4клас. Літературне читання. "Золота пшениця." Казка.

Золота пшениця

Українська народна казка

Жили собі чоловік і жінка. Мали вони стільки дітей, що й

забували, котрого як звати. Цей чоловік дрова рубав у лісі

й тим на хліб заробляв.

Одного разу він ішов ранком на роботу й почув крик.

З болота хтось кричав і просив допомоги. Бідний чоловік

мав добре серце й пішов на поміч. Дивиться — у боло-

ті застрягла золота карета, а в ній сидить золотоволоса

дівчинка. Вона попросила витягти карету. Чоловік поміг.

Дівчинка подякувала йому й сказала:

— Як сонце буде заходити, я привезу Вам додому мі-

шок золота.

Попрощався чоловік і пішов у ліс. Працював за двох.

Співав із радощів і поглядав на сонце. Ще ніколи йому день

не був таким довгим, як сьогодні. Ледве дочекався обіду.

Кинув сокиру й поспішив додому. Коли вже близько був до

хати, то почав гукати до дітей, щоб бігли йому назустріч.

Жінка теж вийшла з хати й сердито каже чоловікові:

— Чому тебе треба зустрічати, коли ти йдеш додому з

порожніми руками?

— Не з порожніми руками, а з великою радістю, бо щас-

тя несу додому, — відповів чоловік.

Тоді попросив, щоб усі сіли навколо нього. І почав роз-

повідати, що вранці допоміг дівчинці, у якої карета за-

стрягла в болоті. Вона пообіцяла привезти йому мішок

золота. Усі дуже зраділи цій звістці.

— Насамперед побудую великий будинок, — каже чо-

ловік. — У ньому буде дуже гарна веранда, а на підвікон-нях цвістимуть різні квіти цілий рік. Біля хати розведу сад.

У ньому поставлю вулики з бджолами, що приноситимуть

лікувальний мед. Недалеко в долині буде ставок із ри-

бою. Жінка й дочки ходитимуть у пишному вбранні, а синів

віддам до школи. Кожний буде займатися улюбленою ро-

ботою…

Усі уважно слухали, аж роти порозкривали. Як сонце

вже мало заходити, батько закінчив. Першою отямилася

жінка й сказала, що краще б чоловік додому карету при-

ніс, то знала б, що їхня, а так шукай вітру в полі. І золота

немає, і пів дня згаяли.

Але в цей час коло їхньої хатини зупинилася карета. З

неї виглянула золотоволоса дівчинка й сказала, щоб чо-

ловік швидко йшов забирати мішок золота. Діти почали

підстрибувати, а чоловік із радощів стояв на місці як стовп.

Схаменувся лише тоді, коли жінка штовхнула його під бік.

Чоловік ледве зняв із карети великий зав’язаний мі-

шок. А карета в ту ж мить зникла так швидко, ніби її вітром

здуло. Заніс чоловік мішок до хати. Розв’язав і бачить, що

в мішку гарна пшениця.

Лише тепер потрапив у біду чоловік. Уже не міг далі слу-

хати плачу дітей, крику жінки. Узяв той мішок на плечі й

подався геть. Коли відійшов трохи від хати, то, сердитий,

порозкидав сюди-туди

всю пшеницю. І пішов найматися

служити.

Через рік він повернувся додому. Коли став підходити

до хати, то бачить, що пшениця виросла, як ліс, а на кож-

ному стеблі великий важкий колос, аж стебло похилилося.

І всі колоски виблискують на сонці. Тоді він подумав, що це

те золото, яке дівчинка дала. Справжнє та надійне золото.

Чоловік дуже зрадів. Зайшов він до хати й просить жінку

та дітей, щоб ішли з ним. Спочатку вони не хотіли, а потім

пішли. Як побачили золоті колоски, що так гарно виблис-

кували на сонці, то дуже зраділи й не могли вирішити, що

з ними робити.Чоловік сказав, що спочатку треба все старанно покосити,

а потім дочиста помолотити й усе золото склас-

ти в мішки. Усі працювали з великою охотою та радістю.

Не залишили жодного колоска чи зернинки.

Вони полюбили цю працю. Щороку сіяли золоту пшени-

цю та збирали добрий урожай. З того часу сім’я зажила за-

можно й більше раділа гарній погоді та врожаю, ніж мішку

золота.