Теоретичний матеріал з виріативного модулю "гандбол" на 4 році вивчення

Матеріал варіативного модулю «гандбол» на четвертому році вивчення

 Теоретичні відомості для учнів на четвертому році навчання

1.Особливості фізичної підготовки гандболістів з урахуванням віку і статі.

Фізична підготовка спрямована на всебічний розвиток гандболістів, зміцнення здоров’я, удосконалення рухових якостей і здібностей й таким чином – на надання функціональної бази для інших видів підготовки.

За спрямованістю і характером дії заходів, які використовують, фізичну підготовку зазвичай поділяють на загальну фізичну підготовку (ЗФП) та спеціальну фізичну підготовку (СФП). Співвідношення засобів і методів загальної та спеціальної фізичної підготовки залежить від індивідуальних особливостей гравця, його спортивного стажу, періоду тренувань, завдань, які вирішуються.

Фізична підготовка необхідна гандболістам різного рівня та статі. Зі збільшенням спортивної кваліфікації роль фізичної підготовки не зменшується. Тільки її характер, заходи і методи, які використовуються, значно змінюються в сторону спеціальної спрямованості. В спеціалізації фізичної підготовки можна відзначити певну закономірність. Вона полягає в тому, що в процесі багаторічного тренування спортсмена співвідношення заходів і методів загальної та спеціальної фізичної підготовки поступово змінюється на користь останньої.

Необхідно пам’ятати, що найбільша інтенсивність у рості дитини проявляється в період статевого дозрівання (11 – 15 років).  Темпи росту окремих частин тіла, внутрішніх органів в основному не співпадають з темпом росту довжини тіла.

У шкільному віці триває інтенсивний розвиток скелету дитини. Це слід враховувати при дозуванні силових вправ. При вихованні швидкісно-силових якостей ніг, вивченні кидків у стрибку слід уникати зістрибувань з висоти, яка може деформувати трубні кістки гомілки.

М’язи є активною частиною опорно-рухового апарату, які виконують функції рухів.  М’язи подовжуються та збільшуються одночасно в основному за рахунок збільшення діаметру вже існуючих волокон – гіпертрофії. В подальшому м’язи збільшуються в залежності від інтенсивності та обсягу рухової активності.

В ході планування фізичної підготовки гандболістів необхідно враховувати вихідний рівень підготовленості гравців, часові параметри реалізації завдань, попередні навантаження, умови та можливості для навчальної роботи. Планувати фізичну підготовку потрібно виходячи з індивідуальних особливостей кожного окремого гандболіста (стать учня).

Особливу увагу на навчальних заняттях із фізичної підготовки треба приділяти формуванню мотиваційних передумов до самостійних систематичних занять фізичною культурою, формуванню у дітей глибоких знань із теорії та методики фізичного виховання. Ці заняття сприяють зміцненню та вдосконаленню у гандболістів психофізичної підготовки, розвитку базових фізичних якостей, практичних умінь і навичок, необхідних для подальшої продуктивної роботи протягом усього періоду тренувального процесу.

При побудові занять із фізичної підготовки треба дотримуватися загальних методичних принципів: свідомості й активності, наочності, індивідуалізації, систематичності, динамічності. Всі ці принципи відображають окремі  сторони і закономірності виховного процесу. Жоден із цих принципів не може бути реалізований повною мірою, якщо ігнорують інші. І лише на основі єдності всіх принципів досягається найбільший ефект і доцільність занять із ЗФП.

2.Розвиток основних фізичних якостей гандболістів.

1) Методика розвитку сили: більшість вправ за характером повинні бути близькими до обраного виду спорту; вправи на силу повинні відповідати віку, статі, рівню фізичної підготовленості та індивідуальним особливостям гандболістів;  перед уроком із використанням вправ на розвиток сили повинна бути хороша спеціальна фізична розминка; якщо сумарна величина навантаження велика, то відпочинок між уроками повинен бути тривалим.

Засобами виховання сили є вправи зі збільшеним опором – силові вправи.

В залежності від природи опору, силові вправи діляться на дві групи:

1. Вправи із зовнішнім опором. У якості зовнішньої опору можуть використовуватися: 1) вага предметів; цими вправами можна діяти як на найменші, так і на великі групи м’язів; 2) протидія партнера; 3) опір пружних предметів; 4) опір зовнішнього середовища  (біг по піску чи воді та інш.).

2. Вправи, обтяжені вагою власного тіла.

Для виконання силових вправ використовується декілька методів:

Метод максимальних зусиль – 1-2 рухи з проявом максимального зусилля для спортсмена.

Метод повторних зусиль – гандболіст багаторазове повторює одну й ту ж вправу з великою вагою.

Метод динамічних зусиль – виконання вправи з малою вагою якомога швидше.

Метод до відмови – гандболіст виконує вправу з великою вагою до відмови, до повного виснаження.

Ізометричний метод – виконання вправи в статичному режимі.

Комплекс вправ на розвиток сили

1. В. п. – упор лежачи. Ходьба на руках, ноги розслаблені.

2. В. п. – лежачи на спині, руки за головою. Підняття обох ніг на 45 градусів та написання у повітрі чисел або літер.

3. В. п. – лежачи на животі, руки в гору. Почергові махи протилежної руки та ноги вгору.

4. В. п. – в парах: перший –  лежачи на спині, ноги під кутом 60 градусів, другий – широка стійка ноги нарізно, опора груддю на стопи партнера. Перший виконує згинання розгинання ніг.

 5. «Квач» стрибками у присіді.

2) Методика розвитку бистрості: тривалість вправ не велика, щоб виховувалася швидкість, а не швидкісна витривалість; інтенсивність виконання вправ максимальна чи близька до максимуму; відпочинок між вправами повинен бути до повного відновлення організму; вправи на бистрість повинні бути добре знайомими, щоб гандболісти не відволікалися на техніку його виконання.

Рекомендовані вправи для виховання бистрістних здібностей

1. В. п. –  основна стійка. Підіймання зігнутих у колінах ніг (підйом стегон чи захльост гомілки). Вправа виконується на кількість  підіймання ніг чи на час.
2. В. п. – стійка ноги разом, руки в сторони. Однобічні махи ногами з підстрибуванням, торкнутися до руки.
3. В. п. – основна стійка, боком до лінії. За сигналом виконуються стрибки через лінію. Вправа виконується на кількість стрибків через лінію чи на час.
4. Біг на місті по 10 секунд у сполученні з коловими рухами рук вперед (назад).
5. Гравці розташовуються біля лицьової лінії з м’ячами. За сигналом котять м’яч на протилежний бік майданчика, за другим сигналом наздоганяють його.

1. Методика розвитку спритності: необхідно обов’язково включати елементи нового; підтримувати зв’язок зі швидким реагуванням на ситуацію, яка змінюється; збільшувати вимоги до точності рухів і збереження рівноваги. Час відпочинку повинен забезпечувати відносно повне відновлення. Вправи слід виконувати без значних слідів втоми, з розрахунком наступного навантаження.

Засоби розвитку спритності – елементи акробатики, рухливі та спортивні ігри, вправи на гімнастичних знаряддях, вправи з обраного виду спорту.

Рекомендовані вправи для виховання спритності

1. В. п. – основна стійка. За сигналом учні повинні підіймаючи ногу торкнутися перед собою лівою гомілкою правої руки, потім правою гомілкою лівої руки. Потім теж саме, але позаду себе. Спочатку це ніби підіймання стегон, потім захльост гомілки, але навхрест. 
2. Ходьба у присіді по гімнастичний лавці спиною вперед.
3. Жонглювання двома (трьома) м’ячами. Вправу можна виконувати як на місті так і у русі.
4. Одночасне ведення двох м’ячів. Спочатку на місці потім у русі.
5. Ведення м’яча у русі, ударяючи його між ногами.

2.     Методика розвитку гнучкості: для виховання гнучкості використовують вправи з великою амплітудою рухів. Поряд із динамічними вправами, потрібно використовувати й статичні, фіксація повинна бути приблизно 20 – 30 секунд. Вправи на гнучкість потрібно виконувати серіями: по 3-5 повторень у кожній

Рекомендовані вправи для виховання гнучкості

1.     В.п. – тримаючи у руках скакалку складену втричі, оберти прямих рук вперед – назад. Для ускладнення завдання скакалку можна скласти у чотири рази.
2.     В. п. – стоячи на колінах, у руках гімнастична палка. Малювання кінцем гімнастичної палки коло навколо себе.
3.     В. п. – в парах, стійка ноги нарізно, обличчям один до одного руки на плечах, на відстані 1 метр. Нахили вперед надаючи додаткове навантаження на плечі партнера.
4.     В. п. – стійка ноги нарізно, обличчям один до одного руки в боки. Нахил вперед до горизонтального положення, тримаючись один одного за руки. Повороти тулуба вліво, вправо.
5.     В. п. – сід ноги нарізно, обличчям один до одного, тримаючи один одного за руки. Почергові нахили тулуба до кожної ноги партнерів.

3.     Методика розвитку витривалості: необхідно поступово збільшувати навантаження, яке має носити хвилеподібний характер (збільшуватися та зменшуватися); у випадку «нашарування слідів» однієї втоми на іншу, необхідно дати час на відпочинок; необхідно чергувати широке коло заходів підготовки та систематичної зміни місця проведення тренування; проводячи вправи на загальну витривалість, необхідно домагатися економічності рухів за рахунок удосконалення техніки обраного виду спорту.

Рекомендовані вправи для виховання витривалості

1.     Біг 3 – 4 хвилини з перемінною швидкістю: 20 секунд – швидкість максимальна; 30 секунд – повільний біг.
2.     В.п. – стоячи біля тумби/гімнастичної лави. Багаторазове вистрибування на тумбу/гімнастичну лаву з високою інтенсивністю.
3.     В. п. – у шерензі на лицевій лінії. Човниковий біг: до 9 метрової лінії – повернутися; до центральної лінії – повернутися; до протилежної лицевої лінії – повернутися.
4.     В. п. – вздовж 6 метрової лінії. Вихід до 9 метрів та повернутися на в.п. у стійки захисника. Вправа виконується серіями: 1 серія – 30 секунд; 2 серія – 25 секунд; 3 серія – 20 секунд.
5.     Стрибки через скакалку на одній/обох ногах. Дозування 500 та більше стрибків у високому темпі.
6.     Біг на 1000/3000 метрів. Після кожної 250/1000 метрів виконується 50/100 стрибків через скакалку на обох ногах.

3. Організація командних дій.

Командні дії – це взаємодія усіх гравців команди, що спрямована на вирішення загальнокомандного завдання.

Командні дії поділяються на два види: стрімкий напад та позиційний напад. Стрімкий напад включає в себе елемент несподіваності, нападники діють проти неорганізаційного захисту суперника. Позиційний - передбачає визначене заплановане розміщення гравців захисту і нападу, і боротьба йде послідовно на різних позиціях ігрового майданчику. Щоб здійснити взяття воріт, необхідно застосовувати тактичні комбінації, які складаються з індивідуальних і групових дій.

Комбінація – це ряд послідовних індивідуальних і групових дій, заздалегідь обумовлених місцем і визначеним складом виконавців. Комбінації застосовуються як по ходу гри, в процесі застосування тієї чи іншої системи, так і в стандартних положеннях при вкиданні м’яча через бокову лінію і вільному кидку, тощо.

Стрімкий напад здійснюється двома способами:

1. відрив, при якому один або два гравці виконують швидке переміщення до воріт суперника, а партнер (воротар чи польовий гравець) створює дальньою передачею умови для відкритої атаки;

2. прорив/ швидкій перехід, при якому декілька нападаючих виконують швидке переміщення до воріт суперника для реалізації атаки проти неорганізованого захисту.

Позиційний напад проводиться двома лініями:

І лінія – зона атаки, де діють лінійні та кутові гравці; ІІ лінія – зона атаки, де діють два півсередніх та центральний (розігруючий).

Система гри - це організація взаємодії гравців, у якій визначені функції кожного гравця та у відповідності до функцій обумовлене розташування гравців на майданчику. В залежності від кількості гравців, що складають лінії нападу існує дві системи нападу:

1.                   система нападу «3х3», де на першій лінії атаки зосереджені два кутових та лінійний гравці, а на другій – два півсередніх та центральний (розігруючий) (рис.1.).

Рис. 1. Схема розташування гравців при системі нападу «3х3»

Лінійний гравець розміщується у центральній зоні, діє поблизу воротарського майданчика і тільки епізодично відходить від нього для постанови заслону гравцям другої лінії нападу або прийому м’яча.

Крайні гравці можуть займати позицію далеко від зони воротаря за 9-метровою лінією та у самій зоні. Різне положення крайніх гравців по-різному впливає на гру  захисників суперника. Близьке розташування до воріт вимагає захисників до щільної опіки, розподіляє зону захисту, а крайнім нападникам дозволяє зробити прихований відхід для здобуття чисельної переваги на іншій дільниці. Розташовуючись далеко від зони воротаря, крайній нападник може прийняти участь у розіграші м’яча, у нього з’являється більше можливостей атакувати ворота зі своєї крайньої позиції, оскільки захисник в такому випадку опікає його не щільно та зміщений до центру.

Гравці другої лінії нападу взаємодіють, швидко передаючи м’яч один одному. Гравці першої лінії своїми швидкими пересуваннями, заслінами надають умови для кидка здалеку та проходу до воротарської зони і тим самим дають змогу звільнитися партнерам для прийому м’яча.

2) Система «4х2», де на першій лінії атаки зосереджені два кутових та два лінійних гравця, а на другій – два півсередніх (рис 2.).

 Рис. 2. Схема розташування гравців при системі нападу «4х2»

В залежності від розташування крайніх гравців складаються два варіанти дій. Якщо крайні гравці розташовуються далеко від зони воротаря, то, взаємодіючи у своєрідних трикутниках, нападники «розривають» захист супротивника та атакують ворота повз центральну зону. При другому варіанті, якщо крайні гравці розташовуються поблизу зони воротаря, головний розіграш проходить між півсередніми, а нападники першої лінії надають їм умови для дальнього кидка.

На сьогоднішній день основою гарної гри у нападі є гра півсередніх, тому як раз від них у першу чергу залежить вибір командної системи гри у нападі. Якщо півсередні окрім вміння кидати по воротах можуть ще й обігравати суперників, допомогти звільнитися від опіки лінійному гравцю та під час зустрічі імпровізувати, то команда може грати за будь-якою системою нападу.

Вибір конкретної системи нападу буде залежати вже від рівня майстерності інших гравців. Якщо в команді гарні лінійні, може бути обрана система нападу із двома лінійними. Якщо в команді немає розігруючого півсереднього, а тільки півсередні, які вміють лише кидати з далекої відстані, то обирати систему нападу із двома лінійними не доцільно, оскільки вони будуть лише фіктивно знаходитися на майданчику.

Вибір системи гри також може залежати від особливостей гравців оборони та обраної системи захисту суперників.

4. Правила контролю та самоконтролю під час занять гандболом.

Самоконтроль – це самостійне регулярне спостереження за станом свого здоров’я, фізичного розвитку та їх змінами під впливом занять фізичною культурою та спортом.

Самоконтроль має велике виховне значення. Виконуючи такі спостереження, гандболіст сам зможе аналізувати методику тренувань, оцінювати результати занять.

Дані самоконтролю можуть надавати велику допомогу вчителям у регулюванні навантажень. За його даними легше встановити потрібний для учнів напрям роботи в навчальному процесі, а лікарю – зрозуміти зміни в стані здоров’я та своєчасно використовувати методи, які запобігають перетренованості гандболістів.

 Обсяг самоконтролю визначається вчителем. Він може складатися з 3-5 показників чи бути більш детальним - 10-15 показників (табл.1).

Таблиця 1.

Приклад щоденника самоконтролю

Критерії самоконтролю прийнято ділити на суб’єктивні та об’єктивні.

До суб’єктивних відносять: самопочуття, наявність чи відсутність больових відчуттів, сон, апетит, працездатність, ставлення до уроків фізичної культури, тощо. Значення окремих суб’єктивних показників самоконтролю різне. Самопочуття – суб’єктивна оцінка свого стану, почуття, яке гандболіст відчуває в залежності від стану своїх фізичних і духовних сил.

Самопочуття оцінюється як добре, задовільне чи погане. Якщо є незвичні відчуття, описується їх характер.

 Біль у м’язах може виникнути на уроці, після значної перерви чи при швидкому збільшенні навантаження, чи перенавантаженні. При втомі у гандболістів можуть виникати  головний біль, запаморочення. При частих чи довготривалих запамороченнях під час уроків фізичної культури слід звернутися до лікаря.

Суб’єктивне почуття втоми – звичайно проявляється  в небажанні або неможливості виконувати звичне навантаження, фізичні вправи.

Настрій – внутрішній, душевний стан. Він може бути добрим, задовільним, поганим, пригніченим.

Сон має велике значення. Нормальний сон відновлює працездатність гандболістів, робить людину бадьорою та веселою, сповненою сил. Порушення сну – безсоння чи підвищена сонливість, сон зі страхіттями – можуть бути викликані перевтомою. Після такого сну з’являється відчуття розбитості.

Апетит відмічається як нормальний, знижений чи підвищений. Після занадто великих навантажень у гравців часто відмічається повна втрата апетиту та підвищена спрага.

Працездатність залежить від загального стану організму. Оцінюється як підвищена, звичайна чи знижена.

До об’єктивних критеріїв відносять показники, які мають цифровий вираз: частота серцевих скорочень (ЧСС), сила м’язів, життєва ємність легень (ЖЄЛ), тощо.

Одним з самих простих об’єктивних показників самоконтролю є ЧСС. Необхідно звіряти пульс після визначених фізичних навантажень. Гандболіст повинен знати, яка частота пульсу в нього буває, який термін його відновлювання після навантажень.

Динамометрія проводиться періодично до – та після уроків. Значне зниження цих показників, недостатнє відновлювання до наступного уроку може говорити про занадто велике навантаження.

Гінекологічний самоконтроль є обов’язковою частиною самоконтролю дівчат. Гандболістка повинна записувати основні показники, які характеризують течію менструації (періодичність, біль, тривалість, тощо).

Вчителя мають періодично перевіряти щоденник самоконтролю та вносити необхідні корективи у навчальний та тренувальний процеси.

       5. Профілактика спортивного травматизму, правила надання домедичної допомоги при травмах.

Питання профілактики спортивного травматизму розглядалося на другому році вивчення.

Перша медична допомога при травмах.

Садни та подряпини – поверхневі рани. При саднах порушуються всі шари епідермісу, при подряпинах – лише поверхневий шар. Причини – різке тертя будь-якої частини тіла о предмет. Ознаки: відчуття болю, капілярна кровотеча, припухлість, почервоніння.

Перша допомога при саднах та подряпинах: обробити область поранення антисептичним засобом; осушити стерильною серветкою; покрити місце бактерицидним пластиром.

Забій – закрите порушення тканин та органів без значних анатомічних порушень. Ознаки забою м’яких тканин: біль, набряклість тканин, відчуття болю при пальпації, синець, порушення функцій. При забоях в області суглобів всі ці ознаки виражені більше, кров пропитує тканини, накопичується у вигляді гематоми та виливається у порожнину суглоба (гемартроз). Гемартроз посилюється за 1-1,5 години після травмування при цьому контури суглобу згладжуються.

Перша допомога при забоях: сприскування місця забою хлоретилом з відстані 40-50 см до збліднення місця, що обприскується або прикладання холодного компресу з метою позбавлення болю та попередження крововиливу; накладання тугої пов’язки на область забою.

Вивих – це стійке зміщення кісток, що торкаються одна одної у порожнину суглобу та вихід однієї з них через розірвану або розтягнуту капсулу у тканину. Ознаки вивихів: порушення конфігурації суглобу, неприродне положення кінцівки, припухлість, порушення функцій, западення у області суглобу. Причини вивихів: удар, занадто велика амплітуда руху сегменту кінцівки.

Перша допомога при вивихах: накладання холоду або сприскування область суглобу хлоретилом; введення засобів позбавлення болю (фармакологічні засоби); надання нерухомого положення кінцівці (іммобілізація шинами або підручними засобами); транспортування у лікарняний заклад.

Перелом – це порушення цілісності кістки, яке виникає під впливом механічної травми. Причини: прямі удари по кістці, падіння, різке скручування.

Ознаки переломів кісток кінцівок: біль, який посилюється при русі, деформація кінцівки, скорочення кінцівки або її скривлення, хруст в області перелому при пальпації, порушення функцій.

Перша допомога при переломах кінцівок: надання фармацевтичних засобів позбавлення болю; обробка місця травми хлоретилом (у випадку відкритого перелому – зупинка кровотечі, обробка рани, накладання антисептичної пов’язки); надання нерухомого положення кінцівці – іммобілізація шинами або підручними засобами; транспортування у лікарняний заклад.