Безсполучникове складне речення

Вечірнє сонце, дякую за день, за цю потребу сонця, як молитви.

Отут, серед цвіту, здається, що якби людина навчилася мудрості в дерев, то не була б ворогом самій собі й природі.

Грім все гуркоче, і руда хмара лівим крилом обійма небо.

Бачу я тебе в снах, у дібровах зелених, по забутих стежках ти приходиш до мене.

часова послідовність

пояснення

зіставлення

причина

... і соняхи сіяли золотом.

... дарма що шуліка висів у небі.

... сповіщали про наближення дощу.

... навіть хлопчаки їх не лякали.

Березень березовим віником зиму вимітає весну в гості запрошує.

Наші предки вважали на Явдохи (14 березня) вітер повний місяць з дощем бути мокрому літу.

Цього дня заносили до хати талу воду дорослі вмивали дітей і самі вмивалися.

А ще кропили водою стіни щоб ті дихали.

Сій хліб у годину, будеш мати кожну днину.

Але сталося друге святонько - виряджав у світ мене батенько.

Впали роси на покоси, засвітилися навколо, там дівча ходило босе, білу ніжку прокололо.

Вітер з гаєм розмовляє, шепче з осокою: пливе човен по Дунаю один за водою.

Відбились зорі у воді летять до хмар тумани.

Торгуй правдою більше бариша буде.

Угорі почало виднішати місяць зійшов.

Як зараз бачу ген горить мій степ.

прийшов травень.

пахнуть білі гречки.

вишні ж уже відцвіли.

розносяться пахощі навколо.

На Балатоні осінь золота пливе в повітрі сива павутина.

Друзі розповіли подробиці втеча готувалася давно.

Віз ламається чумак розуму набирається.

Вихід із становища один потрібні негайні енергійні заходи.

Весна іде красу несе.

Я знаю мова мамина свята.

Боятися вовків у ліс не ходити.

Будеш сіяти з сумом вродить печаль.

Видно не дуже до смаку йому прийшлася мужицька арифметика!

Не рад явір хилитися вода корінь миє.

Розплющив очі вітер на цибулю картопля дивиться у землю золоту.

Усміх пославши в останнім промінні, згинуло радісне літо дощик уїдливий, дощик осінній сіється, наче крізь сито.

Поглянь у себе: море там вирує, міниться і грає.

Глянь на лиман – то й втішається око!

Степи стояли в сонячних шапках, чекали жнив пшеничні й житні ниви.

Світло хвилями ллється з неба, сповняє повітря, несито пожирає тіні на землі. 

Тихо шелестіло листя верболозу; сичала під ногами гостролеза осока.

Війне вітрець – дзвінка пшениця летить, кидається уплав.

Над землею стояло високе небо, у долині річки та над озером плив рідкий туман.

Співає день, співають клени, лопоче сонячна стріла.