Безсполучникове складне речення

А дівча тим часом росло, і якось нараз довідалося все село, що це Петруня — лісникова дочка.

Ще після війни люди возили з глинища глину на дахи: світло-жовту, червону, білу.

 3 полтавської Богданівки, з біленької селянської хати рушила у світи творчість народної художниці Катерини Білокур, пішла до людей її малярська поезія, сповнена якоїсь майже магічної сили, майже фантастичної краси.

Якби голос ніжний, тихий, любий запунав — на хвилину б, може, лихо він тяжке приспав.

Безсполучникові складні речення складаються з двох простих речень без сполучників та приєднуються одне до одного за допомогою інтонації.

Безсполучникові складні речення бувають з однорідними та неоднорідними частинами.

Частини безсполучникових складних речень приєднуються одна до одної тільки за допомогою смислових зв'язків.

Між частинами безсполучникових складних речень можуть ставитись тільки такі розділові знаки, як-от: двокрапка, тире, кома.

Багато міг би розказати вітер, але у вітру голос пересох (JI. Костенко).

І досі сниться: під горою, меж вербами та над водою, біленька хаточка стоїть.

Навчаючи дітей поважати старших, розповідали їм різні повчальні історії, казки.

Всі люди допитуються, як до такого додумався (Г. Бондаренко).

Прощання перейде колись у картини мої, розлука зів’є собі гніздо в моєму серці.

Стоїш високо — не будь гордим, стоїш низько — не гнися.

Я знаю: кожній дитині потрібна ласкава увага батьків.

Життя коротке — мистецтво вічне.

Сирота Ярема, сирота убогий: ні сестри, ні брата, нікого нема.

Опеньки з’явилися — літо скінчилося.

Учора се була казка — сьогодні дійсність.

 Вірю: з каменю б’є джерело.

 Відбились зорі у воді летять до хмар тумани.

Торгуй правдою більше бариша буде.

Угорі почало виднішати місяць зійшов.

Хочеш їсти калачі не сиди на печі.

Облітають квіти обриває вітер пелюстки печальні в синій тишині.

Та диво дивне в лютій тісноті я відчуття безмежжя не втрачаю.

Та сам я шукав не істини модні розшукую в хаосі власну особу.

 А тумани вже давно щезли розвіяли їх сині вітри й вітерці.

Закрався вечір одшуміла праця.

Дощ упав на трави оживуть отави.

Я знову вгадую приїдеш ти чи ні?

Світило сонце парувала земля.

стало чути навіть політ бджоли.

 навіть дерева стоять безшелесно.

пролунав дзвоник на урок.

усе навколо принишкло.

В неї запаморочилась голова; вона крикнула і трохи не впала на місці (І. Нечуй-Левицький).

У степу було тихо: блищали од сонця стерні і ковила понад шляхом, сріблилася важка, обвішана разочками роси павутина (Гр. Тютюнник).

 Варвара заворушила пальцями, повернула очима; на їй убрання замаяло (І. Нечуй-Левицький).

 Брязкали сталевими тарелями вагонні буфети, перегукувалися дударі-стрілочники, сюрчали у свої сюрчки й вимахували ліхтарями зчіплювачі вагонів, видзвонювали молоточками по колесах обходчики поїздів... (Гр. Тютюнник).

 Климко розворушив палицею багаття — з нього викотилися дві чорні, як вугілля, картоплини (Гр. Тютюнник).

Над яром стояла чорна ніч, тільки багаття на березі осявало траву й пісок червоною загравою (І. Білик).

Одразу ж за вибалком на пагорбі починалося якесь містечко: чепурні, вистелені бруківкою вулиці, білі будиночки в невеличких пожовклих садках, далі — грибок водокачки, клубчасті дими понад нею; тоненько, коротко свиснув паровоз-«кукушка»... (Гр. Тютюнник).

 Богдан зайшов, мати встала з лави й незвично клопітливою ходою подалася геть (І. Білик).

 прийшов травень.

пахнуть білі гречки.

значить справжня весна.

розносяться пахощі навколо.