Безсполучникове складне речення

Отож і вивчився я виріс

Прошу собі долі

Не дає.

Минули літа молодії

Холодним вітром од надії

Уже повіяло.

Бували войни й військовії свари

Галагани і Киселі і Кочубеї - Нагаї

Було добра того чимало.

І сниться мені сон дивлюсь

В садочку квітами повита

На пригорбі собі стоїть

Неначе дівчина хатина.

Огні горять музика грає

Музика плаче завиває

Алмазом добрим дорогим

Сіяють очі молодії

Витає радість і надія

В очах веселих любо їм

Очам негрішним молодим.

Заросли шляхи тернами

На тую країну

Мабуть я її навіки

Навіки покинув.

Ой крикнули сірії гуси

В яру на ставу

Стала слава на все село

Про тую вдову.

Було на хуторі погане

Мале байстря свиней пасло

Петрусем звалось на придане

Воно за панною пішло

У генеральськеє село

Свиней же пасти безталанне.

Попрощалось ясне сонце

З чорною землею

Виступає круглий місяць

З сестрою зорею

Виступають із-за хмари

Хмари звеселіли.

Сонце заходить гори чорніють

Пташечка тихне

Поле німіє.

Сльози висохли пропали

Сонце просіяло.

Повіє вітер по долині

Пішла дібровою руна

Руна гуляє Божа мова.

Не вмирає душа наша

Не вмирає воля.

Пильно, пильно подивилась

Сльози покотились.

У неділю вранці-рано

Поле крилося туманом

У тумані, на могилі,

Як тополя, похилилась

Молодиця молодая.

Ой у полі могила

Там удова ходила

Там ходила-гуляла

Трути-зілля шукала.

Реве та стогне Дніпр широкий

Сердитий вітер завива

Додолу верби гне високі

Горами хвилю підійма.

Місяченьку !

Наш голубоньку !

Ходи до нас вечеряти

У нас козак в очереті,

В очереті, в осоці

Срібний перстень на руці

Молоденький, чорнобровий

Знайшли вчора у діброві.

Защебетав жайворонок

Угору летючи

Закувала зозуленька

На дубу сидячи

Защебетав соловейко

Пішла луна гаєм

Червоніє за горою

Плугатар співає.

Сидить козак на тім боці

Грає синє море.

Налетіли чорні круки

Вельможних будити

Зібралося козачество

Богу помолитись.

Сонце гріє вітер віє

З поля на долину

Над водою гне з вербою

Червону калину

На калині одиноке гніздечко гойдає.

Ледве встала поклонилась

Вийшла мовчки з хати

Осталися сиротами

Старий батько й мати.

Сіло сонце з-за діброви

Небо червоніє

Утерлася повернулась пішла...

Кричать сови спить діброва

Зіроньки сіяють

Понад шляхом, щирицею, Ховрашки гуляють.

Ішов кобзар до Києва

Та сів спочивати

Торбинками обвішаний

Його повожатий.

Защебече соловейко

В лузі на калині

Заспіває козаченько

Ходя по долині.

Сумує Корсунь староденний

Нема журбу з ким поділить.

Такая їх доля

Не вернуться сподівані

Не вернеться доля.

Не вернуться запорожці

Не встануть гетьмани

Не покриють Україну

Червоні жупани !

Було колись в Україні

Ревіли гармати

Було колись запорожці

Вміли воювати.

Знову закипіло

Синє море вздовж байдака

Знову походжає

Пан отаман та на хвилю

Мовчки поглядає.

Гомоніла Україна

Довго гомоніла

Довго -довго кров степами

Текла- червоніла.

Із Лисянки

Кругом засвітило

Ото Гонта з Залізняком

Люльки закурили.

Од села до села

Танці та музики

Курку, яйця продала

Маю черевики

Далі гляну

У долині, мов у ямі,

На багнищі город мріє

Над ним хмапрою чорніє

Туман тяжкий ...

Велич Шевченкового слова не відкривається яничарам генія розуміють лише патріоти.

Творчість Шевченка дехто сприймає поверхнево не вдумуючись не співпереживаючи та ще й сміє твердити що Кобзар простий доступний всім зрозумілий.

Шевченко виріс у патріархальній українській сім'ї де любов до Бога була неодмінною умовою життя.

У " Щоденнику " Шевченка є прекрасні слова про те яке полегшення йому приносили сповідь і причастя.

В організмі кожного народу як і будь-якої окремішньої людини є ті досі не вивчені резерви що в кризові моменти хвороби спричиняють вражаючий ефект самовилікування.

В подібному кризовому стані опинився організм нації на часи Шевченкового явлення Україну вже відспівали і свої і чимало чужих.

Це подібне на фантастичні сюжети коли мешканці згасаючої планети збирають свої рештки сил і енергії аби спорядити останній корабель з останнім екіпажем на нову зорю.

І прощально але з оптимізмом дивляться у небо оскільки в цьому кораблі вони посилають себе щоб відродитись на новій зорі.

За справу визволення Шевченка взявся віце-президент Академії художеств граф Толстой та його дружина Анастасія, піклувалися про вирішення цього питання Сєраковський, Лазаревський.

У Нижньому Новгороді Шевченко вперше познайомився з творчістю Марка Вовчка, тут його відвідав М. Щепкін з театральною трупою.

Тягло поета в рідний край; в червні 1859 року він вирушиив в Україну.

З новим виданням творів теж були проблеми: заборону 1847 року ніхто не відміняв.