включення образного мислення, яке надалі буде часто використовуватися для освоєння різних вокальних прийомів), що ниж­ня рука символізує нижню щелепу, верхня рука -верхню. Початок долонь — нібито місце, де розташовуються в'язки, а продовження долонь — гортань.

Шляхом зміни положення рук ми дуже наочно пока­зуємо учневі відмінність трьох типів звуковидобування: народ­ного, академічного і естрадно-джазового, пояснюючи, як йому належить співати у вибраному жанрі.

Відразу слід сказати про те, що естрадно-джазовий во­кал — найбільш складний матеріал для пояснення, тому що стався він від злиття принципів народного і акаде­мического (за В. Ємєльяновим).

Заздалегідь студентові пояснюється, які органи рабо­тают при звуковидобуванні .

А. Академічне звуковибудування:

При такому положенні гортані в'язки працюють в дуже спокійному, вільному режимі. Позіх (верхня рука) глибокий і великий. Губи — закриті.

           Б. Народний вокал:

В'язки притиснуті — звідси горловий звук. Такий звук властивий дуже багатьом народам (слов'янським, північним на­родностям, народам Африки, багатьом остров'янам, деяким народам країн Європи і так далі). Позіх переміщується 'до зубів, губи розтягуються в подібність утрируваної усмішки.

В. Естрадно-джазове звуковидобування:

На цій схемі дуже ясно видно саме злиття двух попередніх типів звукоизвлечения. В'язки працюють в усред-гнном режимі, що дає можливість співцеві використовувати щзличные прийоми академічного і народного співу. Звук Виходить як би теж усередненим. У нім немає такої щільної сили і свободи, як в правильному академічному вокалі :да слухач фактично не помічає роботи в'язок, але і затиснутого, тварини, горлової, первозданної, неокуль туреного звуку народного співу. У цей момент і народжується шуканий естрадно-джазовий звук.

_____________________

_____________________

 Позіх стає рухливим, плавуючим (у залежності від завдання). Він як би починається від гортані і закінчується у зубів. Окрім цього, він стає дуже гнучким (змінюєтьсяється висота піднебіння). Він може мінятися або не мінятися протягом одного твору.

Це відбувається тому, що в эстрадно-джаювом вокалі використовується велика кількість різних фарб і прие­мов. Виконавець може не володіти великим, і красивим го­лосом (Ш. Азнавур, Джо Дассен, Л. Утьосов), що необхідне співцеві академічного вокалу, але за рахунок именно володіння цією технікою він може стати неперевершеним майстром в своєму жанрі.

Далі нами вводиться поняття «маска», без якого неможливо уявити собі естрадно-джазовий спів. Це не утрирован­на посмішка народного співу і не критий (як правило) губами звук академічного співця. Це теж щось усереднене. Корисно направити увагу студентівів на перегляд відеокли­пів з виступами естрадних зірок і звернути їх увагу на те, як ці майстри використовують маску.

Початкуючому співцеві складно зрозуміти, які м'язи ввімкнути для утворення такої маски. На перших стадіях навчання від студентів вимагається зморщування носа. Ці м'язи треба тренувати, як, наприклад, губний амбушюр у духовиків.

Внаслідок цієї вправи ніс «перестає працювати», оскільки розробляються м'язи, які беруть участь в утворенні цієї маски.

У цьому процесі формування звуку беруть участь і щоки. Вони як би підтягуються до куточків очей, звільняючи про­ходи у верхні резонатори для звуку.

СИСТЕМА ДИХАННЯ

Починаючи формування естрадного голосу співака у студентів музичних факультетів в умовах вищої школи, вокальний педагог після об’яснення  завдання повинен зупинити увагу студенту на  найважливішу область — основу вокального мистецтва — дихання.

І. Яник зауважує, що для всіх видів вокалу характерне так зване діафрагмове дихання (як і при грі на духових інструментах). По­ток повітря вдихуєтся яко можна глибше (при поясненнях можна використовувати слова: «вдихайте в живіт»). Насправді потік повітря упирається в діафрагму, розташовану між грудною кліткою і шлунком. При заповненні повітрям області біля діафрагми вона прогинається  униз, давить на шлунок, а інша частина повітря давить вгору на сонячне сплетення. Тому критерієм правильності дихання у студента є опуклий живіт і неприємні відчуття в об­ласти сонячного сплетення.

При навчанні діафрагмовому диханню наступним эта­пом є звільнення м'язів живота і самої діафрагми шляхом переміщення повітря ледве вгору, в підребер'ї. Це вже техніка дихання. Шляхом звільнення м'язів досягається наступний результат: співак може використовувати різні дихальні прийоми — кантиленное спів, м'яку атаку, тверду атаку звуку; у джазі — акценти, «розгойдування звуку» і так далі У рок-музиці — форсоване звучання, техніку «опертого» фальцету, вібрато і так далі.

Наступним найважливішим моментом в роботі з студентами є правильне визначення природного діапазону і го­лоса (сопрано, меццо-сопрано, тенор). Саме правильне визначення природи голосу є запорукою успіху в подальшій роботі.

Педагог-вокаліст повинен знати, що між чоловічим і жіночим голосами існують великі відмінності, що не відносяться до диа­пазону. Наприклад, чоловіки мають два регістри (грудний і фальцет), жінки — грудний, середній (медіум) і головний.

У естраді і джазі основою є саме грудний ре­гистр, останні використовуються для різних прийомів, кото­рые прикрашають і збільшують діапазон голосу.