Безсполучникове складне речення

А А вгорі вже блідли зорі і западала пізня осіння ніч. 

Б То не хмара біла пташка хмарою спустилась. 

В Коли на Юр’їв день мороз то і під кущем овес. 

Г Що за літо заробить Мотря те за зиму і проживуть. 

Д Тепло було й вишні цвіли рясно.

А Він усміхається до сонця, пестить рукою жовті кленові листочки. 

Б Як явір простягає віти до явора через ріку, так матері одної діти шлють пісню гомінку.

В Проміння місяця ламалося в хвилях, блищало, лопотіло і рябіло. 

Г Учи азбуку – прийде хліб у руку. 

Д І радощі, і болі, і спогади, і мрії для них давно вже стали спільними, як у дружній сім’ї.

А Весною ровів, земля квіточки викида, буяє травка молода, все мертве ожива. 

Б Із-за лісу випливає місяць і оживають срібні вінки на Черемоші, озеречко і земля. 

В Я люблю дивитись як гаї синіють, як пташки співають, – слухати люблю. 

Г Зацвіли в саду гвоздики, осінь тільки починається.

Д Бачу здалека, хвиля іскриста грає вільно по синьому морю.

А Мати рідна моя! Знай по бурі тяжкій перемога засяє дзвінка і лагідна. 

Б Стоїш високо не будь гордим, стоїш низько не гнися. 

В Я не боюся сивини, глибоких зморщок не боюся дуби сріблясті восени, є

зморшки навіть у Ельбруса.

Г Колись я думав що радощі – це путь у світ незнаний із моїх Покуть; тепер я знаю що радість – то дорога до яблунь, що в Стопчатові цвітуть.

Д Арфами, арфами – золотими, голосними обізвалися гаї самодзвонними йде весна запашна, квітами, перлами закосичена.

А Росла, росла дівчинонька та й на порі стала ждала, ждала козаченька та й плакати стала.

Б Поглянув я на ягнята не мої ягнята. 

В Утихла буря й більш валів не стало. 

Г Посієш впору і тоді збереш зерна гору. 

Д І здавалось розтає сніжинка.

А На схід сонця квітнуть рожі будуть дні погожі. 

Б Глянь моя мила зорі повисли над Дніпром. 

В Знову осінь над гаями жовтий лист сади встеля.

Г Дерево міцне корінням людина трудовим горінням. 

Д Дощ давно вже перестав хмари розійшлися виплив ясний місяць заглянув у вікна а на долівці й по стінах розмалював чудні якісь виводи-узори.

А хотілося дочекатися сонячного сяйва. 

Б сонце сходило. 

В розстелилася по травах перша вранішня роса, і зсідався туман. 

Г вітаючи чорну землю з ранком. 

Д обліплене з усіх боків чорними хмарами.

А але ніхто не відчиняв добре замкнуті двері. 

Б нікого не було вдома. 

В і луна йшла від тих звуків. 

Г щоб хтось відчинив. 

Д незважаючи на те, що ніхто не відчиняв.

А В неї запаморочилась голова вона крикнула і трохи не впала на місці 

Б Варвара заворушила пальцями, повернула очима на їй убрання замаяло 

В У степу було тихо блищали од сонця стерні і ковила понад шляхом, сріблилася важка, обвішана разочками роси павутина

Г Брязкали сталевими тарелями вагонні буфети перегукувалися дударі-стрілочники, сюрчали у свої сюрчки й вимахували ліхтарями зчіплювачі вагонів видзвонювали молоточками по колесах обходчики поїздів...

А Климко розворушив палицею багаття — з нього викотилися дві чорні, як вугілля, картоплини 

Б Одразу ж за вибалком на пагорбі починалося якесь містечко: чепурні, вистелені бруківкою вулиці, білі будиночки в невеличких пожовклих садках, далі — грибок водокачки, клубчасті дими понад нею; тоненько, коротко свиснув паровоз-«кукушка»... 

В Над яром стояла чорна ніч, тільки багаття на березі осявало траву й пісок червоною загравою

Г Богдан зайшов, мати встала з лави й незвично клопітливою ходою подалася геть