9 клас. Складнопідрядне речення

І де в світі тая сила, щоб в бігу його спинила...

Я сідаю на горбок, щоб ключі журавлині зустріти.

Мені чогось сумно й боязно так, що аж серце моє мре.

Благословен, чий труд прекрасний життя здіймає із руїн.

Лисицю найвигідніше полювати взимку, коли земля натягне на себе білу пухку ковдру.

Мій перший вірш написаний в окопі, на тій сипкій од вибухів стіні, коли згубило зорі в гороскопі моє дитинство, вбите на війні.

Дуже любив професор, коли перед Зеленими святами дівчата приходили у плавні зілля збирати та квіти для вінків.

Мабуть, почну писати, коли настане слушна мить.

Не писав я до тебе в останні дні через те, що був у дорозі.

О, як потрібно вміти дорожити безцінним спадком, що дали віки.

Ти ніяк не можеш зрозуміти, що без науки неможливий розвиток суспільства.

Цвіте липа так буйно й розкішно, що все місто плаває в духмяних пахощах.

Я певен, що кожен творитиме добро.

Тим загибелі нема, кому світять ідеали.

Щоб дух двокрилля не схолов, у мені живуть і гнів, і радість.

Здається, що вже не вмістить людського стогону земля.

А. Життя зриває дні мої, неначе вітер зриває листя.

Б. Сонце пекло так, що й уночі степ пашів.

В. Перед очима замигтіли великі зорі, що займалися в небі.

Г. От і прощай, літо, бо зима одразу впала на голову.

Коли ідеш ранковим полем, то грають бризки від роси.

Ніч була довга, думалося, що ніколи вже сонце не зійде.

Люблю людей землі своєї, бо й я землі своєї вірний син.

День такий, що жалітися грішно на невдачі, нестачі, біду.

Дуже любив професор, коли перед Зеленими святами дівчата приходили у плавні зілля збирати та квіти для вінків.

Лисицю найвигідніше полювати взимку, коли земля натягне на себе білу-білу та пухку-пухку ковдру.

Мій перший вірш написаний в окопі, на тій сипкій од вибухів стіні, коли згубило зорі в гороскопі моє дитинство, вбите на війні.

Повітря було настільки прозоре, що з табору видно було чорне пожарище на південному схилі.

Дівчина, обсипана квітами, іде, немов пливе лебедонька в воді.

 і вже чув композитор, як народжується пісня.

Коли в людини є народ, тоді вона уже людина.

 Вода стояла на луках, скільки бачило око.

2

3

4

5

Справжня дружба полягає в тому, щоб бути вимогливим до своїх друзів.

Поезії Кобзаря народжені, щоб не вмирати ніколи.

Важливо, щоб зерно було добірне й живе.

Не може бути, щоб його — ніде

Людині треба, щоб її робота залишалася після неї самої жити

складнопідрядне з підрядним з'ясувальним

складносурядне

складнопідрядне з підрядним наслідку

складне з різними видами зв'язку

Не видно і самого океану з височини, а тільки гори хмар то снігових, то сивих, то блакитних ... (М. Рильський)

Якщо сьогодні я прийду до неї, вона мене в Александрію візьме. (Леся Українка)

Орел мухи не ловить, а слон за мишею не ганяється. (Народна творчість)

В моїй душі мелодія осіння, та в ній я чую ноти весняні. (В. Сосюра)

Я знову згадав ті хвилини, що душу п'янили мою.. (В. Сосюра)

Ця подорож неждана, як грім на сніжній рівнині. (Д. Павличко)

Коли мене на фронт ти проводжала, пучок конвалій ти мені дала... (В. Сосюра)

Я люблю їздити на поле тоді, як ниви зеленіють та хвилюються зеленими хвилями. (І. Нечуй - Левицький)

Де молодий вогонь, що серце пік? (Д. Павличко)

Забрав нас труд, що творить чудеса. (М. Рильський)

В карих очах було стільки щастя, що Оксані за цілий вік не вичерпати його. (Я.Качура)

 Історія, що сколихнула мені душу, здається мені дуже значущою (Ч. Айтматов)

 Гора була така, що з неї спускалися цілий день. (О. Гончар)

 Куди голка, туди й нитка. (Народна творчість)

Цвіте липа так буйно й розкішно, що все місто плаває в задумленому мареві. (Ю. Яновський)

 Тихо в садку, тихо в місті, бо пізня година. (Леся Українка)

Моя душа так блищає до Бога, як людській і не снилося душі. (Г. Білоус)

Гріш ціна усім банкам, усім депутатам, якщо просить дитина копійку на хліб. (М. Сіренко)

Доки буде жити дух наш запорозький, доти Україна буде в світі жить.

(А. Рекубрацький)

Ми працю любимо, що в творчість перейшла.(М. Рильський)

Я люблю тишину, коли море так дише і зітхає у сні до холодних і темних глибин. (В. Сосюра)

Ота весняна золота бджілка вкинула в хату щось таке, від чого білі стіни під низькою стелею осміхнулися. (М. Коцюбинський)

Виспівує та щебече, поки місяць зійде. (Т. Шевченко)

Коли мені підхлібник руку тисне, тікаю геть від нього, сам не свій. (Д. Павличко)

Там, де зорі сяють з - за гори, над водою гнуться явори. (А. Малишко)

Життя не кінчається смертю, якщо залишається сад (В. Терен)

На леваді за верболозами зібралося стільки синяви, що можна в ній брести по коліна, як водою. (М. Стельмах)

Моя душа ніколи не забуде того дарунку, що весна дала. (Леся Українка)

Він розуміє, що ця байдужість страшніша за стогони й сльози. (М. Стельмах)

Струмками, що рвалися з - під снігових підошов, бринів березень. (П. Інгульський)

Та Гейко вже знав, що ніяка сила не поверне його назад, у море. (Д. Ткач)

Артем розповідав, що ночували на острівці, верст за десять од Славгорода. (А. Головко)