Теоретичний матеріал для варіативного модулю "гандбол" на 2 році вивчення

Матеріал варіативного модулю «Гандбол» на другому році вивчення

Зміст теоретичних відомостей на другому році навчання

1. Місце українського гандболу на сучасному етапі розвитку європейського спорту.

Після проголошення незалежності українські спортсмени приймають участь у міжнародних змаганнях як у складі національних збірних -  Кубок Ігоря Євдокимовича Турчина, чемпіонати Світу та Європи, Олімпійські ігри, так і у складі клубних команд - таких як: Ліга чемпіонів,  Балтійська ліга, Кубок Європи, Кубок виклику, тощо.

Європейська федерація гандболу заснована у листопаді 1991 року в Берліні  Німеччина) і налічувала у своєму складі 29 національних європейських асоціацій, які є членами Міжнародної федерації гандболу. Європейська федерація гандболу (ЕНF- ЄГФ) на сьогоднішній день об’єднує 52 національні федерації і представляє Міжнародну федерацію гандболу (ИГФ) в європейських країнах. Із 2012 року федерацію очолює француз Жан Бріо.

В рамках своєї діяльності Європейська федерація гандболу відповідає за  проведення різноманітних турнірів, в тому числі і чемпіонів Європи серед чоловічих і жіночих національних збірних команд – один раз на два роки по парних роках (із 1994 року).

Із 1994 по 2014 роки проведено 11 чемпіонатів Європи серед чоловічих збірних  команд.

Українські гандболісти в фінальній частині континентальної першості брали участь п’ять разів (2000 – 12 місце, 2002 – 11, 2004 – 15, 2006 – 12, 2010 – 16),  два рази виходили з групи, решта – закінчували боротьбу на першому груповому етапі.

Український гандболіст Олег Великий із команди ЗТР (Запоріжжя) у 2000 році став кращим бомбардиром чемпіонату Європи – 46 м’ячів закинув у ворота суперників.

Жіночий чемпіонат Європи з гандболу стали проводити з 1994  року один раз на два роки під егідою Європейської гандбольної федерації (ЄГФ). Перший чемпіонат проходив у Німеччині, золоті медалі розігрували 12 національних збірних.

Жіночі збірні Норвегії, Данії, Угорщини, Росії, Німеччини і України з 1994 по 2014 роки брали участь у всіх фінальних турнірах чемпіонатів Європи.

Національна жіноча збірна команда України з 1994 по 2014 роки успішно проходила відбіркові турніри і брала участь у всіх фінальних турнірах чемпіонатів Європи. Так, наші спортсменки вибороли срібні медалі чемпіонату Європи 2000 року, поступившись у фіналі збірній Угорщини – 30:32. На інших чемпіонатах Європи українські спортсменки посідали місця з 6 по 14 із 16 можливих.

2. Амплуа гравці в гандболі.

Розстановка гравців на майданчику проти організованого захисту повинна відповідати їх ігровому амплуа і визначається системою нападу команди.

Існує дві лінії атаки. При системі нападу 3х3 гравці нападу розташовуються таким чином:

І лінія – лівий кутовий, лінійний та правий кутовий;

ІІ лінія – лівий півсередній, центральний розігруючий та правий півсередній.

Кутовий нападаючий – гравець невисокого зросту, міцної статури, швидкий та спритний, який володіє технікою виконання різних кидків для атаки воріт не тільки із своєї зони атаки, але й із зони півсереднього та лінійного, володіє різними фінтами для виконання проходів та стяжок, ставить різні заслони, бореться за підбір м’яча, що відскочив від воротаря чи штанги, володіє відмінним відчуттям моменту старту для стрімкого відриву та прориву, а також має індивідуальні нестандартні способи виконання деяких технічних прийомів. Першим завдання кутових гравців є організація контратак та їх завершення, вирішальною їх якістю – швидкістю. Кутовий гравець розтягує оборону суперників, що у свою чергу, дозволяє іншим його партнерам більше використовувати свої можливості. Комбінації крайній гравець в основному розігрує із півсереднім, рідко з розігруючим чи лінійним.

Півсередній нападаючий – гравець високого зросту, сильний, спритний та стрибучий, який володіє швидкими точними передачами, уміє результативно атакувати ворота з різних позицій та дистанцій, особливо середніх та дальніх, володіє умінням нападати проти позиційного захисту на швидкості та комбінаційно, взаємодіє з партнерами на своєму та іншому фланзі, як другої, так і першої лінії нападу. В нього найбільш важлива функція: організувати атаку та приймати участь у її завершені. Від вміння півсереднього вражати ворота суперника та його творчих здібностей залежить гра всього колективу. Півсередній повинен строго дотримуватися спортивної дисципліни, тому що саме через нього тренер передає тактичні вказівки гравцям всієї команди. Роль півсередніх довіряють найбільш досвідченим та здібним гравцям.

Лінійний нападаючий – гравець високого, або середнього зросту, швидкий та спритний, який відмінно володіє технікою ловлі м’яча на різній швидкості та у різних ігрових ситуаціях, швидко реагує на м’яч, гравців та їх переміщення, ставить різні та своєчасні заслони, займає вигідну позицію для розвитку атаки і отримання м’яча, при отриманні м’яча швидко і точно атакує ворота, для чого володіє індивідуальними нестандартними способами виконання швидких та точних кидків, виконує підбір м’яча у лінії воротарської зони, заважає воротарю суперника в організації контратаки. Лінійний гравець рухається здебільшого вздовж лінії воріт суперника. Оскільки він повернутий до воротаря спиною, це дає змогу виконувати кидки після оберту. Він дезорганізовує оборону суперників, полегшує ухід від опіки суперника своїм партнерам по команді. Лінійний гравець постійно рухається поміж захисниками команди суперника на обмеженому просторі ігрового майданчика та має мало часу на виконання прийому. Тому, він має бути швидким, спритним та ініціативним.

Центральний (розігруючий) – гравець середнього або високого зросту, швидкий та спритний, дисциплінований, ініціативний, атакуючого пориву, з високим рівнем тактичного мислення, який сприяє взаємодії між лініями та флангами атаки, відмінно володіє технікою гри польового гравця, відчуває і бачить увесь майданчик, вміло діє як індивідуально, так і комбінаційно, передбачає розвиток подій на майданчику та приймає на себе дійові рішення у складних ігрових ситуаціях. Передумови для виконання функцій розігруючого гравця наступні: гарне бачення майданчику, розвинутий бічний зір, вміння різко кидати по воротах, робити точні та неочікувані передачі. Розігруючий віддає передачі півсереднім, які набігають, кутовим гравцям, надаючи тим самим кращі умови для виконання кидку.

В теперішній час основою гарної гри в нападі є гра півсередніх, від них залежить у першу чергу залежить вибір командної системи гри у нападі. Якщо півсередні окрім вміння кидати по воротам можуть ще й обігравати суперників, допомогти звільнитися від опіки лінійному гравцю та під час зустрічі імпровізувати, то команда, може грати за любою системою нападу.

Вибір конкретної системи нападу буде залежить вже від рівня майстерності інших гравців. Якщо в команді гарні лінійні, може бути обрана система нападу із двома лінійними. Якщо в команді немає розігруючого півсереднього, а тільки півсередні, які вміють лише кидати з далекої відстані, то обирати систему нападу із двома лінійними не раціонально, оскільки вони будуть лише фіктивно знаходитися на майданчику.

Вибір системи гри також може залежати від особливостей гравців оборони та обраної системи захисту суперників.

3. Значення штрафного та вільного кидка.

7-ми метровий штрафний кидок (гандбольний пенальті) призначається за:

1. Грубу гру на своїй половині майданчику при загрозі взяття воріт;
2.     Дії гравця, які суперечать правилам у будь-якому місці майданчика, якщо через них була зірвана явна можливість взяття воріт;
3.     Входження гравця з метою захисту у площу воротаря, під час виконання кидка нападником;

Гравець, що виконує штрафний кидок не має права торкатися лінії штрафних кидків або переступати її, а також відривати ногу від опори.

Швидкість польоту м’яча, який кинутий з семиметрової позначки від лінії воріт, набагато більша ніж рухова реакція будь-якого воротаря. Тому, щоб відбити штрафний кидок, потрібно крім відмінної реакції, сконцентрувати у момент кидка увагу, оперативне мислення та технічну майстерність; знати улюблені прийоми гри нападника, вміння прогнозувати політ м’яча.

При виконанні штрафного кидку, воротар не має право виходити за 4-х метрову лінія, що обмежує його гру при штрафних кидках.

Вільний кидок призначається за:

1. Порушення правил володіння м’ячем;
2. Порушення правил боротьби із суперником;
3. Помилки польових гравців нападу у площі воротаря суперника, якщо вони були допущені при опорі захисників;
4. Передачу м’яча своєму воротарю, який знаходиться у площі воротаря;

Вільний кидок виконується без дозволу суддів з місця, де було зафіксовано порушення, обов’язково в опорному положенні. Гравці команди, яка атакує не повинні пересікати лінію вільних кидків команди суперника до виконання вільного кидку своїми партнерами. При виконанні вільного кидку суперника повинні знаходитися на відстані 3-х метрів від гравця, який виконує вільний кидок.

М’яч закинутий безпосередньо при розіграші вільного кидку зараховується.

4. Порушення правил гри; покарання гравців.

1.               Заступ зони воріт. Тільки воротарю дозволяється знаходитися у площині воріт. Вважається, що польовий гравець заступив у площину воріт, яка включає і лінію площини воріт, якщо гравець торкається її будь-якою частиною свого тіла.
2.               Помилка ведення – якщо гравець після ведення (однопоштовхового чи багатопоштовхового) бере м’яч у руки, зупиняється з ним чи продовжує пересування, а потім знову виконує ведення – це є порушенням правил, та м’яч після відповідного  сигналу судді переходить до команди суперника.
3.               Пробіжка чи утримання м’яча довше трьох секунд. Тримати м’яч, не виконуючи ніяких дій, можна тільки три секунди. Гравцям дозволяється робити максимально три кроки з м’ячем у руках.
4.                 Захват, утримання чи поштовх гравця. Помилкою є утримання, затримка, поштовх суперника руками чи ногами та стрибок на суперника. В залежності від ступеню цієї фізичної дії гравцем, судді можуть призначати вільний або штрафний кидок, надати попередження гравцю або двохвилинне вилучення.
5.                 Удар. Гравцям не дозволяється ударяти будь-яку частину суперника (корпус, плечі, кисті та ін.) при виконанні ним будь-яких атакуючих чи захисних дій.
6.                 Помилка нападників.  Нападникам забороняється набігати, стрибати на захисників чи штовхати їх при спробі атакувати ворота.
7.                 При виконанні будь-яких вільних кидків гравці команди суперника повинні знаходитися на відстані не менше 3-х метрів від гравця, який виконує цей кидок.
8.                 Пасивна гра. Команді не дозволяється утримувати м’яч без наявних спроб атакувати чи виконувати кидок по воротах
9.                 Покарання гравців при порушеннях правил: попередження (жовта картка), дискваліфікація (червона або синя картка); призначення вільного та штрафного кидків; двохвилинне вилучення, виключення гравця з гри (дискваліфікація).

5. Попередження спортивного травматизму. Правила безпечної поведінки на ігровому майданчику.

Травматизм у гандболі пов'язаний із: особливостями техніки виконання вправ, невідповідністю одягу та взуття, втомою та перевтомою спортсменів, великими перервами у черзі занять. Причини можуть бути і внутрішніми: попередні травми, погана загальна тренованість, не достаток сили та гнучкості, неправильна техніка виконання прийомів гри, відсутність балансу між силою та гнучкістю у м’язових елементах, анатомічні аномалії, хворобливі стани.

Для профілактики травматизму, що виникає через неправильну організацію навчально-тренувального процесу й змагань, необхідне дотримання певних умов:

- необхідно враховувати дані медичного висновку про стан здоров'я й рівень фізичної підготовленості, спортсменів які займаються;

- при плануванні тренувального заняття у нього не можна включати технічно складні вправи відразу ж після приймання їжі або безпосередньо після нічного сну;

- під час змагань той самий спортсмен не має права брати участь у декількох змаганнях у той самий день;

          - під час тренувань слід забезпечувати надійну страховку спортсменів. Повноцінна страховка у спорті залежить від своєчасності й технічної підготовленості, того що страхує (тренера або більш досвідченого спортсмена), який повинен добре знати всі небезпечні моменти виконання вправ, щоб якщо буде потреба швидко прийти на допомогу. У той же час потрібно виховувати в спортсменів навички самострахування, тобто приймання  правильного  й  безпечного  падіння,  що  досягається систематичним тренуванням.

Як відомо, на нижні кінцівки спортсмена доводиться найбільше навантаження. Тому одним з найважливіших видів спортивного спорядження є взуття. З одного боку, від правильного вибору взуття залежать результати спортивних виступів. З іншого боку – добре підігнане взуття, його якість і цільове призначення є засобом попередження травм і перенапруг різних відділів стопи, а також травм інших ланок локомоторного апарату, обумовлених падінням, порушенням координації рухового акту й т.п.

Індивідуальні захисні засоби. Мета захисних засобів – попередження травми. Це досягається, наприклад, тим, що сила удару розподіляється на можливо більшу площу зіткнення. Захисні засоби не повинні заважати рухам спортсмена, сковувати його активність, перешкоджати технічному виконанню тих або інших прийомів.

Спортсмени звичайно швидко звикають до захисних засобів. Однак погано підігнані, вони створюють неправильне почуття безпеки, що може привести до травм.

Для профілактики травматизму важливе значення має правильне розташування освітлювальних приладів і достатнє по силі висвітлення місць, де відбуваються тренувальні заняття та змагання.