Складнопідрядне речення

Звісно, матеріальні, душевні, духовні блага приносять задоволення, проте людина сама робить себе щасливою.

 Виграючи розмаїттям кольорів на блакитному небосхилі, веселка в усі часи не

давала спокою людській уяві.

 Про веселку складали легенди, її наділяли дивовижними властивостями.

У скандинавських міфах веселку вважали мостом, який сполучає небо й землю.

Пройшла гроза, і ніч промчала.

 Ви знаєте, як пахне хліб диханням сівача?

 А я люблю, як у вечірній час сопілка заспіває переливна.

 Доріжка була така вузька, що зелене гілля вгорі сходилось докупи й закривало небо.

Внизу коло самої греблі, що прилягала до мосту, росли густі очерети.

 Щасливий тим, що живу тобою, Вітчизно рідна – земле сподівань.

 То не любов, яка не вміє бажати іншому добра.

 Всі слова на світі замалі, щоб, як хліб, дзвеніти з краю в край.

 Десь за перевеслом горбатого обрію, що весь видимий світ зв’язав у тугий та дозрілий сніп, зводилося сонце.

 Дарма що стояло тихе сонячне безвіття, листя тріпотіло на деревах вздовж

шляху.

 Якщо взявся іти, кінця ти доходжай.

 Город до того переповнявсь рослинами, що десь серед літа вони вже не

вміщалися в ньому.

 Коли над сонцем заплететься хмарка, не нарвеш ти квітів у пожовклім парку, не нарвеш ти квітів, коли їх нема.

 Де б у світі я не мандрував, завжди прохолодою сріблиться в пахощах густих

калин і трав дзвонкова одстояна криниця.

 Ми розвіяли хмари похмурі, щоб над нами сіяла блакить.

 Щасливий майстер, що з тяжкої брили прекрасну постать висікав на радість

людям.

 Щасливий той, хто виріс на Дніпрі, перетинав його бистрінь глибоку.

 Десь високо в небі, під самими зорями, що вже меркли і гасли, погуркував літак.

 Намалюй мені ніч, коли падають зорі.

 Як радію за ту людину, що загублену радість знайшла.

 Посеред ріки, де протікала бистрінь, зашипів, увігнувся і тріснув кількома

сліпучими промінцями ясний лід.

 Місяць повис над ставом, нитку сріблясту в’яже, щоб таємниці неба і землю

людей з’єднати.

 Під тихе рипіння морозу я казку стару пригадаю, як тихо шепочуться лози весною в подільському краю.

 У досвітньому небі сизіли далекі пера непорушних хмар, наче над цією землею летіло з усіх усюдів безліч перелітних птахів.

Як одступиш од гармат на аршин, то вона од тебе на сажень.

 Туди, де образи кохані, душа окрилена летить.