8 клас. Просте речення. Двоскладне речення. Оноскладні прості речення. Неповні речення

На жаль, забули свою історію.

Заморосило осінь у сльозу.

Смолою пахне дощок білий ряд.

Згаяного часу конем не доженеш.

Подбати мушу про тебе.

Вечірнє сонце, дякую за день!

Яка орда нам гідність потоптала?

Із можливого в чудесне перекинуто мости.

Учи дітей не страшкою, а ласкою.

Зелене море зроблять із Дніпра.

Снігами вкрилися поля і луки.

Пахне гіркотою осені.

Радять мені жити без ілюзій.

Журбою біді не пособиш.

Усоте прославляю буйноту життя.

День народження святкуватиму пізніше.

Правда неправду перетягне.

Немає пісні без любові.

Держи кишеню і уста замкненими.

Спинися, мить, зіграй сонату вічну!

Бережи честь змолоду.

Ночвами моря не перепливеш.

Правду не сховаєш.

Батьківщину і матір не вибирають.

Щозміни норму виконуємо на сто відсотків.

Нарешті ремонтують магістраль.

Нема на світі Заходу і Сходу!

Цього літа градом побило врожай.

Твої спогади світлі, але щемливі.

Сипле й сипле снігом..

Сиплеться й сиплеться осіннє листя.

У тихім сквері серед віт мармурова Венера.

Вузенька вуличка. Стіна, повита хмелем.

У синіх відрах листя лопушине.

Твої спогади світлі, але щемливі.

За вікном жоржини й чорнобривці.

Усе було кинуто на фронт.

Надворі було холодно.

А вже світає. Сумно, сумно, сумно …

Од ріки тягне прохолодою.

Багато слів страшних тут наговорено.

Снігами вкрилися поля і луки.

Пахне гіркотою осені.

Радять мені жити без ілюзій.

Журбою біді не пособиш.

Усоте прославляю буйноту життя.

Людське життя…

З усіх утрат утрата часу найважча.

Судженого конем не об’їдеш.

І жити спішити треба…

Лови летючу мить життя.

Таких чекають все життя заради миті.

Заморосило осінь у сльозу.

Мовчанка мудрості довкола.

Криштальний промінь сміливого сонця.

Яку ще хочем більшу славу укласти в блідість власних слів?

З неба, як розтоплене золото, ллється світ сонця.

Усоте прославляю буйноту життя.

Мило мені та спокійно серед тої лісової тиші.

Лінивим не находишся — ледачим не наробишся.

Танцюють, співають, веселяться на вулиці.

Вечірнє сонце, дякую за день!

Яка орда нам гідність потоптала?

Із можливого в чудесне перекинуто мости.

Учи дітей не страшкою, а ласкою.

Задзвонили у Констанці рано в усі дзвони.

Снігами вкрилися поля і луки.

Пахне гіркотою осені.

Радять мені жити без ілюзій.

Журбою біді не пособиш.

Усоте прославляю буйноту життя.

Брехнею далеко не заїдеш.

Для мене без тебе і життя нема.

Задзвонили в усі дзвони по всій Україні.кажіть односкладне означено-особове речення

Любіть Україну, як сонце любіть...

Місто робітників, славне, величне, молоде душею...

Вино мудрості п’ють із келиха розчарувань.

Мабуть, тому й назвали його лагідним словом ясенець.

Нас чекають, нас знають, нас люблять, нам вірять, нас ждуть.

Від своєї совісті не втечеш.

Гостей зустрічали щиро, з хлібом-сіллю.

Від своєї совісті не втечеш.

Без війни не плачуть, без біди не кличуть.

Без мови рідної, юначе, й народу нашого нема.

Вір своїм очам, а не чужим речам.

Решетом води не наносиш.

Безлюдний, похмурий край.

Поезія гончарства – під небом Опішні.

Журливе звучання дудука – вірменської флейти…

Безмежний широкий степ.

Криштальний промінь сміливого сонця.

Бережи честь змолоду.

Ночвами моря не перепливеш.

Правду не сховаєш.

Батьківщину і матір не вибирають.

Щозміни норму виконуємо на сто відсотків.

Нарешті ремонтують магістраль.

Нема на світі Заходу і Сходу!

Цього літа градом побило врожай.

Твої спогади світлі, але щемливі.

Сипле й сипле снігом..

Сиплеться й сиплеться осіннє листя.

День народження святкуватиму пізніше.

Правда неправду перетягне.

Немає пісні без любові.

Держи кишеню і уста замкненими.

Спинися, мить, зіграй сонату вічну!

З неба, як розтоплене золото, ллється світ сонця.

Усоте прославляю буйноту життя.

Мило мені та спокійно серед тої лісової тиші.

Лінивим не находишся — ледачим не наробишся.

Танцюють, співають, веселяться на вулиці.