Контрольна робота №1 за темою «Повторення вивченого у 8 класі. Пряма й непряма мова» (тестові завдання).

Запам’ятайте вислів Дмитра Білоуса мова це пісня душі покладена на слова.

Як кажуть люди материна молитва із дна моря рятує.

С. Плачинда стверджує мова об’єднує згуртовує людей у націю.

Ви говоріть а ми будемо слухати.

Яка ти розкішна земле думала Маланка.

Хто дітей любить той добрий чоловік говорила колись мою бабуся.

Сам до себе говорив Тимофій що земля найкраще пахне восени.

Олена подумала ніщо так не красить людину як натхнення.

«П, - а , - П».

«П, - а , - п».

«П, - а : - П».

«П! – а: - П».

Дівчина грайливо запитала: «А може, вона справді лісова мавка? »

«Не проводжайте мене.» - попросила дівчина рідних.

«Михайлику, хочеш побачити диво? – питає мене дядько Себастіян. - Підійди до мене…»

Казав пан : «Кожух дам», та слово його тепле.

Панас Мирний писав, що «головна функція мови – комунікативна».

Дім, у якому немає книг, подібний до тіла без душі.

В. Криценко поставив дуже важливе питання: «Хто ми в світі без рідного слова?»

«Кожній освіченій людині треба вдумливо ставитися до слова, - писала Є.Чак»

Яка краса вигукнула Докія і оце воно у воді росте.

А батько ще й додасть добре діло за людиною ніколи не заіржавіє.

Отоді це сталося пояснила мама коли почалася повінь.

А що як гирлига скипів Горпищенко і додав по–філософськи у наш гирлига й ракета поруч стоять.

Поет змальовує всенародний визвольний рух, коли: «жінки навіть з рогачами пішли в гайдамаки».

Потім філософ здивував його такими словами, скажіть матінці-цариці, що мені моя сопілка й вівця дорожчі царського вінця.

З болем пише Т. Шевченко про українське село: «Чорніше чорної землі блукають люде».

Як зазначає В. дон Герибольдт: Мова — це дух народу.

При діалозі не вживаються слова автора.

На письмі непряма мова в лапки не береться.

Кожна репліка в діалозі пишеться з нового рядка, перед нею ставиться тире.

Указівка на джерело пишеться під епіграфом справа без дужок, крапка після неї не ставиться.

— А хто ж ти?

— Я… Чіпка.

— Ти Чепіга, а не Чіпка! — крикне хто із середини.

— Чого ти тут ходиш? — обізвалась вона перша.

— А ти чого хліб толочиш? —

— "Хіба це твій хліб?"

— Чи воно, діду, є там люди? —

— Де? —

— На небі… —

— Нема, сину! Там Бог святий, янголи його та душі праведні...

— «Що то, бабусю?», — указує Чіпка на зорі.

— То? Зорі.

— Що ж то за зорі?

З болем пише Шевченко про українське село:

Чорніше чорної землі

Блукають люди; повсихали

Сади зелені.

Шевченко докоряє тим українцям, які запопадливо чекають, коли: «німець історію нашу нам розкаже».

Поет ставить грізне питання-пересторогу: чи довго ще на сім світі катам панувати?

Шевченко вірить у те, що «наша дума, наша пісня не вмре, не загине».

Непряма мова береться в лапки.

Коли слова автора стоять перед прямою мовою, то після них ставиться двокрапка.

Цитата завжди пишеться з великої літери.

Уживання розділових знаків між прямою мовою і словами автора не залежить від їх взаєморозташування.

«Христе, тікаймо!», — твердо й рішуче прошепотіла до неї Олеся.

«Та не гавкай хоч ти мені. Чого б ото я гавкав», — жалівся дід.

Тоді громада загула прелюто: — «Вона ж свій злочин визнала прилюдно!»

Як ударив вдруге — вона й попросилась — «Не рубай, коханий, бо я — твоя мила».

а) Учитель природознавства сказав – “Завтра ми будемо працювати в саду”;

б) “Ой, яка чудова українська мова!” – захоплено писав поет Олександр Підсуха;

в) “Ніщо так не красить людину, як натхнення”, – подумала Ярослава.

а) вставними словами; 

б) словами автора;

в) прямою мовою.

а) зв’язне висловлювання однієї особи;

б) різновид прямої мови, що передає розмову двох або кількох осіб;

в) слова, які вказують, кому належить пряма мова.

а) в лапки;

б) в дужки; 

в) в тире з обох боків.

а) А: “П?”;   

б) “П”, – а;   

в) “П?” – а.

а) Похмуро буркнути привітання – це однаково, що сказати «Набрид ти мені». 

б) Тлумачний словник слово «привітний» пояснює так: «той, що виявляє доброзичливість, привітність».

в) Бути привітним-значить радіти іншому, а доброзичливим-бажати добра.

а) А: «П»-а.

б) «П», -а.

в) «П, -а, -п…»

а) Він правді дивився у вічі;

б) На плакаті написано щоб учні дружили з книгою.

в) Віддай мені корову назад каже багатий вбогому братові;

а) діалогом;   

б) прямою мовою;   

в) цитатою.

а) одна граматична основа;  

б) дві і більше граматичних основ;   

в) є другорядні члени речення.

а) Стара черемха заздро поглядала на першу вишню;

б) Шумить і хвилюється Київ і сонце сміється з висот;

в) Сонце обливало землю рожевим світлом і ніжно цілувало своїми іскорками.

реплікою

власними словами

словами автора

сполучниками підрядності

займенником

часткою

сполучником підрядності, відносним займенником, часткою