Кома і крапка з комою у БСР

На схід сонця квітнуть рожі будуть дні погожі.

Глянь моя мила зорі повисли над Дніпром.

Знову осінь над гаями жовтий лист сади встеля.

Дерево міцне корінням людина трудовим горінням.

Дощ давно вже перестав хмари розійшлися виплив ясний місяць заглянув у

вікна а на долівці й по стінах розмалював чудні якісь виводи-узори.

 Говорять думи і діброви говорять гори луг, ріка говорять птиці вечорові розмова точиться струнка.

Знову цвітуть каштани хвиля дніпровська б’є.

Небо прорізали вогняні стріли ударив грім на пильних дорогах знявся вихор

закрутився клубком і помчав у жита.

Спріває Маланці колос сміється лука ранніми росами дзвоном коси кличуть

городи синім листом тучна земля диха на неї теплом.

Весла прибрали човен поволі плив за течією.

Він усміхається до сонця, пестить рукою жовті кленові листочки.

Як явір простягає віти до явора через ріку, так матері одної діти шлють пісню

гомінку.

Проміння місяця ламалося в хвилях, блищало, лопотіло і рябіло.

Учи азбуку – прийде хліб у руку.

І радощі, і болі, і спогади, і мрії для них давно вже стали спільними, як у дружній сім’ї.

Поки дорога йде лісом, дружину з Києва ніхто не побачить, а на підході до міста, біля Кудрявця, заховайтеся в заростях і ждіть мого знаку – я двічі ударю в дзвін

Коні, що паслися спочатку на стерні, примандрували в улоговину, де було

більше трави, і ясно чулося, як вони там подзвонюють вуздечками і щипають траву.

Інколи він, правда, згадував про неї, навіть приміряв подаровану нею сорочку,

але сьогодні про дівчину і думки не було – і раптом в його уяві спливло її личко так зримо, ніби вона сама з’явилася перед ним.

Ти пробач мені, що так кажу, бо ти й сам боярин, але ти розумний чоловік і

знаєш, як мені важко тримати князівство в руках, коли бояри розтягують його в різні боки.

Я широко відчинив двері мого князівства для всіх знедолених, і в моїй землі

поселилося зараз стільки нових людей, що кожен четвертий або і третій мій підданий – то пришелець.

Мороз притискує зривається північний вітер мете сніг через рейки.

Знаю з попелу сходять квіти.

Вірю з каменю б’є джерело.

В осінній час сім погод у нас сіє віє туманіє шумить гуде і зверху йде.

Я бачу ту кору пробивавють зелені голови жаб розкривають широкі рожеві роти, а відтак плямкають мокрими губами, немов старі ласунки.

вишні вже відцвіли.

і встеляють землю білим квітом.

значить справжнє тепло прийшло.

пахнуть перші квіти навколо.

прийшов травень.

 Він зрозумів життя дається лише раз і двічі молодим не бути.

Од зеленого берега ніби повіяло холодком холодок ніби лащився до лиця

милував його влив в тіло розкіш життя почування радісне безклопітне й безжурне як сама молодість.

 Золотіє вечірня тополя й дивним світлом горять небеса покотилась зоря мов

сльоза у долоні пшеничного поля.

Доброта це наче руки мами на яких тримається життя.

Заходить місяць гаснуть зорі з-за гаю спів несе луна.

Біля самої дороги проглянула купка молоденьких печериць далі хтось розбризкав по траві суниці на білій черешні соковито рожевіють ягоди.

Шумлять жита хвилюється пшениця народжується ранок вдалині.

Весняне тепло раптово топило товсті шари снігів зима цього року не

поскупилася снігами.

Хмарка над Одесою поворушила крайками крил зривався вітрець море

почорніло.

Старі люди кажуть два хитрих мудрого не переважать.

А вгорі вже блідли зорі і западала пізня осіння ніч.

То не хмара біла пташка хмарою спустилась.

 Коли на Юр’їв день мороз то і під кущем овес.

Що за літо заробить Мотря те за зиму і проживуть.

Тепло було й вишні цвіли рясно.

 конусоподібну

лехко

заокругленою

гілля

заливання