Безсполучникове складне речення. Смислові відношення, розділові знаки (кома, крапка з комою)

Була б охота знайдеться робота.

Поглянув я на ягнята не мої ягнята.

Білі мухи налетіли все подвір’я стало біле.

Пахнуть сонцем дині спілі хмелем б’ють меди скажені.

Одночасність

Протиставлення

Послідовність

Причинові

Мусим добре знати: крім весни і літа, є ще в нашім серці осінь і зима.

Промовистий факт: у ЛНУ шанують традиції минулих років.

Не було розуму змалечку - і на старість не буде.

Це - їжак, його руками не візьмеш.

Дитинству все казковим видається – не збіднюйте душі його красу!

Мусим добре знати: крім весни і літа, є ще в нашім серці осінь і зима.

До правди тяжко ми доходим, неправда прийметься за мить.

У зіницях печалі відбиваються люди, дерева, обличчя.

Хмари розповзлися виглянуло сонечко.

Не бійтесь заглядати у словник це пишний яр а не сумне провалля.

Річка тече як щире золото між зеленими берегами кучеряві верби купають у воді віти цвітуть-процвітають маки городні високоверхі коноплі зеленіють…

На сонці ясени горять спадають ягоди з шовковиць.

Поглянь у себе: море там вирує, міниться і грає.

Глянь на лиман – то й втішається око!

Степи стояли в сонячних шапках, чекали жнив пшеничні й житні ниви.

Світло хвилями ллється з неба, сповняє повітря, несито пожирає тіні на землі.

Війне вітрець – дзвінка пшениця летить, кидається уплав.

Тихо шелестіло листя верболозу; сичала під ногами гостролеза осока.

Співає день, співають клени, лопоче сонячна стріла.

Над землею стояло високе небо, в долині річки та над озером плив рідкий туман.

Відбились зорі у воді летять до хмар тумани.

Торгуй правдою більше бариша буде.

Угорі почало виднішати місяць зійшов.

Хочеш їсти калачі не сиди на печі.

Як зараз бачу ген горить мій степ.

пахнуть білі гречки.

прийшов травень.

значить справжня весна.

вишні ж уже відцвіли.

Якби голос ніжний, тихий, любий залунав — на хвилину б, може, лихо він тяжке приспав (М. Рильський).

З полтавської Богданівки, з біленької селянської хати рушила у світи творчість народної художниці Катерини Білокур, пішла до людей її малярська поезія, сповнена якоїсь майже магічної сили, майже фантастичної краси (О Гончар).

А дівча тим часом росло, і якось нараз довідалося все село, що це Петруня — лісникова дочка (В. Земляк).

Ще після війни люди возили з глинища глину на дахи: світло-жовту, червону, білу (М. Вінграновський).