Безсполучникове складне речення

Отець Яков подивився, потім повів очима вгору по стіні, зітхнув, скрутнув головою і нічого не сказав.

Покуть, де за традицією мали рясніти образи, був зовсім порожній.

 Василь Кравчина, поранений в руку, одступав по дорозі з групою добре озброєних бійців, і тяжкий сором і гнів розтинали його душу.

 Роман йшов улицею: йому треба було до тестя.

 Коли Іванові минуло сім літ, він уже дивився на світ інакше.

За ним піднімався з долини вічний шум річки, росли гори.

М`яке запинало смерекового гілля ковтнуло той поклик. і знов було тихо.

 Хвилями струменіло сяйво місяця,спливало по листі червоного юдиного дерева, по білих колонах, по одежі султана.

Отець Лісовський лякав гріхами й грозив карами всім без винятку, він чіпляв гріхи до всього сущого ...

Виснажились студені джерела, задихнулася від спраги річка й померла.

Пропливали широкі сірі неорані українські лани, розбиті возами, зруйновані міста й чорні вікна спалених домів.

Мирно воркують лагідні горлиці, тривожно голосять одинокі зозулі.

Після пам`ятної втечі з полону у грозову ніч кінь дуже змінився: він став передбачливіший та обережніший.

У житах заблудилась дорога, нагорбатились верби над нею, за ними прокльовуються зорі.

Вітер в гаї не гуляє - вночі спочиває.

Шевченко застав лисянського дякамаляра за роботою: він сидів у повітці і на дошці починав малювати якогось святого.

Переконаний краса врятує світ.

Пам’ятай читати корисно.

Важко в навчанні легко в труді.

Срібно бриніло чаїне крило біле вітрило за обрій манило.

Вишнево-яблуневі садки, що сьогодні зранку були такі змерзлі, подобрішали, потеплішали, і село звеселіло, людські обличчя погіднішими стали.

Таємниці природи всюди, тільки розпізнати їх зумій, і неодмінно збирати їх треба до схід сонця, коли зілля ще в росі, коли воно чисте.

Наказав Довбуш поскладати все панське добро докупи, бо не любив він, щоби хто сам користав з добутого.

Правду тоді мама сказали, що солов’їв не обов’язково бачити – їх слухати треба.

Кожушок його був увесь мокрий, чобітки аж порижіли від води, шапка в болоті.

Чорне поле, і гай, і гори,на синє небо виходить зоря.

У хлопця аж мурашки пішли поза спиною: маляр видався йому за чарівника.

 Переді мною, наче брама, розчиняється діброва, до мене наближаються далекі тихі води і прихилені до них зорі

Осла знати по вухах ведмедя по кігтях неука по мові.

Не раз кажу змагайся і шукай!

Висихають краплини на склі тоне сад у вечірнім серпанку.

Молодий охочий на битву старий на думу.

Тільки став, задер голову — птаха вже занепокоїлась, заворушилась.

Сіроманець уже не котився — його котив вітер.

Згайнуєш на жнивах хвилину — втратиш не одну зернину.

Минув рік, минув другий — козака немає.

Поглянув я на ягнята не мої ягнята.

Ніч прозора безшумна тепла ніби оксамитом огортає людину м’яке степове повітря.

Пахнуть сонцем дині спілі хмелем б’ють меди скажені.

Тихо дзвонить хвоя смерек тихо шепчуть ліси холодні сни літньої ночі плачуть дзвінки корів.

пахнуть білі гречки.

прийшов травень.

значить справжня весна.

вишні ж уже відцвіли.

розносяться пахощі навколо.

Небо прорізали вогняні стріли, ударив грім, на пильних дорогах знявся вихор.

І пригадалося йому дитинство: над водами хиляться лози, лелека пливе в висоті.

Не щебече соловейко в лузі над водою, не співає чорноброва, стоя під вербою.

Скрізь, де пройшов дощ, свіжо - нарешті дочекалася прохолоди й поживи земля

Кажуть люди: пальцем торкнеш лястів’яче гніздо - птиця одразу покине ваш двір.