Термінологічний словник з правознавства

Про матеріал

Словник основних термінів і понять з правознавства пропонується учням та вчителям для використання у навчальному процесі з метою формування більш широкого світогляду в даній галузі знань.

Перегляд файлу

Термінологічний словник з правознавства

 

А

Абсолютна монархія — різновид монархічної форми правлін­ня, що характеризується юридичним і фактичним зосередженням усіє повноти держаної і духовної (релігійної) влади у руках монарха. Різ­новидом А.м. є теократична монархія, у якій державна влада належить церковній ієрархії (Ватикан).

Автентичне тлумачення норм права — різновид офіційного нормативного тлумачення, при якому роз'яснення змісту правової но­рми здійснюється тим органом, який встановив цю норму, шляхом видання відповідних роз'яснюючих актів.

Авторитарний режим — різновид антидемократичного держа­вного режиму, який характеризується значним зосередженням держа­вної влади у руках однієї або кількох осіб, звуженням політичних прав і свобод громадян та громадськополітичних об'єднань, недопущен­ням політичної опозиції, наявність єдиної, обов'язкової політичної ідеології, приниження ролі представницьких органів влади, викорис­танням насильства і позасудових методів примусу, спиранням на по­ліцейські та військові апарати.

Адміністративна відповідальність — вид юридичної відпові­дальності, який полягає у застосуванні до особи, яка вчинила адмініс­тративне правопорушення (проступок), певного примусового заходу адміністративного впливу. Порядок та умови притягнення до А. в. ре­гулюються КУпАП.

Адміністративна юрисдикція — встановлена законодавчими актами діяльність органів державного управління та їх посадових осіб щодо вирішення індивідуальних адміністративних спорів та застосу­вання відповідних юридичних санкцій стосовно правопорушників у адміністративному порядку (без звернення до суду). А. ю. є складовою правоохоронної діяльності органів управління.

Адміністративне право — галузь права, сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері державноуправ­лінської діяльності органів виконавчої влади всіх рівнів, а також орга­нів місцевого самоврядування. Основним джерелом А.п. є КУпАП.

Адміністративне правопорушення (адміністративний про­ступок) — протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи безді­яльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і сво­боди громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративне стягнення — примусовий захід державного впливу, що застосовується до особи, яка вчинила адміністративне правопорушення з метою її виховання, додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Адміністративні правовідносини — суспільні відносини, вре­гульовані нормами адміністративного права, які впливають на поведі­нку суб'єктів у сфері державного управління та приводять до виник­нення між ними правових зв'язків державновладного характеру.

Акти органів державної влади — правова форма здійснення повноважень органів державної влади. Форма А.о.д.в., порядок їх ви­дання і набуття чинності залежить від належності органу, що видає акт, до тієї чи іншої гілки державної влади та від його компетенції і встановлюються законом або іншим нормативним актом. А.о.д.в. мо­жуть бути нормативними, які за юридичною силою поділяються на закони та підзаконні акти, або правозастосовними, які завжди є підзаконними актами.

Акти цивільного стану — юридичні факти (події та дії), які не­розривно пов'язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків. До А.ц.с. відносять засвідчені державою такі факти: народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття гро­мадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідно­го віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, зміна іме­ні, по батькові, прізвища, інвалідність, смерть тощо. Про здійснення реєстрації А.ц.с. заявникам видається відповідне свідоцтво.

Аналогія закону — застосування до суспільних відносин, які неврегульовані відповідною правовою нормою, норм права, які регу­люють подібні за змістом відносини у межах певної галузі права. А. з. є засобом вирішення конкретних юридичних справ за наявності про­галин у чинному законодавстві України. Не припускається застосу­вання А.з. у галузях кримінального та адміністративного права.

Аналогія права — застосування до суспільних відносин, які неврегульовані відповідною правовою нормою, і за відсутності норм права, які регулюють подібні за змістом відносини, загальних засад і принципів певної галузі права. А.п. використовується тоді, коли не можна застосовувати аналогію закона. Не припускається застосування А.п. у галузях кримінального та адміністративного права.

Антидемократичний режим — вид державного режиму, при якому державна влада зосереджується в руках неконтрольованої наро­дом групи осіб або в руках однієї особи і здійснюється більш жорст­кими методами шляхом порушення прав і свобод людини та усунен­ням можливостей для вільного волевиявлення інтересів різних груп населення. А.р. існує в наступних формах: деспотичний, тиранічний, тоталітарний, авторитарний.

Апарат держави — система державних органів, які уповнова­жені здійснювати державну владу та управління по виконанню за­вдань і функцій держави.

Апатриди — див. Особа без громадянства.

Апеляційний суд — орган судової системи судів загальної юрисдикції, який є судом вищого рівня для місцевих судів і нижчого стосовно Верховного Суду. В Україні діють загальні та спеціалізовані А.с., які розглядають справи у апеляційному порядку відповідно до процесуального закону, по першій інстанції, що віднесені до їх підсу­дності законом, ведуть та аналізують судову статистику, вивчають і узагальнюють судову практику тощо.

Б

Біпатриди — див. Подвійне громадянство.

Бланкетні норми права — норми, які відсилають суб'єктів права до норм інших правових актів, які необхідно виконувати

Буденна (непрофесійна) правосвідомість — сукупність конк­ретних життєвих обставин, особистого правового досвіду й отриманої освіти, що характеризує ставлення людини до чинного чи бажаного права і правової системи на побутовому рівні.

Буквальне (адекватне) тлумачення норм права — різновид тлумачення, коли роз'яснення змісту правової норми повністю збіга­ється з її текстуальною формою. Результат такого тлумачення повніс­тю адекватний мовній формі його висловлення.

В

Верховна Рада України — єдиний, загальнонаціональний, представницький, колегіальний орган законодавчої влади в Україні. ВР України є однопалатним парламентом, його головними функціями є: представницька, законодавча, установча та функція парламентсько­го контролю. Конституційний склад ВР України становить 450 народ­них депутатів, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування на 5 років і здійсню­ють свої повноваження на постійній основі.

Верховний Суд України — найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції. ВС України здійснює правосуддя, розгля­дає справи у касаційному порядку та у порядку виключного прова­дження; забезпечує однакове застосування законодавства усіма суда­ми загальної юрисдикції, дає роз'яснення з питань судової практики тощо.

Вето — акт глави держави, який забороняє або не допускає на­брання законної сили прийнятого парламентом закону. Розрізняють абсолютне В., тобто остаточне відхилення главою держави закону, прийнятого парламентом та відкладальне В., тобто право глави дер­жави на повернення зі своїми зауваженнями та сформульованими пропозиціями переданого йому на підпис закону до парламенту для повторного розгляду.

Виконавча влада одна з гілок державної влади, єдина система виконавчорозпорядчих державних органів, які здійснюють безпосе­реднє управління державними справами.

Виконання норм права — форма безпосередньої реалізації зо­бов'язальних норм права, які передбачають активну поведінку суб'єктів права щодо виконання покладених на них обов'язків, які пе­редбачені нормами права, незалежно від власного бажання.

Використання норм права — форма безпосередньої реалізації уповноважувальних норм права, які передбачають активну чи пасивну поведінку суб'єктів права, які на власний розсуд використовують за­кріплені у нормах права можливості щодо реалізації суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.

Вина — психічне ставлення особи до вчинюваної противоправної дії або бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу чи необережності. В. є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони скла­ду злочину та однією з підстав кримінальної відповідальності за конк­ретно вчинений злочин.

Влада — у загальному розумінні реальна здатність і можливість владноможного суб'єкта впливати на діяльність і поведінку людей, примушувати їх виконувати його волю.

Внутрішні функції держави — напрямки діяльності держави, що здійснюються у межах її території і в яких конкретизується її вну­трішня політика відносно економічних, ідеологічних, культурних та інших сторін життя суспільства.

Г

Галузеві юридичні науки — юридичні науки, предметом дос­лідження яких є вивчення закономірностей правового регулювання відповідних суспільних відносин. До Г.ю.н. належать конституційне право, цивільне право, цивільне процесуальне право, кримінальне право, кримінальнопроцесуальне право, адміністративне право, тру­дове право тощо.

Галузь права — сукупність правових норм, що регулюють які­сно однорідну сферу суспільних відносин специфічним методом пра­вового регулювання.

Гарантії прав і свобод людини і громадянина — система ме­тодів та механізмів забезпечення повного і неухильного здійснення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків суб'єктів у реальній дійс­ності. Розрізняють соціальноекономічні, політичні, ідеологічні та юридичні гарантії.

Гіпотеза — складова частина норми права, яка містить умови, обставини, за настанням чи ненастанням яких суб'єкти мають здійсню­вати свої права та обов'язки, непередбачені у диспозиції цієї норми.

Глава держави — посадова особа або колегіальний орган, що здійснює верховне представництво держави у внутрішній та зовнішній політиці. Г.д. в Україні є Президент, який займає особливе місце у си­стемі органів державної влади, виступає від її імені, є гарантом держа­вного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина.

Глава уряду — керівник вищого колегіального органу у системі органів виконавчої влади. Г.у. в Україні є Прем'єрміністр України, який входить до складу Кабінету Міністрів України.

Громадська організація — добровільне об'єднання громадян, яке створено для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національнокультурних, спортивних та інших спільних інтересів. Засновниками Г.о. можуть бути громадя­ни України, громадяни інших держав, особи без громадянства, які досягли 18 років, а молодіжних та дитячих Г.о. — 15річного віку. Г.о. діє на основі статуту.

Громадянин — фізична особа, яка перебуває у сталих юридич­но визначених взаємозв'язках із конкретною державою, що знаходить свій вираз у наявності в особи відповідного громадянства.

Громадянське суспільство — спільність вільних і рівноправ­них людей та їх об'єднань, кожній з яких держава забезпечує юридич­но рівні можливості бути власником, користуватися економічною свободою, мати надійний соціальний захист, брати участь у політичному житті держави.

Групова правосвідомість — правосвідомість певних соціаль­них груп населення країни, яка формується навколо певної дії, окре­мого нормативноправового акта тощо.

Гуманітарні функції держави — напрямки діяльності держави та її органів із забезпеченням кожній людині належних умов життя.

Д

Делікт — діяння, що суперечить вимогам чинного законодавст­ва, тобто правопорушення. Д. завдає шкоди охоронюваним законом цінностям, інтересам фізичної або юридичної особи, суспільним або державним інтересам. Особа, яка вчинила Д., у передбачених законом випадках притягується до юридичної відповідальності.

Деліктоздатність — передбачена нормами права здатність осо­би нести юридичну відповідальність за вчинення протиправних дій.

Демократичний режим — вид державного режиму, при якому державна влада здійснюється на основі рівної участі громадян та їх об'єднань у формуванні державної політики, утворенні й діяльності державних органів, дотримання прав і свобод людини. Д.р. існує в на­ступних формах: ліберальнодемократичний, консервативнодемокра­тичний, радикальнодемократичний.

Держава — суверенна, політикотериторіальна організація пуб­лічної влади певних соціальних груп населення в соціальнонеодно­рідному суспільстві, яка має спеціальний апарат управління і примусу, здатна за допомогою права робити свої веління загальнообов'яз­ковими для населення всієї країни, а також здійснювати керівництво суспільством. Д.є. соціальним явищем, способом організації суспільс­тва, основним елементом його політичної системи, організацією полі­тичної влади, повноваження якої поширюються на все суспільство та офіційним представником якої вона виступає.

Державна влада — особливий різновид соціальної влади, яка поширюється на все суспільство, має публічнополітичний характер, здійснюється від імені держави спеціальними суб'єктами (органами держави та їхніми посадовими особами), які здатні регулювати і впли­вати на поведінку людей та спеціальними засобами домагатися здійс­нення своєї волі.

Державна виконавча служба — державний орган, який здійс­нює виконання рішень судів та інших органів відповідно до чинного законодавства України.

Державна контрольноревізійна служба — державний орган, який здійснює контроль у формі ревізій і перевірок за збереженням та витраченням коштів і матеріальних цінностей в установах, підприємс­твах та організаціях, які отримують кошти з державного бюджету та державних валютних фондів.

Державна мова — офіційно визнана Конституцією або законом основна мова держави, яка є обов'язковою для використання у законо­давстві, судочинстві, офіційному діловодстві, навчанні тощо. Джерелом Д.м. є мова корінної або однієї з корінних націй, які мешкають на терито­рії країни. В Україні відповідно до Конституції Д.м. є українська мова.

Державна служба — професійна діяльність державних службо­вців, які мають відповідні службові повноваження та одержують заро­бітну плату за рахунок державних коштів.

Державне управління — діяльність органів усіх гілок держав­ної влади та місцевого самоврядування щодо реалізації ними делего­ваних державою повноважень з метою вдосконалення суспільної сис­теми відповідно до публічних інтересів.

Державний апарат — див. Апарат держави.

Державний герб — встановлений Конституцією або спеціаль­ним законом офіційний символічний знак держави, що у графічних і кольорових зображеннях виражає її історичні, національні, соціальні традиції й особливості.

Державний гімн — встановлений Конституцією або спеціаль­ним законом офіційний урочистий музичний твір, що у музичнопоетичній формі виражає державницьку ідею та є офіційним симво­лом держави. Д.г. України є національний гімн на музику М. Вербицького із словами першого куплету та приспіву твору П. Чубинського.

Державний лад — система соціальних, економічних і політич­них відносин, які закріплені нормами конституційного права. Д.л. ви­значає основні організаційні форми та інститути механізму політичної влади у державі.

Державний механізм — див. Механізм держави.

Державний прапор — встановлене Конституцією або спеціа­льним законом офіційне полотнище держави, в якому шляхом добору певних кольорів та з певним зображенням, виражено ідею політичного характеру. Конституція України визначає Д.п. України, як стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.

Державний режим — сукупність способів та методів здійснен­ня державної влади у суспільстві. Основними видами Д.р. є демокра­тичний та антидемократичний.

Державний суверенітет — верховенство, самостійність, повно­та і єдність державної влади на території країни та її незалежність і рівноправність у відносинах з іншими державами. Декларацією про державний суверенітет від 16 липня 1990 року було проголошено про Д.с. України.

Державний устрій — адміністративнотериторіальна організа­ція державної влади, яка визначає правове положення окремих частин держави (територіальних одиниць), їх взаємовідносини між собою та з державою у цілому. За Д.у. всі держави поділяються на прості (уні­тарні) та складні (федерація, конфедерація, імперія). Україна є унітар­ною державою з автономним утворенням.

Державні органи — вид державних організацій, які наділені чіт­ко визначеними державновладними повноваженнями та необхідними матеріальнотехнічними засобами для виконання конкретних завдань і функцій держави у певній сфері суспільних відносин.

Державні підприємства — вид державних організацій, які без­посередньо реалізують завдання та функції держави у сфері матеріа­льного виробництва. До Д.п. відносяться державні підприємства з ви­робництва товарів, надання послуг, торгівлі, громадського харчування тощо.

Державні символи — встановлені Конституцією або спеціаль­ними законами особливі розпізнавальні знаки, в яких втілені суверені­тет, історичне минуле й ідейні цінності держави. В Україні відповідно до Конституції Д.с. є Державний Прапор України, Державний Герб України, Державний Гімн України.

Державні службовці — громадяни, які обіймають штатні поса­ди у державних органах, підприємствах, установах, здійснюють пов­новаження від імені держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Державні установи — вид державних організацій, які безпосе­редньо реалізують завдання і функції держави у сфері нематеріально­го виробництва. До Д.у. відносяться дошкільні дитячі установи, шко­ли, вищі навчальні заклади, лікарні, санаторії тощо.

Деспотична монархія — різновид необмеженої монархічної форми правління, яка характеризується зосередженням усієї повноти державної і духовної (релігійної) влади в руках монарха, владу якого обожнювали, а його самого визнавали божеством. Д.м. була поширена у державах рабовласницького типу.

Джерело (форма) права — в юридичному значенні як спосіб зовнішнього вираження і закріплення норм права, що виходять від держави і які мають загальнообов'язкове значення. До зовнішніх форм Д.(ф.)п. відносять: 1) правовий звичай; 2) правовий (судовий, адмініс­тративний) прецедент; 3) нормативноправовий договір; 4) норматив­ноправовий акт (закони, підзаконні акти).

Диспозитивні норми права — норми, де суб'єктам права дер­жава надає можливість самостійно встановлювати для себе певні вза­ємні права і обов'язки, тобто надає свободу вибору поведінки.

Диспозиція — складова частина норми права, яка визначає саме правило поведінки суб'єкта у разі настання обставин, передбачених у гіпотезі цієї норми.

Дисциплінарна відповідальність — вид юридичної відповіда­льності, що полягає у застосуванні до особи, яка вчинила порушення трудової, навчальної, службової або військової дисципліни, заходів дисциплінарного впливу.

Дисциплінарний проступок — невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього законодавством про пра­цю, колективним і трудовим договорами трудових обов'язків.

Дисциплінарне стягнення — передбачений у нормативноправовому акті захід примусового впливу, що застосовується органом, якому надано право прийняття на роботу, до працівника, що вчинив дисциплінарний проступок.

Дієздатність — передбачена нормами права здатність особи своїми діями набувати та самостійно здійснювати суб'єктивні права і виконувати юридичні обов'язки.

Додержання норм права — форма реалізації заборонних норм права, які передбачають пасивну поведінку суб'єктів права, тобто їх утримання від вчинення, заборонених правом дій.

Доктринальне тлумачення норм права — різновид неофіцій­ного тлумачення, при якому роз'яснення змісту правової норми здійс­нюється вченимиюристами або фахівцямиюристами у науковопрактичних коментарях до кодексів, законів, у наукових статтях, мо­нографіях тощо, має науковий характер і не тягне за собою юридич­них наслідків.

Документ — матеріальний носій запису (папір, кіноі фотоплів­ка, магнітна стрічка, дискета тощо) з зафіксованою на ньому інформа­цією про факти, події, явища об'єктивної дійсності та розумової дія­льності людини, яка за своїм змістом та формою свідчення є джерелом відомостей, що мають певне юридичне значення.

Дуалістична монархія — різновид обмеженої (конституційної) монархічної форми правління, якій притаманна подвійність (дуалізм) вищих органів державної влади і за якої монарх зосереджує у своїх руках виконавчу владу, а законодавчі повноваження розподіляються між ним і виборчим представницьким органом (парламентом).

Е

Екологічне право — галузь права, сукупність правових норм, які регулюють суспільні відношення у сфері освоєння, використання і охорони навколишнього природного середовища та забезпечення еко­логічної безпеки.

Економічні функції держави — напрямки діяльності держави та її органів щодо регулювання сфери економічних відносин на заса­дах ринку і добросовісної конкуренції, створення умов для розвитку виробництва, захист різних форм власності.

З

Загальна декларація прав людини — перший міжнародноправовий акт про права людини універсального характеру, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р., в якому вперше в історії людства проголошено коло основних громадянських (особис­тих), політичних, соціальних, економічних і культурних прав та сво­бод людини. З.д.п.л. ратифікована більшістю держав світу, в т.ч. й Україною.

Загальнотеоретичні та історикоправові науки — юридичні науки, предметом дослідження яких є загальні і специфічні закономі­рності виникнення, розвитку і функціонування держави і права, істо­ричний процес розвитку держави і права, політичні і правові вчення у конкретно історичній обстановці та хронологічній послідовності. До З. та іп.н. належать теорія держави і права, історія держави і права, історія політичних і правових вчень тощо.

Загальносоціальна функція права — напрями взаємодії права та інших соціальних явищ як єдності форми та змісту. До З.ф.п. нале­жать гуманістична, організаторськоуправлінська, виховна, інформа­ційна (комунікативна), оціночноорієнтаційна, гносеологічна (пізна­вальна) функції.

Закон — нормативноправовий акт, прийнятий органом законо­давчої влади держави або безпосередньо народом на референдумі, який регулює найважливіші суспільні відносини, виражає волю та ін­тереси більшості населення, має вищу юридичну силу щодо інших нормативноправових актів, особливий порядок прийняття, охороня­ється та гарантується державою. З. складають основу системи права держави. За своєю юридичною силою З. поділяється на: 1) конститу­ції; 2) конституційні закони; 3) органічні закони; 4) звичайні (прості, поточні) закони.

Законність — правовий режим (стан) точного і неухильного виконання законів та підзаконних нормативноправових актів держави усіма суб'єктами суспільних відносин (державою, її органами та поса­довими особами, громадськими об'єднаннями, громадянами).

Законодавство — сукупність усіх чинних законів і підзаконних нормативноправових актів вищих та центральних органів держави, що видаються уповноваженими правотворчими органами в межах їх компетенції.

Законодавча влада — одна із гілок державної влади, яка наді­лена повноваженнями щодо прийняття, зміни чи скасування законів. З.в. є самостійною відносно виконавчої і судової гілок влади. Відпові­дно до Конституції єдиним органом З.в. в Україні є ВР України.

Законодавча ініціатива — офіційне внесення до ВР України пропозиції чи проекту стосовно прийняття нового закону або зміни чи скасування чинного закону, які ВР України зобов'язана розглянути по суті. З.і. є початковою стадією законодавчого процесу. В Україні пра­во З.і. належить Президенту України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів України.

Законодавчий процес — встановлений Конституцією і закона­ми України порядок здійснення законодавчої функції ВР України та реалізація нею своїх законодавчих повноважень. З.п. складається з таких стадій: 1) законодавча ініціатива; 2) розробка законопроекту; 3) попереднє обговорення законопроекту; 4) офіційне обговорення законопроекту на пленарних засіданнях ВР України (читання законо­проекту); 5) прийняття закону; 6) підписання (промульгація) закону Президентом України; 7) оприлюднення (опублікування) закону; 8) набрання законом чинності.

Законопроект — початковий текст закону, запропонований для розгляду законодавчому органу влади. З. вправі вносити суб'єкти, які мають право законодавчої ініціативи. ВР України може доручити роз­робку З. парламентським комітетам, тимчасовій спеціальній комісії, Кабінету Міністрів України, міністерствам, колективам вченихфахівців.

Застосування норм права — владна, управлінська діяльність уповноважених органів держави та їх посадових осіб по вирішенню конкретної правової ситуації відповідно до нормативноправових ак­тів шляхом прийняття рішення у межах їх компетенції.

Звернення громадян — викладені у письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) чи скарги осіб до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів. З.г. одна з форм участі громадян в управ­лінні державними та суспільними справами.

Звичаєве право — сукупність неписаних стихійно сформова­них правил поведінки (звичаїв), що склалися у суспільстві в результаті їх багаторазового застосування протягом тривалого часу та санкціоно­ваних державою. До правової системи входять лише ті звичаї, які ви­конують функції норми права.

Звичаї — неписані правила поведінки людей, що склалися істо­рично у суспільстві внаслідок багаторазового повторення і викорис­тання протягом тривалого часу в аналогічних ситуаціях, які закріпи­лися у їх свідомості та поведінці, стали внутрішньою потребою їх психічної діяльності. Дотримання З. забезпечується засобами суспіль­ного впливу.

Звичайна поведінка — вид правомірної поведінки, що харак­теризується особистою звичкою особи виконувати норми права без роздумів і сумнівів, тобто автоматичним слідуванням засвоєним пра­вовим принципам.

Звичайні закони — акти поточного законодавства, які прийма­ються на основі та на виконання Конституції, визначають основи пра­вового регулювання у певній сфері й приймаються простою більшістю депутатів від конституційного складу парламенту.

Звільнення від кримінальної відповідальності — акт гуман­ності держави, який в особі суду відмовляється за наявності законних підстав та певних умов від державного осуду особи, яка вчинила зло­чин, а також від покладання на неї обмежень особистого, майнового або іншого характеру, встановлених законом за вчинення цього зло­чину. Порядок З.в.к.в . визначається КПК України.

Зворотна сила закону — поширення дії виданого закону на правовідносини, які виникли до набрання ним чинності. Зворотної дії у часі законодавчий акт не має, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує юридичну відповідальність.

Земельне право — галузь права, сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, які пов'язані з володінням, користу­ванням та розпорядженням землею.

Злочин — передбачене кримінальним законом суспільно небез­печне винне діяння (дія або бездіяльність ), вчинене суб'єктом злочи­ну. Ознаками З.є: 1) суспільна небезпечність; 2) протиправність;

3) винність; 4) караність. Залежно від ступеня тяжкості З. поділяються на невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.

Злочинна бездіяльність — суспільно небезпечна пасивна пове­дінка особи, яка виявляється в утриманні від вчинення дії, яку вона могла і зобов'язана була вчинити за вимогою закону.

Злочинна дія — суспільно небезпечна винна поведінка особи, яка заборонена кримінальним законом.

Злочинна недбалість — вид необережної вини, коли особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх пе­редбачити.

Злочинна самовпевненість — вид необережної вини, коли особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних нас­лідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розрахову­вала на їх відвернення.

Зміст права — сукупність правових приписів, за допомогою яких здійснюється регулювання суспільних відносин; це закріплені у правових нормах суб'єктивні права (дозволи), юридичні обов'язки (зобов'язання) та заборони.

Зміст правовідносин — передбачена нормами права сукупність суб'єктивних прав та юридичних обов'язків суб'єктів правовідносин. Розрізняють юридичний і фактичний З.п. Юридичний зміст — зафік­совані у нормах права реальні можливості суб'єктів правовідносин щодо здійснення суб'єктивних прав та юридичних обов'язків. Факти­чний зміст — це фактична поведінка суб'єктів правовідносин, у межах якої реалізуються їхні суб'єктивні права та юридичні обов'язки.

Змішана республіка — форма державного правління, за якої державна влада поєднує ознаки як парламентської, так і президентсь­кої республік. Залежно від співвідношення повноважень вищих орга­нів державної влади розрізняють парламентськопрезидентську і пре­зидентськопарламентську республіки.

Зобов'язальне право — підгалузь цивільного права, сукупність правових норм, які на засадах юридичної рівності регулюють майнові відносини у сфері товарообігу, а також майнові відносини з покриття заподіяної шкоди за участю юридичних і фізичних осіб. З.п. встанов­лює правила виконання зобов'язань та передбачає гарантії належного їх виконання.

Зовнішні функції держави — напрямки діяльності держави, що здійснюються за межами її території у взаємовідносинах з іншими державами та міжнародними організаціями, і в яких виявляється її зо­внішня політика.

І

Імперативні норми права — норми, де диспозиція формулю­ється органом держави, в якій чітко позначенні дії і не допускається ніяких відхилень від вичерпного переліку прав і обов'язків суб'єктів.

Імперія — складна (союзна) держава, яка насильницьким шля­хом об'єднала території суверенних багатонаціональних держав або їх частин з головною державою (метрополією).

Імпічмент — парламентська процедура притягнення до юриди­чної відповідальності вищих посадових осіб держави (включно прези­дента).

Інавгурація — урочиста процедура вступу на посаду Президен­та держави. В Україні вступ Президента на посаду відбувається з мо­менту складання присяги народові на урочистому засіданні ВР Украї­ни. Приведення Президента України до присяги здійснює Голова Конституційного Суду України.

Індивідуальна правосвідомість — сукупність правових знань, емоцій і настанов конкретного суб'єкта відносно чинного чи бажаного права.

Інкорпорація — вид систематизації законодавства, який перед­бачає об'єднання нормативноправових актів без зміни їх змісту в збі­рники у хронологічному, алфавітному, предметному чи іншому по­рядку. І. може бути офіційною або неофіційною.

Іноземні громадяни (піддані) — особи, які перебувають на те­риторії держави не маючи її громадянства і є громадянами (піддани­ми) іншої держави або держав.

Інститут права — сукупність відокремлених, взаємопов'язаних правових норм певної галузі чи підгалузі права, які регулюють певну групу однорідних суспільних відносин. І. п. поділяються на галузеві, міжгалузеві та комплексні.

Історичний тип держави — сукупність найбільш суттєвих ознак держави, що існують в межах однієї певної суспільноекономічної формації, які виражають її соціальну сутність і соціальне призначення в суспільстві. За формаційною ознакою виділяють такі типи держав: рабовласницька, феодальна, буржуазна (капіталістична), соціалістична і держава соціальнодемократичної орієнтації.

К

Кабінет Міністрів України — вищій колегіальний орган у сис­темі органів виконавчої влади України, який спрямовує, координує і контролює діяльність міністерств, інших центральних і міських орга

нів виконавчої влади. КМ України відповідальний перед Президентом України і ВР України, підконтрольний і підзвітний ВР України у ме­жах, передбачених Конституцією України. КМ України у своїй діяль­ності керується Конституцією, законами України, указами Президента України та постановами ВР України.

Казуальне тлумачення норм права — різновид офіційного нормативного тлумачення, при якому роз'яснення змісту правової норми дається судовим або іншим компетентним органом з приводу і у зв'язку з розглядом конкретної юридичної справи і є обов'яз­ковим лише при її вирішенні.

Казус — 1) подія, яка не залежить від волі особи і тому не може бути передбачена за певних умов; 2) випадкове діяння особи, яке має зовнішні ознаки проступку або злочину, проте позбавлено елементу вини і тому не тягне за собою юридичної відповідальності.

Кваліфікація злочину — кримінальноправова оцінка суспіль­нонебезпечного діяння, встановлення і юридичне закріплення відпо­відності між фактично вчиненими діяннями і юридичним складом злочину, який передбачений нормами кримінального закону. К.з. ві­дображається у точному посиланні на норму кримінального закону із зазначенням частини, статті та у необхідному разі редакції.

Класифікація норм права — поділ правових норм на види за певними критеріями. За функціональним призначенням норми права поділяються на регулятивні та правоохоронні; за галузями права на конституційні, цивільні, адміністративні, кримінальні та ін.; за сферою і обсягом регулювання на загальні, спеціальні та виняткові; за термі­ном дії у часі на постійні, тимчасові тощо.

Клопотання — 1) офіційне письмове прохання або подання, адресоване органу держави чи місцевого самоврядування, громадській організації; 2) офіційне письмове прохання до органів дізнання, слід­чих підрозділів, прокуратури чи суду про здійснення процесуальних дій чи прийняття рішення. Направляти К. мають право учасники судо­вого процесу, їхні законні представники, прокурор тощо.

Кодекс — нормативноправовий акт, в якому об'єднано і сис­тематизовано правові норми, що регламентують відповідну сферу суспільних відносин. К., як правило, виступає основою певної галузі чи підгалузі законодавства.

Кодифікація — вид систематизації законодавства, який перед­бачає змістовну переробку (усунення розбіжностей і протиріч, скасу­вання застарілих норм) нормативноправових актів, що мають спіль­ний предмет і метод правового регулювання та створення нового систематизованого нормативноправового акту. Формами К. є: основи законодавства, кодекси, статути, положення, правила.

Колегіальність — принцип управління, за яким керівництво або прийняття рішення здійснюється групою уповноважених осіб (ко­легією), кожен із яких несе персональну відповідальність за певний напрямок діяльності.

Конституційне право — провідна галузь національного права України, сукупність правових норм, які регулюють суспільні відноси­ни, що пов'язані з основами конституційного ладу, державним і тери­торіальним устроєм, правовим статусом людини і громадянина, по­рядком організації та функціонування органів державної влади, загальними засадами місцевого самоврядування. К.п. забезпечує пов­новладдя народу в політичній, економічній і соціальній сферах його життєдіяльності. Норми К.п. є основоположними для всіх інших галу­зей права. Основним джерелом К.п. є Конституція та конституційні закони України.

Конституційний лад — система принципів, які дають можли­вість реально забезпечити додержання прав і свобод людини і грома­дянина, а діяльність держави здійснювати на основі фактично прове­деного розподілу влади відповідно до її Конституції. К.л. включає цілісну систему основних політикоправових, економічних та суспіль­них відносин, які виникають у суспільстві.

Конституційний Суд України — єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні, який вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції та законів України. КС України є складовим елементом судової влади, однак не входить до системи судів загальної юрисдикції і правосуддя в класичному розумінні не здійснює, тобто не розглядає конкретних кримінальних або цивільних справ, не є апеляційною, каса­ційною чи наглядовою інстанцією для судів загальної юрисдикції. КС України складається з вісімнадцяти суддів КС України.

Конституційні закони — закони, які вносять зміни чи допов­нення до тексту Конституції або необхідність видання яких передба­чено самою Конституцією.

Конституція України — Основний Закон держави, який визна­чає і закріплює суспільний та державний лад, порядок формування, організацію і компетенцію органів державної влади та місцевого са­моврядування, адміністративнотериторіальний устрій, правовий ста­тус громадянина, приймається вищим представницьким органом дер­жави або самим народом, має найвищу юридичну силу, особливу структуру та особливу процедуру прийняття. Чинна К. України прий­нята на п'ятій сесії ВР України 28 червня 1996 р. К. України є основ­ним джерелом правової системи України. К.України за загальними класифікаційними ознаками характеризується як: 1) за формоюписана; 2) за порядком внесення змінжорстка; 3) за способом прийняттянародна; 4) за терміном діїпостійна; 5) за формою політичного режимудемократична; 6) за формою правлінняреспубліканська; 7) за формою територіального устроюунітарна.

Консолідація — вид систематизації законодавства, який перед­бачає створення, на основі кількох нормативноправових актів, з од­ного і того ж питання, нового об'єднаного акта, в якому нормативні приписи розміщуються в логічному порядку після редакційної оброб­ки, але без зміни змісту.

Конфедерація — складна (союзна) держава, тимчасовий союз суверенних держав, які добровільно об'єдналися на підставі договору для досягнення певних цілей у політичній, економічній та військових сферах зі збереженням свого суверенітету.

Конформіська поведінка — вид правомірної поведінки, що ха­рактеризується пасивним виконанням особи приписів правових норм, відсутністю власної позиції, тобто прагнення особи не відрізнятися від інших суб'єктів, а робити так, як роблять інші.

Корпоративні норми — різновид соціальних норм, правила по­ведінки, що встановлюють для своїх членів об'єднання громадян, які держава визнає або навіть надає їм обов'язкового характеру. К.н. за­кріплюються у правових актах (статути, положення), які видаються відповідними об'єднаннями.

Крайня необхідність — незлочинне заподіяння шкоди охоронюваним законом інтересам з метою усунення небезпеки, що безпосе­редньо загрожує особі чи її правам, суспільним чи державним інте­ресам, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж К.н. Діяння, вчинені у стані К.н., хоча формально й містять озна­ки злочину, але таким не вважаються і визнаються суспільно корис­ними.

Кримінальна відповідальність — вид юридичної відповідаль­ності, який полягає у застосуванні до винної осудної фізичної особи, яка вчинила злочин, заходів державного осуду у вигляді позбавлення або обмеження особистого, майнового або іншого характеру (пока­рання), що визначається обвинувальним вироком суду. Підставою К.в. є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК України. К.в. — це об'єктивне право дер­жави реагувати на вчинений злочин.

Кримінальне право — галузь права, сукупність правових норм, що визначають які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які ви­ди та межі покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили. Основ­ним джерелом К.п. України є КК, який складається з двох частин — Загальної та Основної, які пов'язані між собою і утворюють нерозрив­ну систему єдність.

Кримінальнопроцесуальне право — галузь права, сукупність правових норм, які регулюють діяльність органів попереднього роз­слідування, прокуратури і суду щодо розслідування злочинів і розгля­ду кримінальних справ у суді, а також встановлює їхні права та обов'язки. Джерелом К.п.п. є КПК України.

Л

Легальне (делеговане) тлумачення норм права — вид офі­ційного нормативного тлумачення, при якому зміст правової норми роз'яснює не той суб'єкт, який видав цю норму, а спеціально на це уповноважений суб'єкт.

Локальний правовий акт — підзаконний нормативноправо­вий акт, виданий адміністрацією підприємства, установи, організації, який є обов'язковим для певного, встановленого чинним законодавст­вом, кола суб'єктів.

Людина — суспільна, біосоціальна, психофізіологічна істота, яка наділена здатністю мислити, створювати та використовувати зна­ряддя праці, володіти членороздільною мовою і нормально розвивати­ся у спілкуванні із собі подібними.

М

Маргінальна поведінка — вид правомірної поведінки, яка ха­рактеризується станом особи, що перебуває на межі вчинення право­порушення, проте не здійснює його через певні зовнішні причини і обставини, тобто зумовлюється внутрішнім страхом перед можливіс­тю застосування юридичної відповідальності у разі вчинення право­порушення.

Матеріальна відповідальність вид юридичної відповідально­сті, яка полягає в обов'язку однієї сторони трудового договору відш­кодувати повністю або частково матеріальні збитки, заподіяні іншій стороні, протиправними і винними діями.

Матеріальне право — сукупність правових норм, за допомо­гою яких держава безпосередньо регулює суспільні відносини. Норми М.п. закріплюють форми власності, визначають порядок створення і структуру державних органів, встановлюють правовий статус грома­дян, юридичних осіб тощо.

Мета вчинення злочину — уявлення особи про бажаний ре­зультат, до якого вона прагне, вчиняючи протиправне діяння. М.в.з. є факультативною ознакою суб'єктивної сторони складу злочину.

Метод правового регулювання — сукупність прийомів та спо­собів, за допомогою яких здійснюється вплив права на суспільні від­носини певного виду. М.п.р. відповідає на питання: як, яким чином право здійснює свій регулятивний вплив.

Методи теорії держави і права — сукупність способів і при­йомів дослідження державноправових явищ у процесі їх виникнення, розвитку і функціонування.

Методологія теорії держави і права — система принципів, пі­дходів і методів наукового дослідження свого предмета, теоретичні засади їх використання при вивченні державноправових явищ.

Механізм держави — система нормативно визначених держав­них організацій, за посередництвом яких держава виконує покладені на неї завдання та реалізує функції.

Механізм правового регулювання — система спеціальних правових засобів, за допомогою яких здійснюється впорядкування су­спільних відносин. До елементів М.п.р. належать норми права, норма­тивноправові акти, юридичні факти, правовідносини, акти реалізації, тлумачення та застосування норм права, законність, правосвідомість і правова культура.

Міжгалузеві юридичні науки — юридичні науки, предметом дослідження яких є правовідносини, які регулюються нормами різних галузей права, в їх взаємозв'язку і взаємодії. До М.ю.н належать підп­риємницьке право, господарське право, житлове право, банківське право, повітряне право, морське право тощо.

Міждержавні об'єднання — союз держав, особлива форма до­бровільного об'єднання кількох держав зі збереженням ними повного суверенітету. М.о. існують в наступних формах: співдружність, спів­товариство тощо.

Міжнародноправові науки — юридичні науки, предметом до­слідження яких є правове регулювання у сфері міжнародних правових відносин, вивчення міжнародного та зарубіжного права та його вплив на національну правову систему. До Мп.н. належать міжнародне пуб­лічне право, міжнародне приватне право, конституційне право зарубі­жних країн, порівняльне правознавство тощо.

Міліція — державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, приро­дне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних по­сягань. М. є важливою і найбільшою структурною одиницею ОВС України.

Міністерство — назва головного органу в системі центральних органів виконавчої влади, яке створюється для забезпечення реалізації державної політики і здійснення державного управління у відповідній сфері діяльності.

Місцеве самоврядування — одна із форм народовладдя в Укра­їні, сутність якої виявляється у самостійному вирішенні населенням питань місцевого значення в межах Конституції і законів України. М.с. здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосе­редньо (місцевий референдум, вибори до місцевих рад, загальні збори), так і через представницькі органи — сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представ­ляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. М.с. ви­значається і гарантується Конституцією України.

Місцеві державні адміністрації — місцеві органи виконавчої влади, які у межах своїх повноважень здійснюють виконавчу владу на території відповідної адміністративнотериторіальної одиниці, а також реалізують повноваження, делеговані їм відповідною радою.

Місцеві органи державної влади — сукупність державних ор­ганів (місцеві державні адміністрації, відповідні суди, органи проку­ратури), які здійснюють державну діяльність на території відповідної адміністративнотериторіальної одиниці.

Місцеві суди — основна ланка у системі судів загальної юрисдик­ції. М.с. є судами першої інстанції і розглядають справи, віднесені проце­суальним законом до їх підсудності. До М.с. відносяться: 1) місцеві зага­льні суди (районні, районні в містах, міські й міськрайонні, військові суди гарнізонів); 2) місцеві господарські суди (господарські суди АРК, областей, міст Києва і Севастополя); 3) місцеві адміністративні суди, які утворюються в округах відповідно до указів Президента України.

Монарх — переважно одноосібний глава держави, що здійснює владу за власним правом, а не у порядку делегування повноважень від народу.

Монархія — форма державного правління, за якої вища держа­вна влада повністю або частково належить одній особі — монарху і, як правило, передається у спадщину представникам правлячої динас­тії. М. поділяється на необмежені і обмежені (конституційні).

Моральні норми — різновид соціальних норм, правила поведі­нки людей, що ґрунтуються на існуючих у суспільстві уявленнях про честь, гідність, совість, добро і зло, справедливе й несправедливе, гу­манне й негуманне, та забезпечуються внутрішніми переконаннями та силою громадської думки. М.н., зазвичай, незафіксовані документаль­но, вони існують як моральні орієнтири у свідомості людей.

Мотив вчинення злочину — внутрішнє спонукання особи до вчинення правопорушення. Мотив вказує на те, чим керувалась особа, вчиняючи злочин. М.в.з. є факультативною ознакою суб'єктивної сто­рони складу злочину.

Н

Наказ — вид підзаконного нормативноправового акту, розпо­рядчий документ, що видається керівниками міністерств, відомств, підприємств, установ, організацій тощо, в якому містяться норми пра­ва, які регулюють певні суспільні відносини. Н. видається на основі та у виконання законів, указів Президента, постанов і розпоряджень уря­ду, наказів та вказівок вищестоящих органів. Н. вступає в силу з мо­менту його видання.

Наукова правосвідомість — сукупність наукових знань, тео­рій, доктрин, оцінок і почуттів науковцівюристів відносно існуючої та бажаної правової системи громадянського суспільства.

Недієздатність — нездатність фізичної особи внаслідок хроніч­ного, стійкого психічного розладу здоров'я чи недоумства усвідомлю­вати значення своїх дій чи керувати ними. Фізична особа визнається Н. з моменту набрання законної сили рішення суду про це. Над фізич­ною особою, яка визнана Н., встановлюється опіка.

Недоторканість житла — громадянське (особисте) право лю­дини і громадянина, яке передбачає законодавчу заборону свавільного проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

Недоторканість майна — громадянське (особисте) право лю­дини і громадянина, яке передбачає, що ніхто не може бути протипра­вно позбавлений права власності на належне йому майно.

Недоторканість особи — громадянське (особисте) право люди­ни і громадянина, яке передбачає, що ніхто не може бути заарештова­ний або триматися під вартою інакше ніж за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та у порядку, встановлених законом.

Необережність — форма вини, що полягає у недбалому або самовпевненому ставленні правопорушника до настання суспільно небе­зпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), які вона перед­бачала, але легковажно розраховувала на їх відвернення або які вона не передбачала, хоча повинна була і могла їх передбачити.

Необмежена монархія — монархічна форма правління, за якої влада монарха ніким і нічим не обмежена. Різновидами необмеженої монархії є деспотична та абсолютна монархія.

Необхідна оборона — дії, які хоча й підпадають під ознаки зло­чину, але вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та ін­тересів особи, яка захищається, або іншої особи, яку захищають, а та­кож суспільних та державних інтересів від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої у даній обстановці для негайного відвернення чи припи­нення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж Н.о.

Неосновні (додаткові) функції держави — напрямки діяльнос­ті держави по здійсненню конкретних завдань, які мають супроводжу­вальний, допоміжний або обслуговуючий характер.

Неосудність — психічний стан особи, за якого вона неспромо­жна внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового роз­ладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними в момент вчинення злочину. Вчинення злочину в стані Н. не тягне кри­мінальної відповідальності винної особи у зв'язку з відсутністю її ви­ни. Н. має місце за наявності двох критеріїв — медичного та юридич­ного.

Неофіційне тлумачення норм права — процес з'ясування та роз'яснення змісту правової норми, яке здійснюється будьяким неуповноваженим суб'єктом права і тому воно позбавлене юридичної сили і не тягне за собою юридичних наслідків, тобто не є загальноо­бов'язковим для застосування. Н.т.н.п. поділяється на доктринальне (здійснюється науковцями); професійне (здійснюється юристамипрактиками); буденне (здійснюється громадянами, які не є фахівцями в сфері юриспруденції).

Організаційні форми здійснення функцій держави — діяль­ність державних органів, яка спрямована на сприяння реалізації функ­цій держави і не пов'язана з виданням та застосуванням юридичних актів. До них відносяться організаційно — регламентуюча, організа­ційно — господарська та організаційно — ідеологічна.

Неповнолітні — особи, які не досягли віку, з якого закон визнає їх повністю дієздатними. В Україні Н. — це фізичні особи у віці від 14 до 18 років.

Норма права — загальнообов'язкове, формально визначене пра­вило поведінки, яке встановлене або санкціоноване державою і спрямо­ване на врегулювання суспільних відносин шляхом надання їх учасни­кам юридичних прав і покладання на них юридичних обов'язків.

Нормативне тлумачення норм права — різновид офіційного тлумачення, при якому роз'яснення змісту правової норми здійсню­ється компетентним державним органом чи уповноваженими посадо­вими особами і поширюється на невизначене коло осіб та суспільних відносин, має юридичну силу та загальнообов'язкове для всіх можли­вих випадків застосування певної норми.

Нормативноправовий акт — офіційний письмовий документ, прийнятий у встановленому законом порядку і формі уповноважени­ми на те суб'єктами правотворчості, який закріплює правило поведін­ки загального характеру, що забезпечується державою. Н.п.а. є основ­ним джерелом права України. Н.п.а. поділяються на закони та підзаконні акти.

Нормативноправовий договір — письмова угода, в якій пра­вила поведінки загального характеру встановлюються за взаємною згодою двох і більше суб'єктів правових відносин і забезпечується державою.

Норми матеріального права — норми, які визначають зміст первинних прав і обов'язків суб'єктів права, їх правове становище і безпосередньо спрямовані на регулювання суспільних відносин.

Норми процесуального права — норми, які регламентують порядок, форми і методи здійснення прав або виконання обов'язків, встановлених у нормах матеріального права.

О

Об'єднання громадян — добровільне громадське формування, яке створено на основі єдності інтересів для спільної реалізації грома­дянами своїх прав і свобод. О.г. можуть бути всеукраїнськими, місце­вими, міжнародними. О.г. незалежно від назви визнається політичною партією або громадською організацією.

Об'єкт правопорушення — суспільні відносини, які охороня­ються нормами права та на які посягає конкретне правопорушення.

Об'єкти правовідносин — певні матеріальні, духовні та інші соціальні блага з приводу яких між суб'єктами виникають, змінюють­ся чи припиняються правові відносини.

Об'єктивна сторона правопорушення — зовнішнє вираження протиправного діяння, яке посягає на об'єкт, що охороняється норма­ми права, завдає йому шкоди чи створює загрозу заподіяння шкоди.

Об'єктивне право — система діючих у державі загальноо­бов'язкових, формально визначених норм права, втілених у різних джерелах права і незалежних від індивідуальної свідомості суб'єкта права.

Обмежена (конституційна) монархія — монархічна форма правління, за якої влада монарха в тій чи іншій мірі обмежується кон­ституцією та повноваженнями певних державних органів. Різновида­ми О.(к)м. є дуалістична та парламентська монархія.

Обмежена цивільна дієздатність — визнається судом щодо фі­зичних осіб, які страждають на психічний розлад здоров'я, зловжива­ють спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речо­винами і тим ставлять себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне стано­вище. Над такою особою встановлюється піклування.

Обмежувальне тлумачення норм права — різновид тлума­чення, за яким зміст правової норми необхідно розуміти вужче за її текстуальне розуміння.

Оголошення фізичної особи померлою — визнання у судово­му порядку фізичної особи померлою, якщо у місці її постійного про­живання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а також якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожува­ли смертю або дають підстави припускати її загибель від певного не­щасного випадку, — протягом шести місяців. Фізична особа, яка про­пала безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. У разі з'явлення або виявлення місцеперебування фізичної особи, ого­лошеною померлою, відповідне рішення скасовується судом.

Омбудсман — у більшості країн Європи посадова особа парламе­нту, яка стежить за законністю дій державних органів, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування щодо забезпечення й дотримання кон­ституційних прав і свобод людини і громадянина. Національний різновид омбудсмана передбачений Конституцією України як Уповноважений ВР України з прав людини, який призначається на посаду та звільняється з неї ВР України. Він здійснює свою діяльність незалежно від будьякої гілки державної влади і є підзвітним лише ВР України.

Опіка — правова форма захисту особистих немайнових і май­нових прав та інтересів громадян. О. встановлюється над малолітніми особами (до 14 років), як позбавлені батьківського піклування, та фі­зичними особами, яких визнано судом недієздатними внаслідок душе­вної хвороби або недоумства. О. встановлюється судом або органом опіки і піклування органів виконавчої влади.

Опікун — повнолітня дієздатна особа, яка добровільно і без оплати бере на себе обов'язки опіки стосовно малолітніх осіб чи неді­єздатних повнолітніх. Добір О. покладається на відділи опіки і піклу­вання органів виконавчої влади.

Оприлюднення закону — одна із стадій законодавчого проце­су, яка полягає у доведенні до відома населення через визначені зако­нодавством офіційні видання повного і точного тексту прийнятого закону. Значення цієї стадії полягає у тому, що неоприлюднені та, та­ким чином, не доведені до відома людей закони не застосовуються.

Орган держави — структурний елемент апарату держави, ство­рений державою чи обраний безпосередньо народом колектив держа­вних службовців (або один державний службовець), які наділені дер­жавновладними повноваженнями та необхідними матеріальнотехнічними засобами для виконання завдань і функцій держави.

Організаційні форми здійснення функцій держави — діяль­ність державних органів, яка спрямована на сприяння реалізації функ­цій держави і пов'язана з виданням юридичних актів. Основними ор­ганізаційними формами є: організаційнорегламентуюча, організаційногосподарська та організаційноідеологічна.

Органи виконавчої влади — різновид самостійних державних органів, призначених для здійснення виконавчих та розпорядчих фун­кцій управлінського характеру щодо безпосереднього керівництва державними справами. О.в.в. класифікуються на: 1) вищі (КМ Украї­ни); 2) центральні (міністерства, державні комітети, центральні О.в.в. зі спеціальним статусом); 3) місцеві (державні адміністрації в облас­тях, районах, районах АРК, містах Києві, Севастополі).

Органи внутрішніх справ — правоохоронні органи виконавчої влади, які мають широкі повноваження для виконаних завдань право­охоронної діяльності. Система О.в.с. складається з трьох ланок: 1) МВС; 2) управління внутрішніх справ в Криму, областях, на транс­порті, містах Києві, Севастополі; 3) міські (районні) відділи, лінійні відділи внутрішніх справ.

Органи державної влади — організаційні та структурно відо­кремлені частини державного механізму, які наділені відповідними державновладними повноваженнями, що реалізуються у визначених законом правових та організаційних формах. О.д.в. поділяються на види: 1) за способом формування — виборні (ВР України, Президент України) та призначені (КМ України, судді); 2) за обсягом владних повноважень — всеукраїнські (ВР України, Президент України) та місцеві (місцеві державні адміністрації); 3) за характером компетенціїзагальної (КМ України) та галузевої (МВС) компетенції; 4) за поряд­ком вирішення питаньодноособові (Президент України) та колегіаль­ні (ВР України, КМ України); 5) за принципом поділу влади — зако­нодавчі, виконавчі та судові органи.

Органи самоорганізації населення — одна із ланок системи місцевого самоврядування, форма участі членів територіальних гро­мад сіл, селищ, міст, районів у містах у вирішенні окремих питань мі­сцевого значення. О.с.н. є: будинкові, вуличні, квартальні комітети, комітети мікрорайонів, комітети районів у містах, сільські, селищні комітети тощо.

Основні права і свободи людини — мають природній характер і закріплені у Конституції України та визначають її місце у суспільст­ві. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. До О.п.і.с.л. належать громадянські (особисті), політичні, економічні, соціальні та культурні права і свободи, які ма­ють бути загальними і рівними для всіх людей незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, політичних або інших переконань, націо­нального чи соціального походження, майнового стану тощо.

Основні функції держави — найважливіші напрямки діяльнос­ті держави, які мають пріоритетне значення у визначений історичний період розвитку суспільства.

Особа — індивідуально визначена сукупність соціально значу­щих властивостей людини, які сформовані у процесі суспільного жит­тя. Поняття особи в юриспруденції вживається у сенсі соціальної ха­рактеристики суб'єкта.

Особа без громадянства (апатриди) — особа, яку жодна дер­жава світу відповідо до свого законодавства не вважає своїм громадя­нином. Правове становище О.б.г. визначається законодавством країни її перебування.

Особа фізична — суб'єкт цивільних правовідносин (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), яка володіє правосуб'єктністю (правоздатністю та дієздатністю).

Особа юридична — суб'єкт цивільних правовідносин, тобто ор­ганізація, яка створена і зареєстрована у встановленому законом поряд­ку. Для того, щоб певну організацію було визнано О.ю. вона повинна мати наступні ознаки: 1) організаційна єдність; 2) реєстрація у встанов­леному законом порядку; 3) наявність цивільної правоздатності та діє­здатності; 4) наявність майнової відокремленості; 5) самостійна майно­ва відповідальність за зобов'язаннями; 6) участь у цивільному обігу від власного імені; 7) здатність бути позивачем і відповідачем у суді.

Особисті немайнові права — юридично гарантовані можливо­сті, які довічно належать кожній фізичній особі від народження або за законом, є немайновими та особистісними. Фізична особа здійснює О.н.п. самостійно, вона має можливість вільно, на власний розсуд ви­значати свою поведінку у сфері свого особистого (приватного) життя. О.н.п. згідно чинного законодавства поділяються на О.н.п., що забез­печують природне існування фізичної особи (право на життя, здо­ров'я, свободу, особисту недоторканість, сім'ю тощо), та О.н.п., що забезпечують соціальне буття фізичної особи (право на ім'я, гідність, честь, ділову репутацію, особисте життя, інформацію, свободу твор­чості, місце проживання, свободу пересування тощо).

Осудність — психічний стан фізичної особи, яка під час вчи­нення суспільно небезпечного діяння здатна усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.

Офіційна мова — визнана Конституцією або законом основна мова держави, яка є обов'язковою для використання у законодавстві, офіційному діловодстві, судочинстві, навчанні тощо. В Україні О.м. є українська мова.

Офіційне тлумачення норм права — процес з'ясування та роз'яснення змісту правової норми, яке здійснюється компетентними державними органами чи уповноваженими посадовими особами і має нормативний або казуальний загальнообов'язковий характер для всіх суб'єктів права.

Охоронне право — сукупність правових норм, які охороняють суспільні відносини від різного роду посягань та поновлюють порядок їх функціонування шляхом застосування засобів державновладного впливу.

П

Парламент — вищий загальнонаціональний представницький орган держави, побудований на виборчих засадах.

Парламентська монархія — різновид обмеженої (конститу­ційної) монархічної форми правління, за якої влада монарха суттєво обмежена в усіх сферах здійснення державної влади, за монархом ли­ше формально зберігається статус глави держави виключно із пред­ставницькими повноваженнями.

Парламентська республіка — форма державного правління, за якої державна влада належить парламенту, який обирається населен­ням країни і який формує повністю відповідальний перед ним уряд та інші вищі органи державної влади.

Підгалузь права сукупність однорідних правових інститутів певної галузі права, що регулюють певну сферу суспільних відносин.

Підданий — фізична особа, яка перебуває у сталих юридично визначених зв'язках з державою з монархічною формою правління.

Підзаконні акти — нормативноправові акти, прийняті уповно­важеними на те компетентними правотворчими державними органами на підставі та на виконання законів. П.а. мають меншу юридичну си­лу, ніж будьякий закон і не можуть протирічити йому, а також не можуть змінювати або скасовувати норми законів. П.а. поділяють на: 1) загальні (постанови ВР України, укази Президента України, поста­нови, розпорядження КМ, акти Конституційного Суду, Верховного Суду, Генерального прокурора України, вищих судів України); 2) ві­домчі (інструкції, вказівки, нормативні накази міністерств, державних комітетів, інших органів центральної виконавчої влади зі спеціальним статусом); 3) місцеві (рішення і нормативні ухвали місцевих рад, рі­шення виконавчих комітетів місцевих рад, нормативні накази управ­лінь і відділів обласних та районних державних адміністрацій); 4) ло­кальні (інструкції та нормативні накази адміністрацій державних підприємств, установ, організацій).

Пільги — встановлені законодавством або підзаконними акта­ми переваги, додаткові права, що надаються певним категоріям гро­мадян або організаціям, підприємствам, регіонам порівняно з іншими громадянами, організаціями, підприємствами, регіонами.

Повноліття — юридична категорія встановленого законом віку, з досягненням якого настає повна дієздатність громадянина, а також виникають права та обов'язки. В Україні П. настає з 18 років.

Подвійне громадянство (біпатриди) — перебування фізичної особи одночасно у громадянстві двох чи більше держав. Україна ви­ходить з визначення виключності громадянства і не визнає П.г. Якщо громадянин України набув громадянство іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадяни­ном України. Якщо іноземець набув громадянство України, то він теж у правових відносинах з Україною визнається лише громадянином України.

Поділ влади — конституційне розмежування владних компетенцій та повноважень між законодавчою, виконавчою і судовою гіл­ками влади, кожна із якої має бути відносно самостійною, незалеж­ною. Для узгодження їх дій Конституцією України передбачена сис­тема стримувань і противаг, що має на меті виключення можливості концентрації влади в руках одного органу.

Подія — вид юридичних фактів, які виникають незалежно від волі людини і з якими закон пов'язує виникнення правовідносин.

Політична влада — система засобів реалізації політичної волі, вироблення і запровадження у життя політичних програм розвитку суспільства усіма суб'єктами політики.

Політична система суспільства — сукупність державних, гро­мадських організацій, трудових колективів та політичних інститутів у їх взаємодії, система політичних відносин, що виникають з приводу здійснення політичної влади.

Політичні функції держави — напрямки діяльності держави та її органів зі створення умов для формування і функціонування держа­вної влади на засадах демократії, регулювання сфери політичних від­носин, забезпечення народовладдя.

Покарання — захід державного примусу, що застосовується за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і поля­гає у передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Метою П. є виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженими, так і іншими особами.

Посада — визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покла­дено встановлене нормативними актами коло службових повнова­жень.

Посадова особа — особа, яка обіймає посаду керівника чи за­ступника керівника державного органу та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативноправовими ак­тами покладено здійснення організаційнорозпорядчих та консультативнодорадчих функцій.

Постійні функції держави — напрямки діяльності держави, що здійснюються впродовж тривалого часу і притаманні їй на всіх або більшості етапах її існування, розвитку та функціонування.

Поширювальне тлумачення норм права — різновид тлума­чення, за яким зміст правової норми необхідно розуміти ширше за її текстуальне розуміння.

Права громадянина — права, які мають позитивний (волевстановлений) характер і закріплюються за особою, яка має громадянство відповідної держави.

Права людини — права, які людина отримує від народження, пов'язані з її існуванням і розвитком та закріплені в Конституції Укра­їни. П.л. мають природний характер і порівняно з правами громадяни­на пріоритетні, вони поширюються на всіх людей, які на законних пі­дставах проживають на території тієї чи іншої держави.

Право — система загальнообов'язкових, формально визначе­них, встановлених або санкціонованих і гарантованих державою норм права, які встановлюють права та обов'язки учасників правовідносин, виступають регулятором суспільних відносин та забезпечуються при­мусовою силою держави.

Право законодавчої ініціативи — внесення до ВР України офіційної пропозиції про прийняття, зміну чи скасування закону. П.з.і. в Україні належить: 1) Президенту України; 2) народним депутатам України; 3) Кабінету Міністрів України.

Правова держава — організація політичної влади, діяльність якої заснована на принципі верховенства права і закону, взаємній від­повідальності держави і особи, визнанні і реальному забезпеченні прав і свобод людини і громадянина, окремих груп людей і громадян­ського суспільства в цілому.

Правова ідеологія — елемент правосвідомості, сукупність пра­вових ідей, принципів, теорій, концепцій, які формуються у результаті наукового узагальнення правового розвитку суспільства.

Правова культура — сукупність правових знань та цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством становища у право­вій сфері, правильне розуміння приписів норм права та свідоме вико­нання їх вимог. П.к. поділяється на: 1) П.к. суспільства; 2) П.к. соціаль­ної групи; 3) П.к. особи.

Правова норма — див. Норма права.

Правова поведінка — передбачена нормами права соціально значима поведінка індивідуальних чи колективних суб'єктів, що конт­ролюється їх свідомістю та волею і породжує відповідні юридичні на­слідки. Існує два види П.п. — 1) правомірна; 2) неправомірна.

Правова психологія — елемент правосвідомості, сукупність правових почуттів, емоцій, оцінок, які домінують у суспільстві і вияв­ляються у громадській думці.

Правова система — сукупність взаємопов'язаних, взаємодію­чих і взаємоузгоджених правових засобів, за допомогою яких держава здійснює регулювання суспільних відносин. П.с. кожної держави має свою специфіку, структуру, мету, відносини, формується у визначе­ний історичний період та характеризується притаманними лише їй національними особливостями.

Правове виховання — цілеспрямований, повсякденний і сис­тематичний вплив держави та її органів, громадських об'єднань і ор­ганізацій на свідомість людей з метою виховання у них відповідного рівня правової свідомості, правової культури і зразкової правомірної поведінки.

Правове регулювання здійснювана державою за допомогою всіх правових засобів форма впливу на суспільні відносини з метою їх упорядкування, закріплення і забезпечення.

Правовий (юридичний) акт — офіційний письмовий доку­мент, який породжує певні правові наслідки, створює юридичний стан і спрямований на регулювання суспільних відносин. П.а. поділяються на нормативні акти, які встановлюють норми права, які регулюють певну сферу суспільних відносин, та індивідуальні акти, які породжу­ють конкретні права і обов'язки для конкретних суб'єктів права.

Правовий звичай — історично обумовлене, неписане, стихійно сформоване, стійке правило поведінки людей, що ввійшло у звичку, завдяки багаторазовому застосуванню протягом тривалого часу, яке санкціонується і забезпечується державою.

Правовий інститут — див. Інститут права.

Правовий нігілізм — заперечення соціальної цінності й необхід­ності права, ігнорування й негативне ставлення до права, закону та пра­вових форм організації суспільних відносин, прав і свобод інших осіб.

Правовий прецедент — джерело права, рішення компетентного державного органу щодо конкретної юридичної справи, якому нада­ється формальна обов'язків при вирішенні подібних справ у майбут­ньому. Залежно від того, який орган приймав рішення, П.п. поділя­ються на судові та адміністративні.

Правовий статус особи — сукупність юридично закріплених основних прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, які визна­чають положення особи у суспільстві, а також гарантії їх здійснення, захист та поновлення порушених прав.

Правові відносини — врегульовані нормами права суспільні зв'язки між суб'єктами права, які є носіями суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, що забезпечуються державою. П.в. виникають на основі норм права і настанні юридичних фактів.

Правові форми здійснення функцій держави — визначена чинним законодавством діяльність державних органів та їх посадових осіб, пов'язана з виданням та застосуванням юридичних актів, які спрямовані на здійснення функцій держави. Головними П.ф.д.д. є правотворча, правозастосовна та правоохоронна діяльність.

Правозахисні органи — державні та недержавні органи, голов­ним завданням і функцією яких є надання правової допомоги фізичним та юридичним особам, захист фізичних осіб від обвинувачення, а також посилення правових гарантій охорони прав і свобод людини від втру­чання органів влади та управління. До П.о. відносяться Уповноважений ВР України з прав людини, адвокатура, органи юстиції, нотаріат.

Правозастосовний акт — індивідуальноконкретний, держав­новладний припис, винесений відповідним органом або їхніми поса­довими особами у результаті вирішення юридичної справи. П.а. не має зворотної дії у часі. П.а. складається за відповідною формою: 1) всту­пна частина, яка містить назву акта, місце і дату ухвалення, назву ор­гану чи посади особи, яка ухвалює рішення у справі; 2) описова час­тина, в якій описуються факти, що є предметом розгляду; 3) мотивувальна частина, яка включає аналіз доказів, їхню юридичну кваліфікацію та їх обґрунтування тощо; 4) резолютативна частина, в якій формулюється рішення у справі.

Правоздатність — передбачена нормами права здатність особи мати суб'єктивні права та юридичні обов'язки. Розрізняють П. фізич­них осіб і П. юридичних осіб. П. фізичних осіб однакова для всіх, вона виникає з моменту народження і припиняється зі смертю. П. юридич­них осіб виникає з моменту їхньої реєстрації або видання компетент­ним органом постанови про утворення і припиняється з моменту її ліквідації.

Правознавство — 1) сукупність юридичних наук, які вивчають право в усіх його можливих теоретичних вимірах та складових; 2) но­рмативна навчальна дисципліна, яка викладається у неюридичних ви­щих навчальних закладах, загальноосвітніх та спеціалізованих шко­лах, гімназіях, ліцеях. П. складається з загальної теорії держави і права та основних галузей права України.

Правомірна поведінка — суспільно корисна, необхідна, бажа­на і допустима поведінка індивідуальних чи колективних суб'єктів, яка відповідає приписам правових норм, гарантується і охороняється державою.

Правомірні дії — дії особи, які здійснюються на основі й згідно з приписами правових норм.

Правомочність — передбачена чинним законодавством мож­ливість суб'єкта правовідносин діяти відповідно до свого бажання або вимагати певних дій від зобов'язаного суб'єкта чи вимагати віднов­лення порушеного права.

Правонаступництво — перехід прав і обов'язків від однієї осо­би до іншої безпосередньо в силу закону або угоди. П. допускається лише стосовно майнових прав та обов'язків. Особисті немайнові права та обов'язки є невідчужуваними від їх носіїв і не можуть передаватися іншим особам.

Правоохоронні норми права — норми, які встановлюють сан­кції за порушення прав і невиконання обов'язків, закріплених у регу­лятивних нормах.

Правоохоронний орган — державний орган, який спеціально уповноважений здійснювати контроль за неухильним додержанням законів та інших нормативноправових актів, забезпечувати правопо­рядок, здійснювати захист законних прав і інтересів фізичних та юри­дичних осіб, суспільства і держави у цілому, а також застосовувати заходи державного примусу до правопорушників.

Правопорушення — суспільно небезпечне винне протиправне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатного суб'єкта, за яке чинне законодавство передбачає юридичну відповідальність.

Правопорядок — фактичний стан упорядкованих правом сус­пільних відносин, який характеризується рівнем дотримання законно­сті, забезпечення та реалізації прав і обов'язків усіх суб'єктів право­відносин.

Праворозуміння — процес і результат розумової діяльності людини щодо пізнання, сприйняття (оцінка) права і відношення до нього як до соціального явища.

Правосвідомість — форма суспільної свідомості, сукупність правових поглядів, почуттів, емоцій, ідей, теорій та уявлень, які відо­бражають ставлення окремої людини, соціальних груп і суспільства в цілому до чинного чи бажаного права та діяльності, пов'язаної з ним. Структура П. складається з двох основних елементів: 1) правової ідео­логії; 2) правової психології.

Правотворчість — правова форма діяльності держави та упов­новажених організацій, яка спрямована на прийняття, зміну, призупи­нення чи скасування правових норм.

Правотворчий процес — процесуальна діяльність суб'єктів правотворчості щодо порядку формування і закріплення їхньої волі шляхом прийняття, зміни, призупинення чи скасування правових норм, яка відбувається згідно встановленої процедури.

Правосуб'єктність — передбачена нормами права здатність особи бути носієм прав і обов'язків, здійснювати їх від свого імені та нести юридичну відповідальність за свої дії. П. включає в себе право­здатність та дієздатність.

Правосуддя — особливий вид державної діяльності, яку прово­дить суд шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях адмініст­ративних, кримінальних, цивільних та господарських справ. П. — це виключно судова діяльність, яка здійснюється у строго визначеній за­коном процесуальній формі.

Правочинність — передбачена чинним законодавством мож­ливість суб'єкта правовідносин виконувати визначені дії або вимагати певних дій від іншого суб'єкта правовідносин.

Преамбула — вступна частина законодавчого або іншого пра­вового акта, міжнародної угоди, декларації тощо, у котрій стисло ви­кладено мета, завдання даного акта, умови, мотиви, що спонукали до його написання та прийняття.

Предмет правового регулювання — сукупність якісно однорі­дних суспільних відносин, які врегульовані нормами права.

Предмет теорії держави і права — об'єктивні властивості держави і права, загальні й специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державноправових явищ, їх взаємозв'язок.

Представник влади — службова особа органів державної вла­ди, а також інша посадова особа, яка в установленому порядку наділе­на розпорядчими повноваженнями стосовно осіб, які не перебувають від неї в службовій залежності.

Представництво — 1) правовідносини, в яких одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені іншої сторони, яку вона представляє; 2) відокремлений підрозділ юри­дичної особи, що розташований поза її місцезнаходження та здійснює П. і захист інтересів юридичної особи, що його створила.

Президент України — див. Глава держави.

Президентська республіка — форма державного правління, за якої державна влада здійснюється всенародно обраним президентом, який поєднує повноваження глави держави і глави уряду.

Презумпція невинуватості — правове положення, за яким осо­ба вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в установ­леному законом порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Однією з важливих гарантій здійснення принципу П.н. є конституційне право на захист.

Прем'єр — Міністр України — особа, яка очолює Кабінет Мі­ністрів України (уряд). П.М. України призначається на посаду ВР України за поданням Президента України. Кандидатуру для призна­чення на посаду П.М. України вносить Президент України за пропо­зицією коаліції депутатських фракцій у ВР України. Повноваження П.М. України визначаються Конституцією і Законом України "Про Кабінет Міністрів України".

Приватне право — сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що забезпечують приватні інтереси індивідуаль­них власників та їх об'єднань в їх майновій діяльності та особистих відносинах.

Прикладні юридичні науки — юридичні науки, які виникли на стикові юридичних і неюридичних наук, завданнями яких є викорис­тання досягнень суспільних, технічних або природничих наук для ви­рішення проблем юриспруденції. До П.ю.н. належать криміналістика, кримінологія, судова медицина, правова статистика, юридична психо­логія тощо.

Примус — метод здійснення державної влади, який полягає у психологічному, фізичному чи матеріальному впливі уповноважених органів держави на особу з метою примусити її діяти в інтересах дер­жави.

Примусові заходи виховного характеру — звільнення судом від кримінальної відповідальності неповнолітнього, який вперше вчи­нив злочин невеликої тяжкості та особи, яка до досягнення віку, з яко­го може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого осо­бливою частиною КК України і застосування до них особливих захо­дів впливу (застереження, обмеження дозвілля, передача неповноліт­нього під нагляд батьків тощо).

Примусові заходи медичного характеру — надання за рішен­ням суду амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння в стані неосудності чи обмеже­ної осудності, або в стані осудності, але до постановлення вироку суду або під час відбування покарання захворіла на психічну хворобу, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь. Зале­жно від характеру та тяжкості захворювання, а також тяжкості вчине­ного діяння та ступеню небезпечності суд призначає різні П.з.м.х.

Принципи права — основні засади, вихідні ідеї, положення, що відображають зміст права, його сутність і призначення у суспільс­тві, визначають спрямованість правового регулювання і поширюються на усіх суб'єктів права.

Принципи правотворчості — основоположні ідеї, керівні ос­нови діяльності, пов'язаної з прийняттям, зміною або скасуванням норм права. Основними П. п. є: гуманізм, демократизм, гласність, за­конність, науковість, професіоналізм, системність, своєчасність, пла­нування.

Принципова поведінка — вид правомірної поведінки, що ха­рактеризується внутрішнім переконанням особи у необхідності вико­нувати приписи правових норм.

Прогалини у праві — часткова або повна відсутність конкрет­ної правової норми, необхідної для регулювання суспільних відносин, які входять у сферу правового регулювання. Див. Аналогію закону та Аналогію права.

Прокуратура — самостійний централізований орган державної влади, що діє в системі правоохоронних органів держави та забезпечує всемірне утвердження верховенства закону, захист від неправомірних посягань на суспільний та державний лад, права і свободи людини. П. є елементом системи стримувань і противаг між гілками державної вла­ди. П. України побудована відповідно до державного устрою і адмініст­ративнотериторіального поділу країни з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим і Генеральному прокурору України.

Проступок — суспільно шкідлива протиправна винна (умисна або необережна) дія або бездіяльність, яка порушує приписи інших, крім КК України, норм права. П. діляться на види: 1) конституційні 2) адміністративні; 3) дисциплінарні; 4) цивільні.

Протокол — 1) процесуальний документ, у якому в письмовій формі фіксуються хід і результати процесуальних дій, що здійсню­ються прокурором, слідчим або особою, яка проводить дізнання при розслідуванні кримінальних справа, а також судом при розгляді кри­мінальних, цивільних, господарських справ; 2) документ колегіальних органів, у якому в письмовій формі фіксується місце, час і мета прове­дення конференцій, зборів, засідань, нарад тощо, склад присутніх, зміст доповідей і виступів, та ухвали з обговорених питань. П. пови­нен мати відповідні реквізити.

Професійна правосвідомість — сукупність професійних пра­вових знань, почуттів, емоцій, настанов, мотивів юристівпрактиків та інших осіб, які мають спеціальну юридичну освіту, що формуються у результаті професійної діяльності й навчання.

Професія — здатність особи виконувати відповідну роботу, яка вимагає від неї наявності певної кваліфікації.

Процесуальне право — сукупність правових норм, які регу­люють відносини, що виникають у процесі розслідування злочинів, розгляду та вирішення у судових засіданнях адміністративних, кримі­нальних, цивільних та господарських справ.

Публічне право — сукупність правових норм, які регулюють правовідносини, що забезпечують державні, міждержавні й загальні суспільні інтереси громадян.

Р

Ратифікація — остаточне затвердження міжнародного догово­ру компетентним органом державної влади, після чого цей договір набирає юридичної сили. Р. договору вважається завершеною з моме­нту обміну ратифікаційними грамотами.

Реалізація норм права — процес втілення приписів правових норм у поведінку суб'єктів права та їх практичну діяльність зі здійс­нення, використання суб'єктивних прав та виконання юридичних обов'язків.

Регулятивне право — сукупність правових норм, які регулю­ють поведінку суб'єктів права шляхом закріплення між ними суб'єктивних прав та юридичних обов'язків.

Регулятивні норми права — норми, які безпосередньо спрямо­вані на здійснення правового регулювання суспільних відносин шля­хом наділення їх учасників правами і покладенням на них юридичних обов'язків. Р.н.п. поділяються на: зобов'язальні, заборонні, уповноважувальні (дозволяючі).

Реквізити — у праві обов'язкові дані, які мають бути у будьякому документі для визнання його дійсним.

Релігійні норми — різновид соціальних норм, правило поведін­ки віруючих людей, які встановлені різними віросповіданнями і міс­тяться в релігійних джерелах (Біблії, Торі, Корані, Ведах тощо). Р.н. регулюють відносини віруючих у межах церкви або іншої релігійної організації та порядок відправлення релігійних культів.

Республіка — форма державного правління, за якої державна влада здійснюється представницькими органами (парламентом, пре­зидентом), які обираються населенням країни на певний, чітко визна­чений законодавством строк. Р. поділяються на президентські, парла­ментські та змішані.

Референдум — спосіб прийняття громадянами шляхом голосу­вання законів та інших рішень з важливих питань загальнодержавного чи місцевого значення. Р. одна із форм безпосередньої демократії.

Розпорядження — вид підзаконного нормативноправового ак­ту; акт органу управління, який видається у межах його компетенції і має обов'язкову силу для юридичних і фізичних осіб, яким Р. адресо­ване. Р. вступає в силу з моменту його видання.

Розширене тлумачення норм права — різновид тлумачення, відповідно до якого дійсний зміст правової норми є ширше, ніж її тек­стуальна форма.

С

Санкція — складова частина норми права, яка передбачає юри­дичні наслідки для суб'єкта за виконання чи невиконання правила по­ведінки, передбаченого диспозицією цієї норми.

Свідоцтво — документ, що офіційне підтверджує певний факт, який має юридичне значення (про народження, про шлюб, про смерть), або право особи (про авторство, про право власності тощо). В деяких випадках С. має спеціальну назву: диплом, атестат тощо.

Система законодавства — сукупність усіх упорядкованих пев­ним чином нормативноправових актів держави, які розподілені зале­жно від предмета правового регулювання на галузі та інститути зако­нодавства. С.з. є зовнішньою формою вираження права.

Система права — обумовлена об'єктивними факторами внут­рішня будова права, що характеризується єдністю і узгодженістю всіх її норм, розподілом їх на галузі, підгалузі та інститути. С.п. є складо­вим елементом правової системи.

Систематизація законодавства — діяльність компетентних державних органів та уповноважених організацій з упорядкування і вдосконалення чинних нормативноправових актів, зведення їх у єди­ну внутрішньо узгоджену систему. Основними видами С. з. є: інкор­порація кодифікація, консолідація.

Сімейне право — галузь права, сукупність правових норм, які регулюють та охороняють особисті й пов'язані з ними майнові відно­сини громадян, що виникають із шлюбу та належності до сім'ї. Осно­вним джерелом С.п. є СК України.

Скарга — звернення громадян в усній чи письмовій формі до державного органу або службової особи з приводу порушення їх прав або інтересів, що охороняються законом.

Склад злочину — сукупність встановлених кримінальним за­коном об'єктивних і суб'єктивних ознак, які визначають конкретне суспільно небезпечне діяння як злочинне. С.з. структурно складається з чотирьох обов'язкових елементів: об'єкт злочину, об'єктивна сторо­на, суб'єкт злочину, суб'єктивна сторона. Відсутність хоча б одного із зазначених елементів виключає С.з. в цілому.

Склад правопорушення — сукупність закріплених у законі об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких, суспільно небез­печне винне протиправне діяння визнається конкретним правопору­шенням.

Складна (союзна) держава — форма державного устрою, дер­жава, яка утворилася з окремих державних утворень, які мали всі

ознаки держави, але певну частину своїх суверенних прав передали вищим центральним органам союзної держави. С.д. поділяються на федерації, конфедерації, імперії.

Служба безпеки України — державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України. СБУ підпорядкована Президенту України і підконтрольна ВР України.

Службова особа — особа, яка постійно чи тимчасово здійснює функції представника влади, а також постійно чи тимчасово обіймає посаду на підприємстві, в установі чи організації, незалежно від форм власності, яка пов'язана з виконанням організаційно — розпорядчих чи адміністративногосподарських обов'язків, або виконує такі обов'язки за спеціальними повноваженнями.

Службовці — особи, які володіють фаховими (спеціальними) знаннями та навичками в якійнебудь галузі виробництва, науки, тех­ніки, мистецтва тощо, та обіймають відповідні посади у державних, громадських та інших установах, підприємствах, організаціях. За ха­рактером виконуваної роботи С. поділяються на категорії: керівники, спеціалісти і технічні виконавці.

Соціальні норми — історично зумовлені загальні правила по­ведінки людей у суспільстві, є проявом їх свідомої вольової діяльності та забезпечуються різними засобами соціального та державного впли­ву. Основними видами С.н. є: 1) норми права; 2) норми моралі; 3) кор­поративні норми; 4) звичаї та традиції; 5) економічні норми; 6) полі­тичні норми; 7) релігійні норми.

Спадкове право — інститут цивільного права, сукупність пра­вових норм, які регулюють відносини, що виникають у зв'язку із спа­дкуванням.

Спеціальні юридичні науки — юридичні науки, завданням яких є вивчення структури, організацію, повноваження і порядок дія­льності державних органів. До С.ю.н. належать державне будівництво і місцеве самоврядування, судові та правоохоронні органи, прокурор­ський нагляд тощо.

Спеціальноюридичні функції права — напрями суто право­вого впливу на суспільні відносини. До С.ю.ф.п. належать регулятив­на та охоронна функції.

Співдружність — форма міждержавного об'єднання, союз су­веренних держав, які мають спільні ознаки, мову, історію, культуру, релігію, спільність економічних інтересів.

Співтовариство — форма міждержавного об'єднання, союз су­веренних держав, які об'єдналися для зміцнення економічних зв'язків шляхом ліквідації митних кордонів, введення спільної грошової оди­ниці та створення системи наддержавних органів.

Стаття — структурна частина тексту певного джерела права, яка є словеснодокументальною формою вираження норми права.

Статут — локальний нормативноправовий акт, який визначає статус юридичної особи, її завдання, структуру, функції, порядок дія­льності тощо. С. повинен мати відповідні реквізити і бути затверджені вищою установою чи органом управління.

Структура норми права — внутрішня будова норми права, яка характеризується єдністю і взаємодією її складових елементів (гіпоте­зи, диспозиції, санкції).

Суб'єкт правовідносин — учасник правових відносин, який має суб'єктивні права та здатний виконувати юридичні обов'язки. До С.п. належать: 1) фізичні особи; 2) юридичні особи; 3) державні та громадські організації; 4) соціальні спільності (народ, нація, населення відповідного регіону, територіальні громади та ін.).

Суб'єкт правопорушення — деліктоздатна фізична чи юриди­чна особа, яка вчинила правопорушення. Рівень деліктоздатності фі­зичної особи залежить від її віку, стану психічного здоров'я, посади та інших обставин.

Суб'єктивна сторона правопорушення — внутрішнє психічне ставлення особи до вчиненого нею протиправного діяння та його не­гативних наслідків.

Суб'єктивне право — закріплене правовими засобами можли­вість конкретного суб'єкта здійснювати певні дії, вимагати дій від ін­ших суб'єктів та звертатися до держави за захистом порушених прав.

Суб'єктивні права — передбачена правовою нормою вид і міра можливої чи дозволеної поведінки суб'єкта правовідносин із задово­ленням своїх законних інтересів та потреб, забезпечується як юридич­ними обов'язками інших суб'єктів, так і захистом з боку держави.

Суд — орган держави, який здійснює правосуддя шляхом розг­ляду і вирішення у судових засіданнях цивільних, кримінальних, ад­міністративних та господарських справ на основі чинного законодав­ства і у строго визначеній законом процесуальній формі. Делегування функцій С., а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами законом не допускається. Юрисдикція С. поши­рюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судова влада — одна з гілок державної влади, яка діє самос­тійно, незалежно від законодавчої і виконавчої влади, і реалізується шляхом здійснення правосуддя.

Судова система — сукупність усіх судів держави, основою яких є єдині засади організації й діяльності та наділених повноважен­нями здійснювати судову владу. С.с. України складають Конституцій­ний Суд та суди загальної юрисдикції.

Судове рішення — загальне поняття, яке охоплює усі акти, прийняті судом (суддею) у результаті їх процесуальної діяльності. До С.р. належать вироки (у кримінальних справах), рішення (у цивільних, господарських справах), ухвали, постанови (у кримінальних, адмініст­ративних, господарських і цивільних справах). С.р. має бути законним та обґрунтованим, викладається тільки у письмовій формі, підпису­ється всіма суддями, у т.ч. суддею, що має особливу думку. С.р. вико­нується після того, коли вступає в законну силу, крім випадків негай­ного виконання.

Судоустрій — сукупність правових норм, які визначають за­вдання, принципи організації та діяльності, структуру і компетенцію

судів.

Судочинство — діяльність судів щодо розгляду і вирішення справ, віднесених до їхньої компетенції, а також дії інших суб'єктів, які реалізують свої права і обов'язки, вступають у процесуальні відно­сини із судом. С. здійснюється суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних українською мовою або мовою більшості насе­лення певної місцевості.

Суспільна правосвідомість — правосвідомість, яка притаман­на великим соціальним утворенням (населенню країни, окремого регі­ону, певному етносу), що є носіями національної правової культури.

Т

Теорія держави і права — юридична наука, що вивчає державу і право, державноправові явища в їх взаємозв'язку та взаємодії, сис­тема знань про найбільш загальні закономірності виникнення, розвит­ку та функціонування держави і права.

Територіальна громада — об'єднання жителів, які постійно проживають у межах села, селища, міста, що є самостійною адмініст­ративнотериторіальною одиницею або добровільне об'єднання жите­лів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.Т.г. є пер­винним суб'єктом місцевого самоврядування. В Україні існують Т.г. села, селища, міста.

Тимчасові функції держави — напрямки діяльності держави, які спрямовані на вирішення деяких невідкладних завдань і здійсню­ються протягом певного періоду її існування.

Тип держави — сукупність держав, які мають спільні загальні ознаки і відображають відповідний рівень їхнього розвитку на певно­му історичному етапі.

Типологія держави — поділ усіх держав, що існували й існу­ють, на певні типи за певними критеріями, які дадуть змогу розкрити їхню соціальну сутність.

Тиранічний режим — різновид антидемократичного державно­го режиму, який характеризується зосередженням в руках однієї особи (тирана) всієї повноти влади, яку він одержав не за правом успадку­вання, а в наслідок узурпації, насильницького захоплення влади шля­хом державного перевороту.

Тлумачення норм права — інтелектуальновольова діяльність суб'єктів права (компетентних державних органів та їхніх посадових осіб, інших фізичних і юридичних осіб) із з'ясування та роз'яснення дій­сного змісту норм права з метою їх найбільш правильної реалізації, яка виражається у прийнятті інтерпретаційного акта. Тлумачення не вносить поправки, доповнення чи зміни до правової норми. Т.н.п. розрізняють: 1) за суб'єктами; 2) за обсягом; 3) за способами; 4) за аналогією.

Тоталітарний режим — різновид антидемократичного держав­ного режиму, який характеризується зосередженням державної влади в руках правлячої верхівки або однієї особи, всебічним і всеохоплюючим контролем держави над суспільством, підкоренням останнього державою, наявність загальнообов'язкової державної ідеології та реп­ресивних методів управління.

Традиції — різновид соціальних норм, загальні правила поведі­нки людей, соціальних груп, які закріплені у суспільній практиці вна­слідок багаторазового повторення протягом тривалого часу та пере­даються із покоління у покоління.

Трудове право — галузь права, сукупність правових норм, які регулюють трудові й тісно пов'язані з ними суспільні відносини неза­лежно від форм власності, господарювання чи галузевої підпорядко­ваності підприємств, установ, організацій. Основним джерелом Т.п. є

КЗпП.

У

Угода — волевиявлення двох і більше сторін, спрямоване на встановлення, зміну чи припинення взаємних юридичних прав та обов'язків.

Указ — назва підзаконного нормативноправового акту, який видається Президентом України у межах його повноважень. У. не по­винен суперечити Конституції та законам України і є обов'язковим для виконання на всій території країни. У. має вищу юридичну силу по відношенню до інших підзаконних актів.

Умисел — форма вини, що полягає в усвідомленні правопору­шником протиправного характеру та наслідків свого діяння, при наяв­ності бажання або свідомого допущення їх настання. У. може бути прямий і непрямий.

Унітарна держава — проста держава, в якій адміністративнотериторіальні одиниці не мають ознак суверенітету і не можуть бути суб'єктами політичних міжнародних відносин. Залежно від характеру державних утворень У.д. поділяються на централізовані і децентралі­зовані.

Ф

Фахівець — особа, яка володіє фаховими (спеціальними) знан­нями та навичками в якійнебудь галузі виробництва, науки, техніки, мистецтва тощо, та яка має фах (спеціальність).

Федерація — складна (союзна) держава, до складу якої входять на добровільній основі декілька державних утворень (суб'єктів феде­рації), які мають певну юридично визначену політичну самостійність. Ф. поділяються на територіальну і національну федерації.

Фізична особа — див. Особа фізична.

Філія — відокремлений підрозділ юридичної особи, який роз­ташований поза місцем її знаходження та здійснює всі або частину її функцій. Філія не є юридичною особою, вона наділяється майном юридичної особи, яка її створила, і діє на підставі затвердженого нею положення. Відомості про Ф . юридичної особи включаються до Єди­ного державного реєстру.

Фінансове право — галузь права, сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері фінансової діяльності дер­жави.

Форма держави — система (спосіб) організації і здійснення державної влади в країні, взяту в єдності взаємозалежних трьох еле­ментів: форми державного правління, форми державного устрою, фо­рми державного режиму.

Форма державного правління — елемент форми держави, який характеризує порядок утворення, структуру і повноваження ви­щих органів державної влади, характер їх взаємовідносин між собою та населенням, способи легітимації державної влади. За Ф.д.п. усі держави поділяються на монархії та республіки.

Форма державного режиму — елемент форми держави, який характеризує політичну організацію влади, сукупність способів, при­йомів, методів здійснення державної влади у суспільстві.

Форма державного устрою — елемент форми держави, який визначає територіальну організацію держави, спосіб поділу території держави на складові частини та порядок їх взаємовідносин між собою і з державою у цілому. За Ф.д.у. всі держави поділяються на прості та складні.

Формація — історичний тип суспільства, яке базується на пев­ному способі виробництва матеріальних благ і його основі — формі власності.

Форми здійснення функцій держави — специфічні однорідні на­прямки діяльності держави, за допомогою яких реалізуються її функції.

Функції держави — основні напрямки діяльності держави, в яких відображаються та конкретизуються її завдання і цілі, виявляєть­ся сутність та соціальне призначення держави у суспільстві. Основні Ф.д.: 1) за соціальним значенням державної діяльності — основні та неосновні (додаткові); 2) за часом їх дії — постійні та тимчасові; 3) за сферою суспільного життя — гуманітарні, економічні та політичні; 4) за територіальною спрямованістю — внутрішні та зовнішні функції.

Функції права — основні напрями впливу права на суспільні відносини, що відображають його сутність і соціальне призначення у суспільстві, а також способи організації суспільних відносин. Ф.п. по­діляються на: 1) загальносоціальні; 2) спеціальноюридичні.

Функції теорії держави і права — основні напрями виявлення та фіксації знань про сутність, зміст, соціальне, наукове і навчальне призначення теорії держави і права. Види Ф.т.д.і.п. онтологічна, єврастична, гносеологічна (пізнавальна), методологічна, політична, ідео­логічна (виховна), науковоприкладна, навчальна, прогностична.

Ц

Цивільна відповідальність — вид юридичної відповідальності, який полягає у застосуванні до фізичних чи юридичних осіб, при не­виконанні ними договірних зобов'язань або завданні майнової шкоди чи порушенні особистих немайнових прав інших осіб, заходів держа­вного примусу у вигляді застосування санкцій майнового характеру, спрямованих на відновлення порушених прав та відшкодуванні запо­діяних потерпілим збитків.
Цивільне право — галузь права, сукупність правових норм, які регулюють майнові та пов'язані з ними особисті немайнові відносини, що ґрунтуються на юридичній рівності та майновій самостійності їх учасників з метою задоволення останніми власних матеріальних і ду­ховних потреб та інтересів. Джерелом Ц. п. є ЦК України.

Цивільнопроцесуальне право — галузь права, сукупність правових норм, які регулюють порядок здійснення судочинства у ци­вільних справах, а також порядок виконання судових рішень. Джере­лом Ц. п . п. є ЦПК України.

Ч

Честь і гідність громадян — особисті немайнові та невідчужувані природні права людини, які охороняються чинним законодавст­вом. Ч.і г.г. включені до числа благ, що є в Україні найвищою соціа­льною цінністю. Якщо протиправною поведінкою, спрямованою проти Ч.і.г.г., особі заподіяна майнова або моральна шкода, вона має право на їх відшкодування.

Ю

Юридична відповідальність — вид соціальної відповідальнос­ті, передбачений чинним законодавством обов'язок правопорушника зазнати примусового позбавлення певних благ (особистого, майнового або організаційного характеру) за вчинене правопорушення. Ю.в. ві­дображає реакцію суспільства, держави на вчинене правопорушення. Види Ю.в.: 1) конституційна 2) кримінальна; 3) адміністративна; 4) цивільна; 5) дисциплінарна; 6) матеріальна.

Юридична наука (правознавство, юриспруденція) — суспі­льна наука, що вивчає об'єктивні закономірності виникнення, розвит­ку і функціонування держави і права, їх місце та роль у суспільному житті, а також систему правових норм, які регулюють відносини у су­спільстві. До системи Ю .н . належать: 1)загальнотеоретичні та історикоправові науки; 2)галузеві юридичні науки; 3)міжгалузеві юридичні науки; 4)спеціальні та прикладні юридичні науки; 5)міжнародноправові науки.

Юридична особа — див. Особа юридична.

Юридичний акт — див. Правовий акт.

Юридичні дії — вид юридичних фактів, обставини, які пов'язані з вольовою поведінкою суб'єкта правовідносин та характе­ризуються як зовнішній прояв його волі і свідомості. Усі Ю.д. поділя­ються на правомірні і неправомірні (протиправні). Правомірні дії — це вчинки суб'єктів, які відповідають приписам правових норм. Вони поділяються на юридичні акти та юридичні вчинки. Неправомірні

(протиправні) дії — це вчинки суб'єктів, які чиняться всупереч при­писам правових норм. Вони поділяються на проступки та злочини.

Юридичні обов'язки — передбачена правовою нормою і за­безпечена можливістю державного примусу міра належної поведінки зобов'язаного суб'єкта, яку він повинен здійснити в інтересах уповно­важеного суб'єкта.

Юридичні події — вид юридичних фактів, обставин або явища, виникнення, дія і припинення яких не залежить від волі суб'єктів пра­вовідносин, але з настанням яких настають певні правові наслідки (смерть людини, загибель майна внаслідок стихійного лиха тощо).

Юридичні факти — передбачені нормами права конкретні життєві обставини, які зумовлюють виникнення, зміну або припинен­ня правовідносин. За вольовим критерієм Ю.ф. поділяються на юри­дичні події та юридичні дії.

Юрисдикція — встановлені законом повноваження відповідних державних органів давати правову оцінку юридичним фактам, розв'язувати правові спори і вирішувати справи про правопорушення, вдаватися до юридичних санкцій стосовно правопорушників. Ю. ви­значається залежно від виду й характеру справи, що розглядається, її територіальної належності, осіб, які беруть участь у справі. Розрізня­ють Ю. судову і адміністративну.

Юриспруденція — див. Юридична наука.

Юрист — фахівець, який має вищу юридичну освіту, володіє спеціальними знаннями та навичками у галузі правознавства, що ви­користовуються для потреб того чи іншого виду правової діяльності.

Юстиція — сукупність судових установ і органів юстиції, їх ді­яльність із здійснення правосуддя, забезпечення охорони прав і закон­них інтересів державних органів, громадських організацій та грома­дян, організації роботи судів тощо.

 

docx
Додано
23 березня 2018
Переглядів
1831
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку