Безсполучникове складне речення

Покуть, де за традицією мали рясніти образи, був зовсім порожній.

Роман ішов вулицею: йому треба було до тестя.

Отець Яков подивився, потім повів очима вгору по стіні, зітхнув, скрутнув головою і нічого не сказав.

Василь Кравчина, поранений в руку, одступав по дорозі з групою добре озброєних бійців, і тяжкий сором і гнів розтинали його душу.

Тільки піде дощ одразу все оживає навкруги.

Захочеш пити підеш до струмка.

Отаман мене не скривдить чоловік він шанований.

Засвітить місяць засяють зорі земля потоне в сріблястім морі.

Серце стисло; до горла підкотився клубок.

На порозі стоїть бабуся; навкруги тиша; скрізь ясно; з гаїв холодок дише.

Росла, росла дівчинонька та й на порі стала; ждала, ждала козаченька та й плакати стала.

Вона й сіла коло вербового кореня дуплинастого, схилила голову на білую ручку; взяли її думки та гадки.

Від серця відлягло: хмара покотила за обрій важкі громи, викрешуючи довгі блискавки.

Чайка сідає у воду – чекай доброї погоди.

Я знову вгадую - приїдеш ти чи ні?

Верби сплакували листям, їхні золоті сльози гнало за водою.

До самого виру під’їжджати небезпечно; підмиває лід.

Дощик перестав: усе навколо запахло, посвіжішало, заблищало.

Пройшовши по небу, тепла, тиха червнева ніч стала оволодівати й землею: безмежний степ став ущухати, корився, ніжнішав.

Я підбіг до чайки, узяв її за крило: пташка була ще тепла, між білим пір’ячком на грудях чорніла ранка.

Я знаю мова мамина свята.

Вісна іде красу несе.

Боятися вовків у ліс не ходити.

Будеш сіяти з сумом вродить печаль.

В один край від табору тяглися поля, у другий – залягав рівний, як море, одвіку неораний степ.

Тим часом вітер потужно роздимав полум’я, багряне гаддя де-не-де проповзало поміж людей, рвалося вперед…

Від барвистої небесної дуги залежить якість і кількість живлющого дощу, саме вона, веселка, набирає для нього воду з річок.

Ніщо тут не обмежує тебе, ніхто нікуди не підганяє.

Світ підлягає суворій необхідності, зима відповідає літу, весна – осені.

Послався зелений барвінок, голубо зацвів; червоніє зірка; повився горобиний горошок…

Глибше орати – більше снігу мати.

Роман йшов і розважав щось; думки снувалися по його голові, як човни поміж основою.

Землі кланяйся низько до хліба буде близько.

Бачу хвиля іскриста грає вільно на синьому морі.

Бери до серця і затям душа творця не переквітне.

Запорозька Січ підтримувала в народі дух свободи патріотичної лицарської доблесті звідси козацтво розлилось по всій Україні.

Я глянув і здивувався ще дужче тато намалювали коня.

Зима білі сніги метуть хурделиці від морозу лунко тріскається лід на річці.

Кинулись до води тільки вінок маковий плаває кружиться.

Пам’ятайте при старших годиться мовчати премудрих слухати старшим підкорятися. 

До мови доторкнешся: м’якіше од м’яких вона тобі здається. 

Старі переживають свої помилки особливо важко: їм належить бути мудрими.

І здається: Дніпро – наче крила орла.

От бачить він: красується, шумить зелений сквер.

Холодніє сіре небо – більше радості не знать.

Здобудеш освіту – побачиш більше світу.

Він вийшов на поле – уся праця пропала.

Дарував їй з рук перстень: вона його не взяла.