Безсполучникове складне речення

А Вночі несподівано знявся північний вітер небо скоро затяглося хмарами.

Б Грім гримить хліб буде родить.

В Миколі схотілося їсти а потім пити в нього посохло в горлі в роті.

Г Сонце шукаючи броду сторожко зупинилося посеред ріки на моторному

човнику зі сміхом пропливали дівчата у вінках.

Д Мотори гули все далі голоси все глибшали десь у степу клекіт ворожих кулеметів

долітав усе глухіше.

А Він вважав себе дуже багатим – є молодість, є сила, є нестримне бажання

працювати.

Б З золота зіткане сяєво ллється – ліс в нім купається, листя сміється.

В Часто сняться мені Карпати – в долах маки жаріють рясні.

Г Ще не розвіяв битви дим над згарищем села – ще кров’ю вражою сплива під

вербами Сула.

Д На годину спізнишся – за рік не наздоженеш.

А На схід сонця квітнуть рожі будуть дні погожі.

Б Глянь моя мила зорі повисли над Дніпром.

В Знову осінь над гаями жовтий лист сади встеля.

Г Дерево міцне корінням людина трудовим горінням.

Д Дощ давно вже перестав хмари розійшлися виплив ясний місяць заглянув у

вікна а на долівці й по стінах розмалював чудні якісь виводи-узори.

А І досі сниться під горою між вербами та над водою біленька хаточка стоїть.

Б Тиша тріснула ніч загриміла тисячі вогнів трасуючих куль прошиваючи темряву

помчали звідусіль на перевал.

В Будеш сіяти з сумом вродить печаль.

Г Зійде сонце утру сльози ніхто не побачить.

Д Пролунав постріл почалися змагання.

А Говорять думи і діброви говорять гори луг, ріка говорять птиці вечорові розмова

точиться струнка.

Б Знову цвітуть каштани хвиля дніпровська б’є.

В Небо прорізали вогняні стріли ударив грім на пильних дорогах знявся вихор

закрутився клубком і помчав у жита.

Г Спріває Маланці колос сміється лука ранніми росами дзвоном коси кличуть

городи синім листом тучна земля диха на неї теплом.

Д Весла прибрали човен поволі плив за течією.

А Так і живу я нині: матері мову шаную, море, глибоке море, в рідному слові я чую.

Б Є в нашім місті вулиця: там птиці гнізда в’ють.

В Подивилась ясно: заспівали скрипки!

Г Так тихо, так любо: так ніжно у полі.

Д Карпатське сонце в небо йде повільно: світліє тиша між дерев глибока.

А Весною ровів, земля квіточки викида, буяє травка молода, все мертве ожива.

Б Із-за лісу випливає місяць і оживають срібні вінки на Черемоші, озеречко і земля.

В Я люблю дивитись як гаї синіють, як пташки співають, – слухати люблю.

Г Зацвіли в саду гвоздики, осінь тільки починається.

Д Бачу здалека, хвиля іскриста грає вільно по синьому морю.

А Він усміхається до сонця, пестить рукою жовті кленові листочки.

Б Як явір простягає віти до явора через ріку, так матері одної діти шлють пісню

гомінку.

В Проміння місяця ламалося в хвилях, блищало, лопотіло і рябіло.

Г Учи азбуку – прийде хліб у руку.

Д І радощі, і болі, і спогади, і мрії для них давно вже стали спільними, як у дружній

сім’ї.

А хотілося дочекатися сонячного сяйва.

Б сонце сходило.

В розстелилася по травах перша вранішня роса, і зсідався туман.

Г вітаючи чорну землю з ранком.

Д обліплене з усіх боків чорними хмарами.

А А вгорі вже блідли зорі і западала пізня осіння ніч.

Б То не хмара біла пташка хмарою спустилась.

В Коли на Юр’їв день мороз то і під кущем овес.

Г Що за літо заробить Мотря те за зиму і проживуть.

Д Тепло було й вишні цвіли рясно.

А але ніхто не відчиняв добре замкнуті двері.

Б нікого не було вдома.

В і луна йшла від тих звуків.

Г щоб хтось відчинив.

Д незважаючи на те, що ніхто не відчиняв

А Наука вчить багато а життя ще більше.

Б найшла коса на камінь бо коса не втне а камінь не подасться!

В Лаврін не поганяв волів він забув і про воли і про мішки й тільки дивився на

Мелашку.

Г Якщо раніше встанеш то більше зробиш.

Д Ще сонячні промені сплять а досвітні огні вже горять.