Другорядні члени речення

Черниш дивився на поранених майже з побожною шаною.

В лісах чулася хода весни.

Перехожі з подивом зиркали на дівчину

Старий Кайдаш загадав звечора Кайдашисі та Мелашці гребти сіно.

Він пам'ятає шаблю гостру.

Мама була вчителькою.

Блукає тьма лісами і полями.

У глибокій воді велика риба.

У лісі панувала тиша.

В темряві ночі світяться зорі.

Цілу ніч не давали заснути солов'ї

За півгодини табір розгорнувся по шляху.

Від козаччини до Чорнобиля - усе українське життя стає епосом.

Весна - художник дуже знаменитий.

Нашу індивідуальність створює пам'ять.

Митець - створіння примхливе й складне.

Од переляку на його лобі виступив холодний піт.

Бурлаки завернули в яр на відпочинок.

Палаюче сонце висить над степом.

Кулі прошивали повітря щоразу густіше.

На чужій ниві все ліпша пшениця.

Коли старанно косять, то сіна взимку не просять.

Сій овес у грязь, то будеш князь.

У всякому подвір'ї є своє повір'я.

Лихий гість і господаря з хати вижене.

На Івана Богослова хто не посіяв жита, не варт і доброго слова.

В кожній неправді є половина правди.

Долі й найбистрішим конем не об'їдеш.

Його й муха крилом вб'є.

Дощі випадали щоденно.

Цвіли під вікнами мальви.

Боржник весело бере, а сумно віддає.

Ключі від щастя у наших руках.

Сергій повільно піднявся трапом.

Після дощу багряніють черешні.

На пагорбах росли стрункі смереки й кипариси.

Дерево криве, а плоди солодкі.

Моя хата небом укрита, землею підбита, вітром загороджена.

З вола дві шкури не деруть.

Достигле яблуко саме з дерева падає.

Сльзи гарячими солоними струмками побігли по щоках дівчини.

Холодний вітер різкими голками впивався в обличчя.

вітер тихо гойдає засніжені квітами віти.

Старий віл не піде на ріллю.

Сонячний серпанок покриває дерева.

Вода в річці сурмила срібно-срібно.

Віділлються вовкові овечі сльози.

Схід сонця я вийшов зустріти у поле.