Безсполучникове складне речення

А Повний чайник мовчить неповний шумить.

Б Розумний учить дурень повчає.

В Яблуню не вчи родити яблука її уже сама натура навчила.

Г Велика ріка тече спокійно розумна людина не підвищує голосу.

А  Переконатися пора зробивши зло не жди добра.

Б Одним заспокоюю себе у мене ще все попереду.

В У товаристві лад усяк тому рад.

Г Правильно сказав Сенека жорстокість народжується з посередності й  слабкості.

Була б охота знайдеться робота.

Поглянув я на ягнята не мої ягнята.

Білі мухи налетіли все подвір'я стало біле.

Поглянь в обличчя тоді питай про здоров'я.

Пахнуть сонцем дині спілі хмелем б'ють меди скажені.

На Балатоні осінь золота пливе в повітрі сива павутина.

Друзі розповідали подробиці втеча готувалася давно.

Віз ламається чумак розуму набирається.

Усе ясно великого бажання вчитися ти на маєш.

Вихід із становища один потрібні негайні енергійні заходи.

подує легкий вітерець.

у небі жодної хмаринки.

море виграє хвилями.

вечір доволі холодний.

сади буяють ароматами.

стало чути навіть політ бджоли.

навіть дерева стоять безшелесно.

пролунав дзвоник на урок.

усе навколо принишкло.

навколо запанувала дзвінка тиша.

A Мені відкрилась істина печальна — життя зникає як

ріка Почайна. (Л. Костенко)

Б Не прав ведмідь, що корову з’їв — не права корова, що

в ліс пішла. (Нар. творчість)

B Долають простір не істоти, не механізми і не звуки:

предмети, літери і ноти над головою наче круки.

(В. Неборак)

Г Хтось мовчки підвівся з-перед ясел волхва, і той озирнувся

з порога: на Діву дивилась, мов гостя, зірниця

Різдва. (Ю. Андрухович)

A Діти намостили птахові м’яку постіль з вати у старій

картонній коробці з-під взуття; її поставили біля

Чубарикового ліжка. (Л. Смілянський)

Б Ось тільки в лісі туман тримається якнайдовше, він тут

хапається за кожен виярок, сіріє в горіховій гущавині,

коливається над дзеркалом озера. (Є. Гуцало)

B Лось опустив голову, принюхуючись до ополонки, далі,

з витягнутою шиєю, ступив ще трохи, ось-ось маючи

торкнутися губами до осклілого блакитного шумовиння,

ніздрі затремтіли в передчутті холодної води.

(Є. Гуцало)

Г Скрипне хвіртка, висунеться з неї дитяча голівка,

стригне очима по вулиці. (Гр. Тютюнник)

 У хлопця аж мурашки пішли поза спиною: маляр видався йому за чарівника. 

Переді мною, наче брама, розчиняється діброва, до мене наближаються далекі тихі води і прихилені до них зорі. 

 Кожушок його був весь мокрий, чобітки аж порижіли од води, шапка в болоті. 

Чорніє поле, і гай, і гори, на синє небо виходить зоря. 

Але нелегко було знайти вихід: довкола їжилися обриви скель. 

 Тільки Тоня як гляне в той бік, то мимоволі здригнеться: так по-дурному могли б загинути вони із Віталиком! 

Але він не міг того зробити: кричати на вулиці не личить благородним дітям. 

 А вдома у нього справжнісінькі чудеса: цієї весни хлопець сконструював у себе якусь особливу телевізійну антену, таку, що ловила й невловне! 

Тихо дзвонить хвоя смерек тихо шепчуть ліси холодні сни літньої ночі плачуть дзвінки корів. 

Зелена отава царинок розцвіталася раптом вздовж Черемошу плив різнобарвний потік. 

У садку ворушилося чорне як гадюччя гілля стьобало по туго напнутих дротяних розтяжках поміж низькими стовбурами яблунь та вишеньок білів сніг. 

Довгі плакучі трави крили тепер боки гори дзвінки корів обзивались як далеке зітхання. 

 Сонце гріє, вітер виє з поля на долину, над водою гне з вербою червону калину. 

Довгенько так вони сиділи обоє: Арсен сидів у човні, бушля — на Арсенові. 

На луках туманець при самій воді стелеться — лелеки вздовж болота походжають. 

Але не встиг Кузька зробити й двох своїх крочків, як зупинився, вкрай здивований: біля казанка з кашею стояв гайворон з опалим на землю крилом і діставав дзьобом пахуче їстиво.