Складне речення. Складносурядне речення

 Уже весна відсвяткувала свої вишневі весілля, свої яблуневі заручини. 

 Сонце високо, коси дзвенять.

Чарівниця-осінь починає розвішувати на гілках перші золоті дукати.

 Високо над селом злетів жайворонок і завів свою голосну пісню. 

  Лише ледь-ледь шелестіло листя, наче підслухало таємну розмову літа.

 Крізь темну ніч шумів весняний дощ, і в унісон із ним гомоніли сосни.

 Посріблені ліси окуталися тінню, однак небосхил горить і віти золотить.

  І линуть хмари звідусіль, і сонце крила золоті звело

  Чи то настала нічка темна, чи то веселий день шумить.

 Я йду за ними і мені стає видно легке гойдання всіх трьох крислатих хребтів м’яких вовнистих. 

   Тільки невсипуще море бурхає десь здалеку та зорі тремтять у нічній прохолоді.

  Ліва рука від незвичайної ваги зомліла і Харитя не могла її зігнути.

 Складається з кількох словосполучень; 

Має лише підмет і присудок;

  Має лише другорядні члени;

  Має дві і більше граматичних основ.

  Складносурядним називається речення, у якому прості речення рівноправні за змістом і пов’язані сурядним сполучником;

Складносурядним називається речення, у якому одне просте речення за змістом та граматично залежить від іншого й з’єднується з ним за допомогою підрядного сполучника або сполучного слова;

  Складносурядним називається речення, у якому наявний лише один головний член;

 Дощі, що зарядили над турбазою кілька днів підряд, зосталися ніби відрізані променем сонця на асфальті (Л. Тараненко) 

Щодня, щоночі, молила і кликала до себе (Л. Тараненко).

 Максим обережно відхилив почорнілу хвіртку і ступив на густо всипаний ледь видимим порохом куряви спориш (Л. Тараненко).

  Над узорними віялами орляка снується легка-легка павутина, і повітря, здається, тремтить від натужної напруги… (Л. Тараненко).

Єднальних, протиставних, розділових;

 Наслідкових, порівняльних.

 Умовних, допустових;

 Часових, причинових, мети;

 Максим закушує губи – і кров солонить їх, і не може вийти з хати, не може нічим допомогти (Л. Тараненко).

  Зелень її очей спалахнула, немов омита весняним дощем (Л. Тараненко).

 Він навіть зніяковів, угледівши її біля воріт турбази (Л. Тараненко).

 Дзвінка дивилася на Максима, а очі її повільно наливалися слізьми (Л. Тараненко).

  Чи то день, сонце гнали під лускуватою грубою корою, чи то збуджена уява Максима виною тому… (Л. Тараненко).

 Автобус плавно зрушив з місця, і дорога мовчки лягла під колеса (Л. Тараненко).

 Древні, вічно замерзаючі, старі на лавах біля під’їзду провели цікавими поглядами (Л. Тараненко).

 Ще над Дніпром клубочиться задуха і пахне степом сизий деревій (Л. Костенко)

 Ранок стрічав їх холодним дощем і плакав десь вітер в саду за кущем (О. Олесь).

 Хвилина і табун мов буря понесла (М. Рильський).

 Повітря тремтить від спеки і в срібнім мареві танцюють далекі тополі (М. Коцюбинський).

Витьохкував у березі соловей і десь співали дівчата. 

 Безлисті чорні дуби та гриби в лісі рельєфно чіткі і в прогалинах між стовбурами погляд летить далеко.

 Шибки мов у пропасниці тремтять від ревиська моторів і стіни так само вібрують. 

 Навкруги була пустка самотній ліс і не видно було живої душі.