контрольна робота 2 півріччя

Про юність золоту, що одцвіла зорею, лишились старості лиш спогади одні. 

Осінній вітру крок, і хмари над землею, і пада жовтий лист в вечірньому огні. 

Коли почую твій співучий голос і легкий сміх навколо забри­нить, мені здається: серед поля колос гойдається і пташка десь дзвенить. 

На старості літ Джеря любив довгими зимніми вечорами розказувати дочці й онукам, де він бував, що він бачив, в яких краях ходив, з якими людьми зустрічався.

А навкруги так тихо, що росинка з листа не скотиться

Є такі гірські вершини, які сягають аж під зорі

Спинюсь і довго буду слухать, як бродить серпень по землі моїй

Коли вже народився ти поетом, – за все відповідай у цім житті

На схід сонця квітнуть рожі будуть дні погожі

Глянь моя мила зорі повисли над Дніпром

Минають дні минає літо…

Дерево міцне корінням людина трудовим горінням.

У душі хлопець непокоївся весна видалася засушливою

Знову цвітуть каштани хвиля дніпровська б’є

Небо прорізали вогняні стріли ударив грім на пильних дорогах знявся вихор закрутився клубком і помчав у жита.

Усміх пославши в останнім промінні згинуло радісне літо дощик уїдливий дощик осінній сіється наче крізь сито.

сонце сходило

хотілося дочекатися сонячного сяйва

розстелилася по травах перша вранішня роса, і зсідався туман

вітаючи чорну землю з ранком

Поки дорога йде лісом, дружину з Києва ніхто не побачить, а на підході до міста, біля Кудрявця, заховайтеся в заростях і ждіть мого знаку – я двічі ударю в дзвін.

Коні, що паслися спочатку на стерні, примандрували в улоговину, де було більше трави, і ясно чулося, як вони там подзвонюють вуздечками і щипають траву.

Інколи він, правда, згадував про неї, навіть приміряв подаровану нею сорочку, але сьогодні про дівчину і думки не було – і раптом в його уяві спливло її личко так зримо, ніби вона сама з’явилася перед ним.

Ти пробач мені, що так кажу, бо ти й сам боярин, але ти розумний чоловік і знаєш, як мені важко тримати князівство в руках, коли бояри розтягують його в різні боки.

Здоровенний дуб розлігся, розширився своїм кострубатим гіллям, так що аж темно під ним

Коли замовкнуть втомлені громи, а всі дощі відплинуть і відплачуть, я поцілую сніг, бо все це значить, що знову дочекались ми зими.

Коли тебе в саду стрічаю, сад квітне знову і цілий світ пісні вплітає у твою розмову.

Там повен двір любистку, цвітуть такі жоржини, і вишні чорноокі стоять до холодів

Щедре літнє сонце панує, гріє землю й воду, розсипається тисячами сонячних зайчиків по хвильках, пече крони дерев марно намагаючись пробитися в глибину дерев

Біля краю води на зеленій траві стоїть юна, років п’ятнадцяти дівчина

До пишного розмаїття мальв усі давно звикли і стали вони невід’ємною частиною родини

Минала якась мить – сонячним зайчиком білка летіла на сосну, і з гілля, що легко похитувалося, сипалася зерниста роса.

мікротема та абзац

вступ, основна частина, кінцівка

адресат, адресант

займенники, спільнокореневі слова