Безсполучникове складне речення

у якому одне просте речення за змістом і граматично залежить від іншого та з'єднується з ним за допомогою підрядного сполучника або сполучного слова

у якому складові частини зв’язані в єдине ціле без допомоги сполучників і сполучних слів

у яких прості речення рівноправні за змістом і пов’язані сурядними сполучниками

у яких прості речення рівноправні за змістом і пов’язані підрядними сполучниками

Степ підбігав до кручі і спинився — далі бігти нема куди: внизу, до самого обрію, зеленіло і мінилося море.

Де господар добре робить, там і поле буйно родить.

 Проходив дощ, а потім було зимно.

А речення - мов зоряний разок слів - намистинок, що світяться алмазно, і все довкіл сіяє так виразно.

Виглянуло сонце — озеро вмить проясніло, радісно посміхнулось до неба.

Мало прожити життя — треба життя зрозуміть.

Знаю: з попелу сходять квіти. Вірю: з каменю б’є джерело.

Ніч прозора, безшумна, тепла; ніби оксамитом огортає людину м’яке степове повітря.

Чорніє поле, і гай, і гори, на синє небо виходить зоря. 

Кожушок його був весь мокрий, чобітки аж порижіли од води, шапка в болоті. 

У хлопця аж мурашки пішли поза спиною: маляр видався йому за чарівника. 

Озеро вмить проясніло, радісно посміхнулось до неба.

Селом знову розносились голоси: дівчата йшли ворожити.

Такі в них порядки: одні сплять, інші мурашник сторожують. 

Говори, говори, моя мила: твоя мова — співучий струмок.

Защебече соловейко в лузі на калині — заспіває козаченько, ходя по долині.

Виглянуло сонце — озеро вмить проясніло, радісно посміхнулось до неба.

Защебече соловейко в лузі на калині — заспіває козаченько, ходя по долині.

Мало прожити життя — треба життя зрозуміть.

Говори, говори, моя мила: твоя мова — співучий струмок.

Пригріло сонечко, обсохла земля, потягло орача в поле.

Глянеш на небо - небо високе, глянеш на хмари - хмари летять.

Сьогодні особливо звабно темніли на приполах оскубини гречки, легка паморозь пирію стелилась у долинах, молода конюшина між карячкуватих дубків кликала в лісосмугу.

Чогось завжди так виходить: гарного гриба не знайдеш, а поганка сама в очі лізе.

Як заздрю я тій хмарці білій : вона пливе у далечінь між подруг .

Із вирієм кожен із нас тратить багато: то дні молодечі , то спів на шляхах піскуватих.

О серпню мій , як просто й мудро ти стоїш : змішав зелені й жовті віти на роздоріжжі осені і літа.

Вниз я дивлюся з крутого горба: казкою простір наповнився дикий.

Вже й дикі гуси в небі пролітали, вже й лебеді кричали крізь туман (Л. Костенко).

Кричать сови, спить діброва, зіроньки сіяють, понад шляхом щирицею ховрашки гуляють (Т. Шевченко).

Не русалонька блукає - то дівчина ходить (Т. Шевченко).

А вас просив би я зразки ліпити: ви чоловік тямущий і бувалий (Леся Українка).

Відчинив Євген двері і полегшено зітхнув: на ґанкові стояв худий, височенний чоловік у формі поштового службовця (В. Канівець).

Над болотами та озерами, в долинах рік стоять тумани, важкі хмари пливуть над селами: і хуторами (М. Олійник).

Вечорами вже не співали під вербами, дівчата, не витинали гопака гармоністи (Г.Тютюнник).

Десь на краю села дівчата співали веснянки, гомоніли й галасували діти (С. Васильченко).