Безсполучникове складне речення. Розділові знаки в безсполучниковому складному реченні. Складне речення з різними видами зв'язку

Була б охота знайдеться робота.

Поглянув я на ягнята не мої ягнята.

Білі мухи налетіли все подвір’я стало біле.

Поглянь в обличчя тоді питай про здоров’я.

Пахнуть сонцем дині спілі хмелем б’ють меди скажені.

Відбились зорі у воді летять до хмар тумани.

Торгуй правдою більше бариша буде.

Угорі почало виднішати місяць зійшов.

Хочеш їсти калачі не сиди на печі.

Як зараз бачу ген горить мій степ.

Осінній вечір морозом дихав у небі місяць немов п’ятак.

Готичні смереки над банями буків гаркаві громи над країною крон.

Вечорами вже не співали дівчата не витинали гопака гармоністи.

Пробачайте поетам дивацтва незлі небагато поетів живе на землі.

Продержало з тиждень морозом земля заклякла як кістка.

Дощ упав на жито будем краще жити.

І причувається десь пісня за горою лине.

Волосся вигоріло ходив без шапки довго.

Поступово багрянці лісу згасають сідає сонце.

Самотність як обірвана струна вона ніколи не буває в парі.

Хмара грізно суне за Бориспіль темна тиша опада в лиман.

Здасться чую лопають каштани жовто-зелену викидають брость.

Править хтось малим човенцем в’ється стежечка злотиста.

Не русалонька блукає то дівчина ходить.

Зайде сонце Катерина по садочку ходить.

Сонце заходить, гори чорніють, пташечка тихне, поле німіє.

Плачуть дощі в снігах, просять вітри спочину і розбивають в прах зоряну павутину.

Ранок був безвітряний, тихо пролітала негуста пороша, садок ніби відпочивав.

Минає літо, осінь вже бреде, лісів багрець торкнувся вересневий.

Планета сива над віками крутиться, минають дні, і пахне сіножать.

Небо прорізали вогняні стріли, ударив грім, на пильних дорогах знявся вихор.

І пригадалося йому дитинство: над водами хиляться лози, лелека пливе в висоті.

Не щебече соловейко в лузі над водою, не співає чорнобрива, стоя під вербою.

Скрізь, де пройшов дощ, свіжо — нарешті дочекалися прохолоди й поживи землі.

Кажуть люди: пальцем торкнеш ластів’яче гніздо — птиця одразу покине ваш двір.

На білу гречку впали роси, веселі бджоли одгули, замовкло поле стоголосе в обіймах золотої мли.

Коли тебе в саду стрічаю, сад квітне знову і цілий світ пісні вплітає в твою розмову.

Тим часом обважнілі садки півдня осипались абрикосами,

земля вже ними була встелена, що й ніде ступити.

Там повен двір любистку, цвітуть такі жоржини, і вишні чорноокі стоять до холодів.

Здоровенний дуб розлігся, розширився своїм кострубатим гіллям, так що аж темно під ним.