9 Українська мова 1семестр Сімейна форма навчання

Частини складносурядного речення пов'язані сурядним зв'язком за допомогою сполучних слів

Частини складносурядного речення пов’язані сурядним зв’язком за допомогою сполучників

У складнопідрядному реченні частини, що мають свої граматичні основи, відносно рівноправні

Складне речення має три і більше граматичних основ

Сиджу і слухаю, як народжується вітер

І так мені хочеться піти в лісову далечінь, побачити з якогось незнайомого берега отих, наче зі срібла вилитих, лебедів, подивитись на їхні співучі крила

І на цих високих пам’ятниках спочивають не тільки запізнілі перелітні птахи, а й, здається, у надвечірніх сутінках дрімають обважнілі хмари

Неозорі лани жита і пшениці золотилися навкіл

Вдосвіта знов загули на морозі сосни, і закричали півні на горищах

Палить сонце, і весь простір завуальовано інеєм

Жартує Василинка і Ліні навіть у тутешньому жарті чується атмосфера життя своєрідного, їй не доступного.

Небо над степом чисте і літак, як рибина, пішов угору, крізь прозору океанну блакить.

І серцю дано не бідніти, і думам не дано всихать. 

І горобці, неначе з-за куліс, упали табуном на просо.

Здається, часу і не гаю, а не встигаю, не встигаю! 

Треба знати, чим землю засівати. 

Доки грім не гряне ледачий не встане.

На Україну подивлюсь і любо серце відпочине.

А я люблю як у вечірній час сопілка заспіває переливна.

Красива осінь вишиває клени червоним жовтим срібним золотим. 

 (   ), [   ]. 

[   ], [   ]. 

 [   , (   ),   ]. 

[   ], (   ).

 хоча надворі вже була рання весна.

ніби лежала товста пухова перина.

тому що не була розчищена від заметів.

так що не можна було доїхати до міста.

У Японії вважають, що риси характеру кожної людини визначає її група крові.

Ви здивуєте японця і навіть наведете на підозру, якщо не знатимете своєї групи крові.

Запитання про групу крові є ключовим у Японії, адже ця побутова мудрість дуже популярна.

У японських газетах друкують гороскопи, які прогнозують успіхи й невдачі для людей певної групи крові.

На клумбі цвіли жоржини, чорнобривці, пахло прив’ялим духом полину.

Дівчата пряли починки, вишивали, готували сорочки на придане.

Тугі, кошлаті гриви хлюпали в груди, повивали ноги, хапали за високо зведені копита й тягли в глибінь.

Над картатою людською збірнотою відлунює розтіч голосів, ревище худоби, дзвін кіс, гучання гончарних виробів, сумні переливи сопілки, дрімотне квиління ліри й десятки згуків.

Мине час, і піде вода аж за Перекоп.

На грядках червоно виблискують скиби, а в борознах біліє опалий цвіт.

Город копати було ще рано, але Миколка наточив рашпилем лопату, набив на граблі нового держака та пішов згрібати під яблунями торішнє листя.

То він пригадував вираз подиву і страху на її обличчі, то спливало перед очима її розгублене личко.

Птахи по надбережжю гуртуються відлітати у вирій, а деякі вже й рушили.

Там тільки павуки та обламані щогли, та пухлинами повисувались від вибухів сталева палуба.

Де-не-де біля вирв синіє безводний полин чи кущиться пахучий чебрець.

А за вікном то хмарилось, то зрідка зблискував промінь неяскравого сонця.

Уже сонце хилилося до заходу, як у степу показалася велика чорна плахта .

Старий дзвонар одного давнього вечора розповідав, як десь дівчата  дзвонами привертали парубочі серця 

Зібралася ціла флотилія, наче з якого великого переможного походу верталися.                              

Назбирали багато сухого бадилля, щоб було чим цілу ніч палити .                                  

Біля будки вартовий; він нічого не говорить нам, але здається, що між нами була довга розмова, після якої краще всього нам одійти собі геть.

Я довго лежу і слухаю, як дзвонить у такт дзвонів степу моє серце.

Аж ось труснуло сніжком, і земля нагадала аркуш паперу, чи, може, мені так здалося.

 Пам'ять наша – глибокий чарівник колодязь, на дні якого затонуло синє небо.

Малі хлопці йшли з рукавицею, в якій повно зерна: пшениці, жита, ячменю, вівса, гороху.

 Блищали од сонця стерні і ковила понад шляхом, сріблилася важка, обвішана разочками роси павутина.

За коліями, супроти депо, біля колодязя під дашком стояла черга з цеберками і коромислами, і той, хто тяг воду, довго крутив корбу: колодязь був глибокий.

Мати, що якраз готувала сніданок, мимоволі задивилась на ранкове світило: нічого кращого в світі немає за схід сонця!

Вишнево-яблуневі садки, ще сьогодні зранку такі змерзлі, подобрішали, потеплішали, й село звеселіло, людські обличчя погіднішими стали.

Я слухав рідну пісню, рідну мову, й вона лилась струмком, у якому переплелися запахи калини, чебрецю, лепехи.

Зелене безгоміння в полі, на обрії завмерла не хмара, а кінь із вершником, що тримає перед собою голубого списа.

В темряві подеколи траплялись ягоди, вони проходили мимо дивною сповільненою ходою, і їм здавалося, що вони ступали по дні великої прозорої річки.

 кому

 лапки

  тире

двокрапку

пряма мова

непряма мова

діалог

цитата  

особливий різновид чужого мовлення.

дослівно відтворена розмова двох чи кількох осіб.

точно відтворений чужий вислів із збереженням його лексичних особливостей.

чуже мовлення, уведене автором розповіді в текст.

 «Добрий вечір вам»: заспівав позаду тоненький дівочий голос.

 «Коли я сита, то така я добра», ковтнувши жертву, просичала Кобра.

 «Ні, — сказав сам собі Василько, — щуки я не піймаю, бо вона прудка».

 Мама сказала: як же ж мені сумно, хочу побачити рідненьку сестру.

 Я цієї пісні раніше не чув, – сказав студентові Василь: – Ви її всю знаєте?

 «Щось воно недобре»: подумав Андрій, удивляючись у пітьму.

 «Може, я міг би вам допомогти?» – довірливо запитав незнайомець.

«М’ята», – прошепотіла Настя. – «Зійшла холодна м’ята».

Хай замріяна весна тобі розкаже як вірно я тебе кохаю.

А жовте листя осені шепоче щоб швидко-швидко йшла вже геть.

Хто вам сказав що я слабка що я корюся долі?

Ні не клич мене весно казала я їй не чаруй і не ваб надаремне.

«П», — а.

 «П, — а: — П».

«П! — а. — П...»

«П, — а, — п».

Синоптики попереджали про можливість ускладнення погодних умов.

Перед від’їздом до Львова на навчання батько наказував Соломії, щоб вона чесно виконувала свої обов’язки, вчилася і йшла вперед.

А що, хлопці, будемо рушати, каже дід.

 «Що там, — дума Чіпка, — там, мабуть, гарно так».

 Я вирішила зупинитись і запитати, чого йому треба.

Леся Українка писала, що, доле, ти міцніша і я корюся.

 Карпо спитав Мотрю, хто їй купив намисто.

 Гетьман підтвердив, що не хоче війни.