Складне речення (повторення та узагальнення вивченого)

є другорядні члени речення

є два головних члени речення

є дві або більше граматичних основ

є однорідні члени речення

Як парость виноградної лози, плекайте мову (М. Рильський).

Стара беззуба піч як роззявила чорного рота, так і завмерла (В.Близнець).  

Не буде нас, то будуть інші після нас (Народна творчість).

В людині має бути все прекрасним: і обличчя, і одяг, і душа, і думки (А.Чехов).

Знось з гідністю те, що змінити не можеш (Сенека).

У душі кожної людини є клапан, що відкривається тільки поезією (М.Некрасов).

Горе серцеві, що не кохало змолоду! (І.Тургенєв).

Я знаю, що нічого не знаю (Сократ).

Мабуть, не любила, щоб її дуже розпитували (В.Близнець).

Взувши туфельку, дівчина глянула на камінь, де я лежав, і здригнулася (В.Близнець).

Лікарі дивуються з того, що я й досі живу (В.Близнець).

Хочу подивитися, що робиться там, під землею (В.Близнець).

І ти кажуть там був і все бачив і навіть кажуть відзначився (В.Близнець).

Вирветься крик чи іржання та й знову у шумі зіллється (П. Тичина).

А щілина була вузька й глибока і десь внизу між камінням кінь намертво застряг копитом (В.Близнець).

Я не дуже второпав хто старався для мене взяв ту посилку і побрів додому (В.Близнець).

Наче зачарований дивився Василько на вогонь дивився не кліпаючи (В. Підмогильний).

Іван поступово заглиблювався у високий наче мокрий ще від вранішньої роси очерет (В. Підмогильний).

Справжня любов народжується тільки в серці яке пережило турботу про долю іншої людини (В. Сухомлинський).

Свіжий перший сніг укрив гори й долини ніби тонким дорогим полотном (І. Нечуй-Левицький).

Я чекала тебе, як суха земля чекає краплини води (В.Сухомлинський).

Всі так виснажились і ослабли, що почали тремтіти (В.Близнець).

Ударив грім - і зразу шкереберть пішло життя (В. Стус).

До кого я пригорнуся, і хто приголубить? (І.Котляревський).

Озирнулась глянула на його веселими очима усміхнулась свіжим молодим личком ( П. Мирний).

Кашка розкрила скрізь парасольки серед білих наметів її тріпались крильця синіх метеликів ( М. Коцюбинський).

Прийшов березень минули й турботи (Народна творчість).

Жовтогаряча осінь стоїть над селом розкинувши високо над землею блакитні небеса ( І. Цюпа).

Я беру з татових рук полив’ яний глек, стернями виходжу на дорогу, а далі житами та пшеницями біжу на долинку, де так принадно вимлівають на сонці підкучерявлені хмари і де полискує тихенько під ногами волога земля.

Уявіть же тепер, як на мене мусив вплинути той випадок, що про нього я допіру розповів.

Мабуть, нема іншого такого місця на планеті, де тіло землі було б так густо начинене металом війни, де стрілки компасів так танцювали б від штучних аномалій.

Не знаю, як би склалася моя доля, коли б біля неї не стояла, мов благання, моя зажурена мати.

Один раз доля вже зробила шалений поворот кола, чорна хвиля винесла його назад до кручі, й він видряпався на неї (Ю. Мушкетик).

Там я творю її наново - і тоді здається мені, що ще більше права маю на неї (М. Коцюбинський).

А на небі зчинилась гуркотнява: кидало колоддям, ламало, трощило, й луною розкочувавсь гук над хмарами по широких небесних просторах (С. Васильченко).

Ліс був смерековий, видно, планово саджений, бо смереки заступали одна одну, як солдати в рядах, і творили своєрідні тунелі (І. Вільде). 

Люди цього року спізнилися посилати дітей до школи, і з′явилася тривога, що вони зовсім про неї забули (С. Васильченко).

І ще ніч, і ще день Іван лежав, і думки стояли в узголів’ї чорною хмарою

(Ю. Мушкетик).

І ось, немов з наказу велетня, що вже перекував попередні посмішки на цю разючу зброю і кинув їх у борню, над морем несподівано звівся вітер, а в горах застогнали глибокі громові удари (І. Микитенко).

Берег, який він покидав, зводився так круто, так стрімко, що вибратись годі було й думати (Ю Мушкетик).

Коняка паслася зовсім близько, і було виразно чути, як вона щипає траву  (Г. Тютюнник).

Легко й радісно зітхнув густий хуторський парк із столітніми дубами, тихо забриніли маленькі шибки в низенькій хаті-землянці, що притулилась самотня до панського парку (С. Васильченко).

Паляник порався в дворі коло воза; його жінка, Одарка, вийшла з хати й простягла руку до старого кострубатого стовбура сухої груші, де на сучках висіли горшки (І. Нечуй-Левицький).

Перевіяв Силентій підситком увесь попіл, але червінців не знайшов: викапали вони золотою крівцею у святу землю (Г. Тютюнник).