Безсполучникове складне речення

містить дві або більше граматичних основ

містить однорідні члени речення

містить одну двоскладну граматичну основу

немає сполучників

є сполучники

частини речення поєднані за допомогою лише інтонації

Цвіркуни й препілочки припинили концерт

Чорногуз поклонився лугам і садам

Вже брами літа замикає осінь і серпень випустив серп

На шосте травня припадає день святого Юрія який символізує прихід весни

Юрій звільняє сили природи для повного розквіту й життя

У деяких селах Закарпаття маюють хати березовим гіллям молодь обливається водою

Травень ліси наряджає, літо в гості чекає.

Травень весну кінчає, і літо починає.

Травень творить хліба, а червень - сіно.

Ми йдемо через сінокіс і темніє над нами небо.

Слухаю небо, слухаю землю і слухаю дідову мову.

Дзвенить земля, а я слухаю.

У серце моє вривається якась сила, і прив'язує вона мене до землі.

 просте з однорідними членами речення

складне, у якому є однорідні члени речення, вставне слово

 просте з однорідними членами речення, вставним словом

складне, у якому є звертання, вставне слово

Дякую Богові, що Він дав мені народитися українцем (О.Гончар).

 Чую, як пахне Вітчизни земля блакиттю, росою, квітками (В.Мирний).

По обрію неба побігли хмарки, над озером зашелестів очерет (С.Васильченко).

 Птицю впізнають по пір'ю, а людину пізнають по мові (Народна творчість).

Полетів останній лелека і не залишився на нашій землі жоден перелітній птах.

Запашна соковита трава і барвисті квіти милують моє око.

 Сховав грудень під кригою річки і повдягав ліси в біле мереживо.

Легенький туман серпанком оповив землю і падав на неї крапельками небесних сліз.

Закотилося сонце за обрій, і вийшли перші вечірні зорі.

Тетянка хотіла допомогти мамі приготувати вечерю, але мама вже впоралася сама.

Сонце низенько, вечір близенько, вийди до мене, моє серденько.

Автобус уже поїхав і літня жіночка змушена була йти пішки.

А   У всьому ознаки весни: в гіллі, що тремтливо іскриться, в польоті щасливої птиці.

Б   Всім серцем любіть Україну свою, - і вічні ми будемо з нею.

В  Там, де сонце торкнулося вершечків беріз і тополь, листя спалахнуло вогнем і стало прозорим.

Г   Облітають квіти, обриває вітер пелюстки печальні в синій тишині.

Д Лози, висип, кручі, ліс - усе блищить і сяє на сонці.

А Саду нашого не впізнати: густим роєм білого цвіту обліпило кожну гілочку.

Б Перші краплі крихітними копитцями пробігли по затоці – починався дощ.

В Журиться вікнами наша хатина, шепче задумливий сад.

Г Після пам’ятної втечі у грозову ніч кінь дуже змінився: він став передбачливіший та обережніший.

Д Нема письмен - є дивне сяйво казки.

  А Місяць на небі зіроньки сяють тихо по морю човен пливе.

Б В житах заблудилась дорога нагорбатились верби над нею за ними прокльовуються зорі.

 В Дав Бог весну віє теплом із стріх вода капле сонечко веселенько світить тане сніг задзюрчали по вулицях струмочки садки зазеленіли.

 Г Десь весело гомонять діти у лісі постукує дятел з димарів хатин пофарбованих білою крейдою клубочиться дим.

 Д Ось упала галузка ось розігнулася гілка ось з-під листка грабового вивільнилась мережана лопать папороті.

 А  Перед досвітком вовк насторожився: здалеку почувся скрип коліс по нерівній дорозі.

Б   Не було того дня, щоб хто-небудь не жалівся на Федька: там шибку з рогатки вибив; там синяка підбив своєму «закадишному» другові, там перекинув діжку з дощовою водою.

В І в такі миті особливо гостро відчувалось: так це твоя мати!

Г У хлопця аж мурашки пішли поза спиною: маляр видався йому за чарівника.

Д Навіть і Віталик трохи торопіє: ні живої душі ніде.

А Микола пізнавав дівчину і не впізнавав: вона була не вербівська.

 Б Чогось завжди так виходить: гарного гриба не знайдеш, а поганка сама в очі лізе.

 В Собака починає хвилюватись: лізе до мого обличчя, з вдячністю лиже мені руки й верещить.

Г Дивний догад мене обпік: я залишуся в серці твоєму на сьогодні, назавтра, навік.

Д Хлопець підвів голову і собі: на голім березневім дереві сиділо троє темних чи то птиць, чи то звірів.

А По степу ліворуч од нас пропливли тіні хмар насотані голубим сяєвом од місяця вони зробилися прозоріші й світліші.

Б  І солома, і трісочки крутились і десь зникали так вертіло там воду.

В Був сон мені колись богиню ясну фантазії вбачали мої очі. Вона була при зброї у руках був заступ гострий.

Г А ясновельможний на воронім коні блисне булавою море закипить.

Д Зайде сонце Катерина по садочку ходить.

А Зілля дива наробило - тополею стала.

Б Мовчать гори, грає море, могили сумують.

В В мужика землянка вогка – в пана хата на помості.

Г  Гляне – холодною водою обіллє.

Д  Здушили сльози – не виходь на люди.

А Сойка підступна птиця вона мастак нищити дрібне птаство і їхнім же голосом веселити тебе.

Б Сашко не повірив своїм очам на стежці перед ним стояв Сіроманець!

В Згайнуєш на жнивах хвилину втратиш не одну зернину.

Г  А з синім небом уже щось діється воно то зблідне наче від жаху то спахне сяйвом немов од радощів.

Д  Такі в них порядки одні сплять інші мурашник сторожують.

А І всяк свою пісню виводить у дверях Куреневих та дірках; чорний вітер, опівнічний, стогне по-совиному; блакитний, досвітній, зітхає спросоння; прозорий, полуденний, весело свиськає; зелений, вечоровий, тихо воркоче.

Б В очах бриніли сльози: бриніла сиза роса на бур’янах та кавунячому огудинні.

В Дедалі більш видніє – степ ширшає, розпросторюється після нічної мли.

Г За двома зайцями поженешся: жодного не впіймаєш.

Д  А слово скаже – з пам’яті не викинеш.

А Зацвіли луги, діброви.

Б Цінує розум вигуки прогресу, душа скарби прадавні береже.

В Усе одбивається в пісні, як в морі: рожева зоря, й червоная кров, і темна ненависть, і ясна любов.

Г У зіницях печалі відбиваються люди, дерева, обличчя.

А Була б охота знайдеться робота.

Б Поглянув я на ягнята не мої ягнята.

В Білі мухи налетіли все подвір'я стало біле.

Г Пахнуть сонцем дині спілі хмелем б'ють меди скажені.

А Сонце гріє вітер віє з поля на долину.

Б Друзі розповіли подробиці втеча готувалася давно.

В Усе ясно великого бажання вчитися ти не маєш.

Г Віз ламається чумак розуму набирається.

А Весна іде красу несе.

Б Я знаю мова мамина свята.

В Боятися вовків у ліс не ходити.

Г Будеш сіяти із сумом вродить печаль.

А Минула тривожна беззоряна ніч, і там, де попелясті сніги єдналися з небом, почав відділятися світанок.

Б Коли осінь вмирає на сизому повітрі , ми старієм на рік, і немає на долю управи.

В Відскрипіла возами осінь, на санях від'їхала зима,і вербовим човником до бродів прибилась весна.

Г Надвечір хуга втихла, хмари на заході почервоніли,сніг стужавів і гостро заблищав,а повітря стало таким прозорим,що було далеко видно голі дерева понад шляхом.