8 клас. ОЧР. Звертання. Вставні слова

З другої хати доносилася сумна журлива пісня.

Чарами віє від необмеженого синього простору.

Щасливий я що народився на твоєму березі що пив у незабутні роки твою м’яку сиву воду.

Блакитний легкий вітер розганяв залишки туману.

Воно (насіння) в нас було скрізь де не повернись у горщиках у вузликах на жердках у сінях у повітці попід стріхою в сипанках у мішечках та мішках.

Моє село мої тумани мої весінні солов’ї досвітні роси на світанні і грози й вигроми мої усе що чув що передбачив...

Скрізь у саду в полі у лісі панував осінній спокій.

Усе було все кануло у Лету розлуки зустрічі прощання і жалі.

Ні темінь непроглядної ночі ні близькі й далекі вибухи мін снарядів ні навіть невимовний страх що раз у раз підступав до грудей ніщо не могло спинити хлопця.

Чудний наш народ і сильний і сумний.

А ніч була дивна тепла та тиха.

Надворі повсюди лежала роса на пожовклій траві осінній на круглій павутині попід стріхою у хліві, на капустах у городі.

ВСЕ кругом жило, змагалось, ліс дивився і шумів.

УСЕ в нас є. Скільки щастя і світла, скільки сонця сьогодні над нами.

УСЯ земля, мов килим під тобою, з усіх джерел дзвенять мої пісні.

За хвилю знов УСЕ стихає і птахи крик, і воза стук.

Хата швидко сповнилась м’якими вечірніми тінями.

А сьогодні над Харковом зупинилися табуни південних хмар і йде справжній тропічний дощ густий запашний і надзвичайно теплий.

Хоч був тато грізним а проте дуже нас жалував.

Широкою вкритою туманом долиною верталися додому.

Шевченка ВВАЖАЮТЬ основоположником нової української літературної мови, бо йому ВДАЛОСЯ, поєднавши книжні, народнопісенні, фольклорні, діалектні елементи з живою розмовною мовою, УТВЕРДИТИ в літературі норми їх використання.

Шевченко УТВЕРДИВ і ВИХОВАВ національну гідність українського народу.

ПЛАВАЙ, ПЛАВАЙ, лебедонько, по синьому морю.

Пенсне поблискувало ТО ТЕПЛО, ТО СУВОРО.

Біля хати зашуміли внуки – радість і надія у житті.

У саду цвіли бузина і калина.

Реве, стогне хуртовина, котить, верне полем.

Шумить і шепче, і тривожить зрадливий дощ із-за кутка.

На пагорбах росли смереки й кипариси.

До них належить Київ, столиця України, древній стольний град Київської Русі, одне з найчарівніших міст світу.

Дали в дорогу різних почастунків, лящів, тарані і місцевих трунків.

Вже листопад піднявся з-за дубів, і гай знімає золоту перуку.

Тихо-тихо шумлять-перешіптуються осокори.

Важкий човен помаленьку й мляво сунувся по воді.

Глибину тиші не зменшує ні сюрчання коників десь у траві, ні шелест тополиного вершечка.

До світлиці влетів шум Дніпра, запах весняних квітів і спів солов’я

Сірі води густо спливали з сірого неба на посірілу землю.

Мати заклопотана, зажурена, марна.

Ніч була хмарна, беззоряна.

Ніжні, тихі зорі спадали на землю.

Його репліки і пропозиції були якраз до речі.

Певно руїну та буря зробила?

Нарешті рушив пароплав, покірний волі капітана.

Диво дивнеє на світі з тим серцем буває!

Там, кажуть, з гір усю країну видно.

На мене хтось-то набрехав (бодай би той добра не знав!), що я хабарики лупила.

Відповідь він надіслав лише сьогодні, на жаль.

Парубок спершу, мабуть-таки, чи й не прийняв її за ту польову царівну...

Вони встали й пішли – обоє чомусь засмучені – і вже до самої домівки мовчали.

Після цього він спинився на двох парах, які, за його словами, були прикладом і для вчителів, і для учнів з усіх поглядів.

На щастя, підходив Андрій.

Кажуть, сніг на полі – хліб у коморі.

Улас Самчук вважав, що література покликана, по-перше, відображати життя, по-друге, нести в собі моральну істину, тобто бути повчальною.

Боже, яка моя мама красива – як на іконі Марія.

Хвала Богові, я вільна тепер.

Не сходить сонце в Україні, напевне, й місяця нема.

Не раз бувало гірко нене.

От бувало слухаю на відстані.

Пан здавалося був ладен з’їсти Миколу очима.

Працювать працювать безумовно!

Повітря здається п’янким і прозорим.

Та ніч була на диво схожа.

На диво коло цього питання він найбільше морочився.

Він казав що не може мати ніякої насолоди від життя коли знає що поруч безправні забиті.

Здавалось він якось трохи ніби сяяв а коли й не сяяв то так видавалось бо він посміхався.

На думку фахівців конструкцію машини можна дещо вдосконалити.

Він був не дуже балакучий і якийсь ніби потайний але діда мабуть любив і провідував його не менш як тричі на рік.

Років йому сто чи може й менше але приємно чомусь думати що саме сто бо це було давно й красиво.

Сонце піднялось і стало зовсім видно.

Юнак цей видно має добре серце що проти зла й неволі аж горить.

У таку негоду човен може перекинутися.

Не знаю певно та чомусь мені здається що кінець трудам мандрівним і саме тут у цій гарній стороні є та земля що батько заповів нам її знайти.

Теплий кожух, тільки шкода не на мене шитий.

Либонь запізно зрозумів я, що слово треба берегти.

Він дивився вбік і, здавалося, нічого не бачив, а можливо, не хотів бачити.

Весна мабуть блукає вже десь поряд, дзвенить бурульками, співає синицею.

Поклін тобі моя зів’яла квітко моя розкішна невідступна мріє!

Тебе я слухала б довіку куме мій.

Зласкався доле над моїм народом.

А не йдете чорні бурі і злі вітри на вечерю то йдіть собі в безвість!

Ясні зорі, тихі води – то земля твоя мій сину.

Україно молюся за мову, за божественну мову твою, і за вроду твою калинову, від якої добрішим стаю.

Біла хато писанко яскрава! Хто тебе таку намалював?

Стара, похила батьківська хатино, завжди для тебе я – мала дитина.

Наказую вам відійти подалі звідси.

Хочу ось цього смачного морозива!

Яку красу побачив я там сьогодні!

Слово честі, виправлю свої двійки!

РОЗПОВІДНЕ

ПИТАЛЬНЕ

СПОНУКАЛЬНЕ

НЕОКЛИЧНЕ

ОКЛИЧНЕ

ПРОСТЕ

СКЛАДНЕ

НЕПОШИРЕНЕ

ПОШИРЕНЕ

ПОВНЕ

НЕПОВНЕ

ДВОСКЛАДНЕ

ОДНОСКЛАДНЕ

ПРИСУДКОВЕ

ПІДМЕТОВЕ