Контрольна робота № 1. Повторення вивченого у 8 класі. Пряма й непряма мова. Складносурядне речення

Усе проти неї: люди, і становище жінки, і убожество

(М. Коцюбинський).

Вони, камінці лежали на дні тихі гладенькі, безсилі, і покірно давали одягати себе рудою вовною (М. Коцюбинський).

Ми садили ліс у полі і дубочки, і тополі, і осику, і ліщину, і червону горобину

(М. Стельмах).

Все його цікавило а саме: дорога і ліс, і окопи під лісом

(Ю. Збанацький). 

До тебе, Україно, наша бездольная мати струна моя перша озветься.

Пригадайте, мамо, те прощання край воріт, де сяяла роса.

Микито, знов мою пораду ти забув і судиш про князів.

До тебе, мій дорогий юний друже, приходять усе нові та нові книжки, які відкривають безмежні обрії знань.

Безумовно, ти хоч не феномен, але спритний чоловік.

Мені тепер відкрилося нарешті, що людина створена для любові, для кохання, для зачарованості й захопленості.

Живу, як знаєте, я на хуторі, якраз на узліссі.

Увечері пішов дощ.

О поле, й дорога, і річка, й узлісся зелене! Ви в серці у мене.

О незвичайна, чародійна мово, хоч пронеслася молодість громово , твій звук у мене в серці не затих.

О Львове, батьку мій камінний, знаю, як мучила тебе страшна жада в бою, коли напасницька орда топтала і роздирала Русь безкраю.

За все тобі спасибі, низький уклін о земле, наш уклін! 

лапки;

дужки;

не береться в лапки.

А він забув про весло, що лежало під ногами, і боявся поворухнутися, щоб не сполохнути її голосу (Г. Тютюнник).

Жінка, правда, й не плакала зараз, але все-таки їй чогось було сумно, як і завше матері, що схилилась над сином, котрий став на порі (О. Ільченко).

Христя питає чоловіка, чи не час уже обідати (Панас Мирний).

Та є й такі дороги, що їх самі ми вибираємо собі на щастя або на лихо

(В. Шевчук). 

Не на тебе ждать я буду поет відповідає.

Тут поет запитав Хто там.

В) Лицар крикнув От спасибі.

зв’язне висловлювання однієї особи;

різновид прямої мови, що передає розмову двох або кількох осіб;

слова, які вказують, кому належить пряма мова. 

А: “П?”

“П”, – а.

“П?” – а.

По цих непролазних пущах, певно, ніколи не ступала людська нога 

(М. Коцюбинський).

Там, на горах, ще розкошувало сонце (І. Цюпа).

І наша земля, засніжена й біла, кличе в простори свої 

(В. Сосюра).

Навчаючи інших, ми вчимося самі (Сенека).

Співають у пісні що нема кращого на вроду як ясна зоря в погоду (П. Куліш).

Хан Батий невільник мовив повелів усім сказати що коли життя вам миле то повинні Київ здати (В. Малик).

От спинивши його й питаю чи давно він з коша і чи далеко Господь несе? 

(Т. Шевченко).

Господи як не хочеться лишати нагрітого місця як тяжко розлучатися з солодким ранішнім сном (М. Коцюбинський).

Прилетіла ластівочка стала собі щебетати господаря викликати Вийди вийди господарю поди­вися на кошару 

(Нар. творчість).

Серед перших ударів грому загубили вони присягу свою бо слово «священна» не дзвеніло в їх серцях урочистим дзвоном (О. Довженко).

Думається батькові чи то часом не син пролетів та й розсипався тасьмою в небі над рідним вранішнім степом 

(О. Гончар).

Народна мудрість стверджує що за добро добром платять.

Дивуюсь, радію, у серця питаю: «Скажи, віще серце, чи скоро світ буде?» 

(П. Куліш).

«Хто творить розумну і добру людину — найкращий майстер», — таке було рішення стариків (В. Сухомлинський).

«Воскресни, Україно! — пристрасно мовив Я. Гоян, — Воскресни в козацьких степах під своїм високим блакитним небозводом».

— Тату! Татку! — упізнали діти.

— Голуб'ята! — батько простер руки (П. Тичина).

Гриць запитав, чи бачиш, хлопче, скелю, на якій живе Мати Вітрова.

Хлопчик сказав, що не хочу, і глянув угору.

Мені натякнули, що краще не втручатися в мої справи.

Ще древні єгиптяни говорили, що на світі немає нічого кращого за книги.

Південний край Як тепер далеко лежиш від мене ти 

(Леся Українка).

Неначе човен в синім морі то виринав то потопав 

(Т. Шевченко).

Безмежна краса ночі скорила б здається мертве каміння 

(В. Гжицький).

За вікном згори було видно шуміло вирувало налите сонцем місто 

(С. Скляренко).

вставними словами;

словами автора;

відокремленими членами речення.

береться в лапки;

не береться ніколи в лапки;

пишеться з нового рядка, перед нею ставиться тире.

просте двоскладне речення;

складне речення;

просте односкладне речення.

діалог;

цитата;

звертання.

кому;

крапку;

двокрапку.

Уже весна відсвяткувала свої вишневі весілля, свої яблуневі заручини.

Чарівниця-осінь починає розвішувати на гілках перші золоті дукати.

Сонце високо, коси дзвенять.

Високо над селом злетів жайворонок і завів свою голосну пісню.

Крізь темну ніч шумів весняний дощ, і в унісон із ним гомоніли сосни.

Лише ледь-ледь шелестіло листя, наче підслухало таємну розмову літа.

Посріблені ліси окуталися тінню, однак небосхил горить і віти золотить.

І линуть хмари звідусіль, і сонце крила золоті звело

Чи то настала нічка темна, чи то веселий день шумить.

 Я йду за ними і мені стає видно легке гойдання всіх трьох крислатих хребтів м’яких вовнистих. 

 Ліва рука від незвичайної ваги зомліла і Харитя не могла її зігнути.

 Тільки невсипуще море бурхає десь здалеку та зорі тремтять у нічній прохолоді.