Головні члени речення

Хто не знає грабельок звичайних з родини геранієвих? (А. Давидов).

Темна ніч сповила спорожніле місто (В. Мірошниченко).

Величезними просторами родючих земель в Україні володіли польські магнати Потоцькі (Л. Іванов).

Вороний не вагається, скаче прямо на Всеволода (Д. Міщенко).

Стежка вузенька (І. Сенченко).

Цілий каскад водоспадів можна побачити на річках Пістинці, Яремчі (А. Денисенко).

Високе синє небо в лісі здавалося ще дальшим і недоступнішим (Є. Гуцало).

Наша історія — це історія віковічної боротьби українського народу за своє місце під сонцем (М. Горинь).

Рід князів Острозьких був відомий з давніх-давен (О. Іваненко).

Стежечка вив'юнилася до велетенського кряжистого дуба на чистій галяві (Є. Гуцало).

Уже стояла пополудня пора (Є. Гуцало).

По синіх водах небес плив місяць (Є. Гуцало).

Мова кожного народу явище давнє (Г. Нудьга).

Доля української мови сумна й героїчна водночас (Г. Нудьга).

Національна мова це здобуток культури, духовної діяльності певного народу (Г. Нудьга).

Мова основа культури нації, найбільший її скарб (Г. Нудьга).

Рушники і плахти мов щемливий спогад дитинства (І. Цюпа).

Життя це пізнання світу (П. Загребельний).

Серед інших дітей малий Мирон несміливий і непроворний (І. Франко).

Добре слово безцінна сила (Є. Чак).

Рідна пісня наче срібний струмочок (Ю. Мушкетик).

Конвалія отруйна (М. Приходько).

Ми нічого спинити не в силі.

Сідати за стайню збирається сонце.

Намотати на вус - означає добре запам'ятати.

Стати хліборобом радили мені з дитинства.

Іти мені додому неблизький світ.

У містах земля одягнена в камінь і залізо.

Гомоніти з великим начальством було для мене втіхою.

У справедливих армій доля завжди прекрасна.

На гіллі рясному цвіт немов сніжинки.

Горобці в піску сипкому - ніби діти у ставку.

Гомоніти з великим начальством було для мене втіхою.

У справедливих армій доля завжди прекрасна.

На гіллі рясному цвіт немов сніжинки.

Горобці в піску сипкому - ніби діти у ставку.

Школа - моя друга домівка.

Батько із сином пішли косити.

Батько із сином пішов косити.

Явір із березою тихо гомонів.

Явір із березою тихо гомоніли.

Селяни виходять на городи, поля, копають і висівають у землю насіння.

За тобою завше будуть мандрувати очі материнські і білява хата.

Місто не знало спочинку ні вдень ні вночі, а гуркотіло, гомоніло, кипіло.

Лози, кручі, висип, ліс - усе блищить і сяє на сонці.

Звитяги наші, муки і руїни безсмертні будуть у її словах.

Байдики бити - улюблена справа ледарів.

Учень засвоїв це золоте правило.

Чого його витрішки продавати?

Побачив я там смаленого вовка.

"Хоч з лиця воду пий" лунало скрізь.

Пилип заходився ставити хату.

Я буду пам'ятати мову рідну.

Я для вас рад жити.

Сократ почав промовляти знову.

Я мушу працювати щодня.