Головні члени речення

Споминів листя осіннє  я під ногами топчу.

Згадує листя минуле шумом  пожовклим своїм.

Тисячі зір задивилися в душу мою.

  Жити – значить приносити радість людям.

Не треба думати мізерно.

Чи ж я тебе примушую кохати?

Будем іти ми з тобою тоді в ніжному вітрі до рання.

І хочу до болю упасти на коліна, молитись на зорі ясні.

Що я хочу спитать у цієї сумної кравчині?

Весна така спокійна, тиха.

Вгорі побачили невідомі дороги.

Плакучі верби сплакали у воду гірку пилюку одболілих літ.

Будуть тебе кликать у сади зелені хлопців чорночубих диво-наречені.

Він ще не встиг збагнути, в чому річ.

Любить людей мене навчила мати.

Україно, ти моя молитво, ти моя розпуко вікова.

Правда з кривдою старою б’ються під горою.

Десь край лісу почулося батькове "Ура!"

Пливли ми ввчері лиманом.

Їй хотілось подивится йому в обличчя.

Твір я буду писати завтра.

Подруга буде їхати додому поїздом.

Дівчина почала вишивати скатертину.

Зараз же сідай і пиши лист до матері.

Умовились ми з Василем на річку піти на цілий день.

 Весь день на дротах коливається дощик.

Прожити вік – не поле перейти.

 Затихне і знову журитись почне.

Це була лебедина пісня композитора.

До лісу було рукою подати.

Ми змусили його розв`язати язика.

 Я стою непорушно і печу раків.

Учні були вчора на екскурсії у заповіднику.

Вони не сподівались побачити стільки цікавого.

Але маршрут був дуже добре знайомий.

Діти обіцяли приїхати ще раз.

Прожити вік – не поле перейти.

Любити свій край – не є злочином.

Першою думкою Остапа було тікати.

Життя прожити треба чесно.

Два хитрих мудрого не переважать.

Старого горобця на полові не обдуриш.

Он ідуть закохані і юні.

Чуже переступи, та не займи.

Вже встигли сани льодом обрости.

Ми з нею рідні.

Хай буде все небачене побачено.

Поети твої - і ті вже тобі чужі.