ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ МОРАЛЬНИХ ЯКОСТЕЙ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ МОРАЛЬНИХ ЯКОСТЕЙ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Формування моральних якостей особистості та  її моральне самовираження завжди відбувається у процесі безпосередньої чи опосередкованої взаємодії з людьми, у системі колективних відносин. Відповідно, будь-яка форма активності людини безпосередньо впливає на колектив в цілому та на окремих його членів, з одного боку, а з іншого –викликає певну  їх реакцію – громадську оцінку й відповідні їй практичні дії, які, у свою чергу, стають предметом усвідомлення, хвилювання й стимулом для подальшого розвитку особистості, її самосвідомості, самооцінки, підвищення вимог до себе та особистої відповідальності, сприяють формуванню певних моральних якостей людини. Спостерігається постійне переосмислення людиною своєї моральної позиції та внесення відповідних коректив у поведінку під впливом соціуму – стихійного та спеціально організованого, які можуть діяти в одному напрямку, або суперечити один одному. Внаслідок цього моральні якості особистості, які формуються, можуть або закріплюватися, або гальмуватися, звільняючи місце іншим,інколи протилежним.

У вихованні свідомої дисципліни, почуття обов’язку і відповідальності важливою є спільна робота вчителів і вихователів, спрямована на засвоєння учнями правил поведінки в школі, їх прав та обов'язків, формування в них потреби постійно дотримуватися їх, створення оптимальних умов для свідомої діяльності, а головне — постійний тактовний контроль за поведінкою учнів, чіткі та безкомпромісні вимоги.

Вимогливість і суворість учителя мають бути доброзичливі. Він повинен розуміти, що учень може робити помилки через брак життєвого досвіду або з інших причин. Тому педагог повиненуміти прощати помилки, допомагати дітям знаходити оптимальні рішення у складних життєвих ситуаціях.

Я. Коменський мету виховання вбачав у формуванні високих моральних якостей, вважаючи, що коли не виховувати їх з дитинства, порушиться гармонія особистості. Найважливішими людськими якостями вважав мудрість, справедливість, чесність, поміркованість, мужність (наполегливість у праці). Наголошував на важливості у моральному вихованні прикладу поведінки вчителів, дорослих, батьків, систематичного привчання дітей до корисної діяльності, виконання встановлених моральних правил. На його думку, цей процес відбуватиметься тим ефективніше, якщо вихованці будуть більше захищені від шкідливого впливу аморальних людей, від усього, що могло б негативно вплинути на їхню моральність. Особливо застерігав педагогів від дитячого неробства.

Наукові й практичні інтереси С. Русової були пов'язані з вихованням дітей дошкільного віку, залученню їх до різноманітних видів діяльності: художньо-естетичної, навчальної, трудової, ігрової. Значну увагу приділяла моральному, розумовому, естетичному, трудовому вихованню. Ідея виховання у колективі — одна з провідних у спадщині педагога. Вона була впевнена, що тільки у дитячому товаристві формуються моральність, воля, мужність, цілеспрямованість. Питання моральності розглядала в дусі християнського вчення про добро й зло, вважаючи релігію частиною виховання. Серед методів морального виховання виділяла приклад батьків, учителів; бесіди, моральні вправи, ігри; наголошувала на вихованні позитивних звичок.

Й. Песталоцці ввів у теорію морального виховання принцип народності. Виховання повинно ґрунтуватися на кращих якостях і рисах народу, почуттях правди і справедливості, закладених в самому народові. Головним завданням морального виховання вважав розвиток високих моральних якостей, навичок і переконань шляхом вправляння дітей у моральних вчинках. На думку педагога, «Людина сама природо-відповідно розвиває основи свого морального життя – любов і віру, якщо тільки вона виявляє їх на ділі»[39 с. 100].

К. Ушинський головне місце у своїй діяльності відводив моральному вихованню, яке слід починати з найменшого віку і здійснювати постійно і систематично. Одним з першочергових завдань вважав формування патріотизму й гуманізму, любові до праці та дисциплінованості, чесності. Головні засоби морального виховання вбачав у навчанні, переконанні, розумовій діяльності дітей, власному прикладі вчителя, батьків тощо.

Значне місце в творчості А. Макаренка займають проблеми морального виховання підростаючого покоління. Він вважав за потрібне запровадження у школах теорії моралі, пропагування у переконливій формі таких якостей, як: воля, мужність, стриманість, повага до жінки, до дитини, до літньої людини, пошана до себе, теорія вчинків, свідома дисципліна тощо. При цьому наголошував на необхідності підтримки цих теоретичних положень досвідом колективу і постійними вправами.

На думку В. Сухомлинського,в центрі виховного процесу має бути особистість. Основою його концепції є повага і довіра до дитини, визнання її унікальності та права на власний вибір. Він розумів, що лише одним вивченням моральних істин не можна розвивати відповідні якості дитини. Тому в системі виховання забезпечив органічну єдність моральних знань і моральної практики. Він вважав, що вирішити завдання морального виховання можна лише тоді, коли в учнів будуть сформовані елементарні звички моральної культури, які відображають ставлення до речей і через речі до людей, що сприяє створенню уявлень дитини про добро і зло, честь і безчестя, справедливість і несправедливість, щастя, гідність. Він розкрив закономірності виховання моральних звичок, серед яких: переростання звичок у традиції, емоційна оцінка, переживання власних вчинків, взаємо відповідність морального принципу і вчинку, до якого вихователь спонукає вихованця.

Аналіз ідей видатних педагогів дозволяє стверджувати, що моральні якості – це усталені риси характеру особистості, що визначають її відносини з людьми, характеризують ставлення до себе й довкілля, а також є усвідомленими і внутрішньо прийнятими для неї правилами поведінки в суспільному житті. Поняття «моральні якості» є більш загальним і складним, порівняно з моральними нормами. У ньому не містяться конкретні вказівки на те, які дії людина має, а які не має здійснювати, а в узагальненій формі характеризуються й оцінюються певні боки її поведінки. У понятті «моральна якість» поряд з приписом обов’язково міститься також оцінний бік вчинку: вираження певного (позитивного або негативного) ставлення до нього. Тому визначення якості вчинку (чи людини) є критерієм для його моральної оцінки.

Серед моральних якостей виокремлюються, так звані, інтегральні. Це такі якості, як: дисциплінованість, колективізм, мужність, чесність, співчуття тощо. Виховання зазначених якостей чи їх окремих компонентів й планується в першу чергу вчителем. Крім того, намічаються конкретні виховні завдання в кожному класі після знайомства з учнями.

Моральні якості формуються на ґрунті та у зв’язку з іншими результатами дій особистості, які розкривають ставлення людини до суспільства, праці, відбивають гуманне ставлення до самої себе. Вступаючи у взаємодію, вони породжують нові властивості, які уособлюють вихованість особистості. Вихованість особистості визначається не окремими якостями, а їх сукупністю, моральним змістом, спрямованістю, рівнем розвитку.

У молодшому шкільному віці, зважаючи на те, що дитина тільки вчиться орієнтуватися в новому для себе оточені, умовах навчання, доцільно формувати насамперед, такі моральні якості, як: колективізм, дисциплінованість, воля, мужність, чесність, чутливість.

Важливою моральною якістю особистості є колективізм, що проголошує пріоритет інтересів і мети колективу як соціальної спільноти людей, об’єднаних суспільно значущими цілями, над прагненням індивіда. У соціальному і моральному плані, колективізм протилежний як індивідуалізму, так і груповому егоїзму (корпоративізму). Колективізм надає цінності всім моральним якостям, а індивідуалізм надає поведінці негативного відтінку: сміливість перетворюється у браваду або необдумані вчинки, дисциплінованість у бюрократизм, ініціативність в анархізм тощо. Колективізм посилює дію моральних настанов: чіткість переростає у принциповість, сміливість – у мужність, гуманізм – у людинолюбство тощо. Розвиток у молодшого школяра такої якості як колективізм, з одного боку, є необхідною сходинкою розвитку позитивного ставлення до суспільства, з іншого – важливою передумовою формування особистості дитини в колективі. Виховання колективізму – найважливіше завдання педагогів.

Іншою моральною якістю особистості є дисциплінованість. Дисциплінованість – результат виховного процесу в цілому, результат, насамперед, зусиль самого колективу дітей, що виявляються в усіх сферах його життя. Але для того, щоб дисципліна сприймалася, як явище моральне, у кожному колективі дітей слід роз’яснювати необхідність, забезпечувати додержання доцільного точного режиму. Покарання, спрямовані на зміцнення дисципліни, повинні переважно, впливати на колектив і мати форму морального осуду. Дисциплінованість виражається у виконанні прийнятих у суспільстві норм і правил, відповідальності за свою поведінку, вмінні дотримувати своє слово, обіцянку.

Така моральна якість як воля сприяє розвитку в дітей ініціативи, впевненості у своїх силах, наполегливості, вміння переборювати труднощі в досягненні поставленої мети; формує вміння володіти собою, вдосконалювати навички самостійної поведінки. Воля – свідома саморегуляція людиною своєї поведінки й діяльності, регулююча функція мозку, що полягає в здатності активно домагатись свідомо поставленої мети, переборюючи зовнішні і внутрішні перешкоди. Воля виконує дві взаємопов’язані функції – спонукальну та гальмівну, що виявляються у спрямуванні активності, її посиленні, а також у стримані зовнішніх рухів та дій. Воля виявляється у формі організованих дій, вчинків і поведінки.

Неабияку роль в моральному вихованні особистості відіграють і такі якості, як принциповість і скромність.

Принциповість – морально-психологічна риса особистості, яка характеризує чіткість її соціальної позиції, вірність певним ідеям, переконанням, принципам і послідовність їх відстоювання, проведення в життя. При визначені принциповості обов’язково слід враховувати зміст ідей, принципів, які відстоює людина.

Скромність – моральна якість особистості, яка виражається в простоті спілкування з людьми, в достатньо критичному ставленні до себе, повазі до інших людей, небажанні підкреслювати свої заслуги й хизуватися своїми успіхами. Скромність виявляється у всій поведінці людини, манерах, мові, стилі всього життя.

Отже,  формування й удосконалення моральних якостей відбувається постійно, відповідно до вікових та психологічних особливостей розвитку особистості на різних етапах життя.

Школа є основною ланкою в системі виховання підростаючого покоління. На кожному етапі навчання дитини домінує певний аспект виховання. У вихованні молодших школярів, вважає Ю. Бабанський, таким аспектом буде моральне виховання: діти опановують простими нормами моральності, вчаться дотримуватись їх у різних ситуаціях. Навчальний процес тісно пов’язаний з моральним вихованням. В умовах сучасної школи, коли зміст освіти збільшився в обсязі й ускладнився за своєю внутрішньою структурою, зростає роль навчального процесу в розвитку моральних якостей учнів. Змістовна сторона моральних понять обумовлена науковими знаннями, які школярі отримують вивчаючи навчальні предмети. Самі моральні знання мають не менше значення для загального розвитку дітей, ніж знання з конкретних навчальних предметів [5 с.352].

Н. Болдирєв зазначає, що специфічною особливістю морального виховання є те, що його не можна відокремити у якийсь спеціальний виховний процес. Формування моральності відбувається в процесі всієї багатогранної діяльності дітей (іграх, навчанні), в тих різноманітних відносинах, у які вони входять у різних ситуаціях зі своїми однолітками, з дітьми молодших за них і з дорослими. Тим не менш, моральне виховання є цілеспрямованим процесом, який передбачає певну систему змісту, форм, методів і прийомів педагогічних дій [11 c.102].

Розглядаючи систему морального виховання, Н. Ковальов, Б. Райський, Н. Сорокін розрізняють кілька аспектів:

• по-перше, здійснення узгоджених виховних впливів вчителя та учнівського колективу у вирішенні певних педагогічних завдань, а в середині класу – єдність дій всіх учнів;
• по-друге, систему морального виховання варто вбачати й у послідовності розвитку тих чи інших якостей особистості зі зростанням і розумового дозрівання дітей[22, с. 56].

У формуванні особистості молодшого школяра, на думку С. Рубінштейна, особливе місце посідає питання розвитку моральних якостей, що складають основу поведінки. У цьому віці дитина не тільки пізнає сутність моральних категорій, а й вчиться оцінювати їх знання у власних вчинках і діях та вчинках і діях навколишніх[47, с.58].

На визначення ролі планування, як у навчальній діяльності, так і в моральній поведінці дітей молодшого шкільного віку було спрямовано увагу таких вчених, як: Л. Матвєєва[35], Л. Регуш [42] і багатьох інших. У своїх дослідженнях вони звертаються до формування моральних мотивів поведінки. Процес виховання в школі будується на принципі єдності свідомості та діяльності, виходячи з якого формування та розвиток стійких властивостей особистості можливо, за її активної участі в діяльності.

«Практично будь-яка діяльність має моральне забарвлення», – вважає О. Дробницький [14, с.178], у тому числі й навчальна, яка, на думку Л. Божович, «має великі виховні можливості»[8 с.67]. Слід підкреслити, що навчальна діяльність є провідною в молодшому шкільному віці, адже вона більшою мірою впливає на розвиток учня, визначає появу багатьох новоутворень. У ній розвиваються як розумові здібності, такі моральна сфера особистості [7, с. 85].

У результаті регламентованого характеру процесу навчання, обов’язкового систематичного виконання навчальних доручень у молодшого школяра, зауважує І. Харламов, складаються моральні знання, характерні для навчальної діяльності, моральні відносини. Навчальна діяльність забезпечує засвоєння знань у певній системі, створює можливості для оволодіння учнями прийомами, способами вирішення різних розумових і моральних завдань. Учителю належить пріоритетна роль у вихованні та навчанні школярів, у підготовці їх до життя і суспільної праці. Він завжди є для учнів прикладом моральності й відданого ставлення до праці.

Специфічною особливістю процесу морального виховання слід вважати те, що він тривалий і безперервний, а результати його відстрочені в часі. Суттєвою ознакою процесу морального виховання є його концентрична побудова: рішення виховних завдань починається з елементарного рівня і закінчується більш високим. Для досягнення цілей використовують усі види діяльності. Цей принцип реалізується з урахуванням вікових особливостей учнів [3,c. 386].

Процес морального виховання динамічний і творчий: вчителі постійно вносять до нього свої корективи, спрямовані на його вдосконалення. Усі фактори, що обумовлюють моральне становлення та розвиток особистості школяра, І. Мар'єнко поділяє на три групи: природні (біологічні), соціальні і педагогічні. У взаємодії з середовищем і цілеспрямованими впливами школяр соціалізується, здобуває необхідний досвід моральної поведінки.

На моральне формування особистості впливають багато соціальних умов і біологічних факторів, але вирішальну роль у цьому процесі відіграють педагогічні, як найбільш керовані, спрямовані на вироблення певного роду відносин.

Одне із завдань виховання – правильно організувати діяльність дитини. У діяльності формуються моральні якості, а відносини, що виникають, можуть впливати на зміну цілей і мотивів діяльності, що, в свою чергу, впливає на засвоєння моральних норм і цінностей організації. Діяльність людини виступає як критерій її морального розвитку. Розвиток моральної свідомості дитини відбувається через сприйняття й усвідомлення змісту впливів збоку батьків і педагогів, оточуючих людей через переробку цих впливів у зв’язку із власним моральним досвідом, власними поглядами та ціннісними орієнтаціями. У свідомості дитини зовнішній вплив набуває індивідуального значення, таким чином, формує суб’єктивне ставлення до нього. У зв’язку з цим, формуються мотиви поведінки, прийняття рішення і моральний вибір дитиною власних вчинків. Спрямованість шкільного виховання і реальні вчинки дітей можуть не відповідати одне одному, але зміст виховання полягає в тому, щоб досягти відповідності між вимогами належної поведінки і внутрішньої готовності до цього. Необхідна ланка в процесі морального виховання – моральне просвітництво, мета якого – повідомити дитині сукупність знань про моральні принципи і норми суспільства, які вона повинна опанувати. Усвідомлення і переживання моральних принципів і норм безпосередньо пов’язано з усвідомлення зразків моральної поведінки і сприяє формуванню моральних оцінок і вчинків [34,с.8-14].

Отже, розвиток моральних якостей особистості відбувається успішно за умови узгоджених впливів на дитину біологічних, соціальних і педагогічних факторів у процесі активної діяльності самого школяра.

У період, коли освіта набуває кардинальних змін, виникає необхідність оновлення методів та прийомів навчання, залучення інноваційних методик до процесу формування в учнів предметних та життєвих компетентностей. Сучасному суспільству потрібні громадяни, які здатні приймати нестандартні рішення, творчо розв’язувати проблему, самоконтролювати чи самооцінювати результати своєї діяльності, будувати конструктивну взаємодію в межах колективну, певного соціуму та держави в цілому. Отже, основними завданнями вчителя на сучасному етапі розвитку нашого суспільства є формування компетентної особистості, здатної ефективно адаптуватися до швидкозмінних умов життя, бути толерантною і терпимою по відношенню до інших членів суспільства, разом із тим, вимогливою до себе, дисциплінованою, ініціативною та відповідальною, здатною приймати творчі рішення в нестандартних умовах. Тому всі аспекти навчання повинні бути спрямовані на розвиток творчої особистості, розкриття обдарованості кожної дитини, формування моральних якостей особистості. Для того, щоб зацікавити учнів, необхідно дбати про гармонійне поєднання мотиваційного, змістового, процесуального, розвивального та виховного компонентів уроку. Саме учень повинен стати центральною фігурою на уроці, адже від творчої активності школярів, їх уміння доказово міркувати, обґрунтовувати свої думки, уміння спілкуватися з однокласниками та вчителем залежить результативність уроку. Уплинути на традиційний процес навчання, підвищити його ефективність, спрямувати його на розвиток особистості учня, на думку багатьох педагогів, допоможе використання інтерактивних технологій у навчанні молодших школярів.

Слово «інтерактив» – (з англійської від слова «interact», де «inter» – взаємний і «act» – діяти). Відповідно, інтерактивний – здатний до взаємодії, діалогу. Інтерактивне навчання – це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, що має конкретну, передбачену мету – створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність.

Інтерактивна діяльність ґрунтується на активній комунікації учасників освітнього процесу. «Сутність інтерактивного навчання, – стверджують Н. Побірченко та Г. Коберник, – полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учнів; учитель і учень є рівноправними суб’єктами навчання» [26, с.101]. Під час інтерактивного навчання учні вчаться бути демократичними, спілкуватися з товаришами, критично мислити, поважати думку колег, приймати продумані рішення.

Інтерактивна технологія навчання – це така організація навчального процесу, за якої кожен учень має конкретне завдання, за яке він повинен публічно прозвітувати, адже від його діяльності залежить якість виконання завдання, поставленого перед групою та класом. Інтерактивні технології навчання містять чітко спланований очікуваний результат навчання, окремі інтерактивні методи і прийоми, що стимулюють процес пізнання, розумові та навчальні умови і процедури, за допомогою яких можна досягти запланованих результатів.

Застосування інтерактивних технологій висуває певні вимоги до структури уроку. Структура таких уроків складається з п’яти етапів: мотивація; оголошення, представлення теми та очікуваних результатів; актуалізація знань, надання необхідної інформації; усвідомлення – центральна частина заняття; рефлексія (підбиття підсумків). Оцінювання результатів уроку.

Мета мотиваційного етапу уроку – сфокусувати увагу на проблемі і викликати інтерес до обговорюваної теми. Суб’єкт навчання має бути налаштований на ефективний процес пізнання, мати в ньому особистісну, власну зацікавленість, усвідомлювати, що і навіщо він зараз робитиме. Мотивація готує учнів до сприйняття матеріалу, налаштовує їх на розв’язання певних проблем і стає місточком для представлення теми уроку. Має займати не більше 5% часу заняття. Інтерактивні вправи, що доцільно використовувати на цьому етапі – «Вилучи зайве», «Роз’єднай слова», «Банани», «Мікрофон», «Задом наперед», «Скринька скарг».

Мета цього етапу оголошення, представлення теми та очікуваних результатів – забезпечення розуміння учнями змісту їхньої діяльності, того, чого вони повинні досягти на уроці і чого від них чекає вчитель. Формулювання очікуваних результатів уроку – це по суті те, що традиційно називають дидактичною метою уроку. Результати повинні бути сформульовані за допомогою відповідних дієслів, наприклад:

• знання; пояснити суть явища, визначити, характеризувати, порівнювати, відрізняти тощо;
• уміння і навички: дискутувати, аргументувати думку, дати власну оцінку, проаналізувати тощо;
• ставлення : сформувати та висловити своє ставлення до…, пояснити своє ставлення до… Цей етап має займати не більше 5% часу заняття.

На цьому етапі уроку доречно використати такі інтерактивні вправи: «Дешифрувальник»,«Загадкові будиночки», «Морський бій-1».

Мета етапу актуалізації знань, надання необхідної інформації– дати дітям достатньо інформації для того, щоб на її основі виконувати практичні завдання, але за мінімально короткий час. Для опанування інформацією часто використовують технічні засоби навчання або унаочнення. Ця частина уроку займає близько 10-15% часу. Доречними будуть такі інтерактивні вправи: «Мозковий штурм», «Карусель», «Кути», «П’ять слів – три слова», «Інтерв’ю за три кроки», «Гронування», «Кубування», «Діаграма Вена», «Системний оператор», «Морський бій-2»(Додаток Б)

Центральною частиною заняття є інтерактивна вправа. Вона займає близько 50-60%часу. Мета – засвоєння навчального матеріалу, досягнення результатів уроку. Під час її проведення дотримуються такої послідовності роботи:

1. інструктування, під час якого вчитель розповідає про цілі вправи, правила, послідовність дій і кількість часу, відведеного на виконання завдань;
2. об’єднання учнів у групи та розподіл ролей;
3. завдання під час якого вчитель є організатором, помічником, ведучим дискусії. Також надає учасникам максимум можливостей для самостійної роботи і навчання в співпраці;
4. презентація результатів виконання вправи;
5. рефлексія результатів учнями. Вона дає можливість учням усвідомити, чого вони навчилися, оцінити засвоєння навчального матеріалу, порівняти своє сприйняття з почуттями інших; а вчителю побачити реакцію на навчання та вносити необхідні корективи.

Серед центральних інтерактивних вправ доцільними є: «Ажурна пилка», «Пошуки людського скарбу», «Пішохідний тур», «Обери позицію», метод «ПРЕС», «Навчаючи – вчуся», «Добре – погано».

Етап рефлексії, оцінювання результатів уроку займає близько 20% часу. Він дуже важливий. На ньому порівнюються одержані знання з очікуваними результатами, робляться висновки, закріплюється матеріал, аналізуються власні дії, отриманні результати, складається план подальших дій. На цьому етапі доцільні інтерактивні вправи: сенкан, незакінчені речення, тестування, «Абетковий суп».

Інтерактивне навчання ґрунтується саме на педагогічному спілкуванні між учителем та учнями, між учнями в класі. Це взаємодія, що відображає процеси взаємовпливу учителя та учнів, учнів одне на одного, їхню взаємозалежність. Це цілеспрямована взаємодія учителя й учнів для розв’язання педагогічних завдань та створення оптимальних умов для свого розвитку. «Інтеракція» – це навчання в дії, а навчитись їй можна лише через дію.

Педагогічне спілкування як метод реалізації взаємодії в освітньому просторі розглядається як активна взаємодія на паритетних засадах – діалог рівних. Діалог спонукає учасників до особистісного розвитку, самовизначення, персоналізації, інтеграції тощо. На думку вчених, «тільки у спілкуванні, у взаємодії людини з людиною розпочинається «людина в людині» як для інших, так і для себе. Коли закінчується діалог, закінчується усе!»[38 c. 75]. Саме в процесі такого діалогу формуються моральні якості особистості, а саме: толерантність, терпимість, поміркованість, демократичність, поважне ставлення до співрозмовника, відповідальність тощо.

Відповідно, взаємодія учасників навчального процесу у школі здійснюється за допомогою методів, які активізують педагогічне спілкування, тобто діалог між ними, що є основою інтерактивного навчання та умовою розвитку моральних якостей особистості.

Застосування вчителем інтерактивних технологій навчання змінює звичну для учнів ситуацію навчання, характер їхньої діяльності. Вони перестають бути об’єктами педагогічних впливів, а стають активними учасниками, суб’єктами навчання. Тобто учні безумовно не підпорядковуються вчителю, проявляють активність у діяльності, висловлюють власні думки, ідей, сумніви, беруть на себе відповідальність за результати розв’язання завдань, проблем. За словами Н. Дайрі «на основі вивчення нового матеріалу, учні самостійно розв’язують проблеми, які вже вирішені наукою»[38 с.82]. Цим вони набувають знань і умінь, адже опановують сучасними знаннями.

Механізми спілкування, які активізуються під час інтерактивного навчання, – це сприйняття, пізнання, оцінювання, влив. Вони розглядаються як форми реалізації основних функцій цього спілкування: інформаційної, пізнавальної, мотиваційної та регулятивної. Отже, інтерактивні методи навчання поділяють на:інформаційні;пізнавальні;мотиваційні;регулятивні.

Реалізація інтерактивного навчання потребує від вчителів створення

певних умов, що надають можливості для ефективної організації навчального процесу. Наприклад, багатостороння комунікативність, психологічна атмосфера в класі, норми спільної праці, що виробляються вчителями разом із учнями, обладнання класної кімнати та різноманітні матеріали, що систематично використовуються на уроках.

Однією з провідних характеристик інтерактивних методів є те, що вони дають змогу задіяти не тільки свідомість дитини, але її почуття, емоції, вольові якості, тобто вони залучають до процесу навчання «цілісну людину», а це сприяє ефективнішому засвоєнню матеріалу, розвитку моральних якостей особистості.

Таким чином, сутністю інтерактивних методів є взаємодія на паритетних засадах між вчителем та учнями, між учнями в класі, у процесі якої діяльність одного обумовлюється діяльність іншого, це взаємовплив учасників педагогічного процесу через призму власної індивідуальності, особистого досвіду. Власне таке взаємодія, коли учень стає суб’єктом навчання, створює сприятливі умови для розвитку моральних якостей особистості.