Кома, крапка з комою у безсполучниковому складному реченні

Він був такий, що мило дивитися

Надворі стало темно, через те що небо заволокло чорною хмарою

Роби як слід, то й добре буде

Минула осінь, одвіяла хурделиця, настала бентежна пора рясту

На схід сонця квітнуть рожі будуть дні погожі

Глянь моя мила зорі повисли над Дніпром.

Знову осінь над гаями жовтий лист сади встеляє.

Дерево міцне корінням людина трудовим горінням.

Дощ давно вже перестав хмари розійшлися виплив ясний місяць заглянув у вікна а на долівці й по стінах розмалював чудні якісь виводи-узори.

Весною повіва, земля квіточки викида, буяє травка молода, все мертве ожива.

Із-за лісу випливає місяць і оживають срібні вінки на Черемоші, озеречко і земля.

Я люблю дивитись як гаї синіють, як пташки співають, – слухати люблю.

Зацвіли в саду гвоздики, осінь тільки починається.

Бачу здалека, хвиля іскриста грає вільно по синьому морю.

Завжди будуть питання, на які людство, вочевидь, відповіді не знайде ніколи.

Першим розповів європейцям про Єгипет мандрівник та історик Геродот.

За дорученням Київської археографічної комісії Шевченко робив замальовки пам’яток.

Письменник розповідає про внутрішній світ Івана Дідуха й чому він емігрує.

Говорять думи і діброви говорять гори луг ріка говорять птиці вечорові розмова точиться струнка.

Знову цвітуть каштани хвиля дніпровська б’є.

Небо прорізали вогняні стріли ударив грім на пильних дорогах знявся вихор закрутився клубком і помчав у жита.

Спріває Маланці колос сміється лука ранніми росами дзвоном коси кличуть

городи синім листом тучна земля диха на неї теплом.

вишні вже відцвіли.

пахнуть перші квіти навколо.

і встеляють землю білим квітом.

значить справжнє тепло прийшло.

прийшов травень.

Місяць на небі, зіроньки сяють, тихо по морю човен пливе.

Хмара виплакала сльози, ними вмилися гаї.

Зазиміє - навіть жаба оніміє.

Мухи сідають на ранах, бджоли - на квітах пахучих.

Я відчуваю: день минає.

Щастя дає друзів, нещастя їх перевіряє.

Місяць на небі, зіроньки сяють, тихо по морю човен пливе.

Хлібина свіжа в хаті буде - її до столу радо ждуть.

Мороз притискує зривається північний вітер мете сніг через рейки.

В осінній час сім погод у нас сіє віє туманіє шумить гуде і зверху йде.

Знаю з попелу сходять квіти.

Вірю з каменю б’є джерело.

Я бачу ту кору пробивають зелені голови жаб розкривають широкі рожеві роти, а відтак плямкають мокрими губами, немов старі ласунки.

Од зеленого берега ніби повіяло холодком холодок ніби лащився до лиця

милував його влив в тіло розкіш життя почування радісне безклопітне й безжурне як сама молодість.

Він зрозумів життя дається лише раз і двічі молодим не бути.

Доброта це наче руки мами на яких тримається життя.

Золотіє вечірня тополя й дивним світлом горять небеса покотилась зоря мов

сльоза у долоні пшеничного поля.

Заходить місяць гаснуть зорі з-за гаю спів несе луна.

А вгорі вже блідли зорі і западала пізня осіння ніч.

То не хмара біла пташка хмарою спустилась.

 Коли на Юр'єв день мороз то і під кущем овес.

Що за літо заробить Мотря те за зиму і проживуть.

Ти пробач мені, що так кажу, бо ти й сам боярин, але ти розумний чоловік і

знаєш, як мені важко тримати князівство в руках, коли бояри розтягують його в різні боки.

Поки дорога йде лісом, дружину з Києва ніхто не побачить, а на підході до міста, біля Кудрявця, заховайтеся в заростях і ждіть мого знаку – я двічі ударю в дзвін

Коні, що паслися спочатку на стерні, примандрували в улоговину, де було

більше трави, і ясно чулося, як вони там подзвонюють вуздечками і щипають траву.

Інколи він, правда, згадував про неї, навіть приміряв подаровану нею сорочку,

але сьогодні про дівчину і думки не було – і раптом в його уяві спливло її личко так зримо, ніби вона сама з’явилася перед ним.