Просте ускладнене речення. Речення з однорідними членами

За тобою завше будуть мандрувати очі материнські і білява хата. 

Звитяги наші, муки і руїни безсмертні будуть у її словах.

Він знову бачив Марічку, її миле обличчя, її просту і щиру ласкавість, чув її голос, її співанки.

Осінь убралася в кольори багряні, вишневі, жовті, пурпурові. 

Я не їла, не спала, співанки розгубила.

З нею я ділити завжди буду радощі, тривоги й жалі. 

А у човні ж усякої матерії, вино, олія, амфори, лутерії.

І барвінком, і рутою, і рястом квітчає весна землю.

Почувся шерхіт босих хлоп’ячих ніг, чіпкі руки пригнули голову білого коня. 

Природа входила в нього духом коріння, чистотою небесної синяви, бентежила хліборобське серце. 

За вербами на пагорбі хати біліють, і баня церкви невеликої з-за дерев виблискує. 

То було дитинство, і пахло воно молоком. 

Заграла, зарокотала, захлюпала по ярках вода. 

Навколо нас великі перелоги, і дикі пущі, і високі кручі, і темні води.

Повні вуха маю того дивного гомону поля, того шелесту шовку, того безупинного пересипання зерна. 

Пронизливий зимовий вітер люто й безупинно шмагав їх по обличчях. 

У Карпатах водяться благородний і плямистий олені козуля куниця білка.

Надавали приємного запаху пелюстки троянди жасміну бузку. 

І раптом дощові краплі заскакали скрізь по людях по конях по ріллі. 

До гірського клімату добре пристосувались чорниця брусниця малина ожина. 

Зеленіє степ весною, з кожним днем пишніш стає, то обсиплеться росою, то враз пахощі поллє.

Виття протягле дике сумно розіслалось по темних мертвих водах і збудило між скелями луну давно померлу.

Це не дзвін, а мої надії запасмились наді мною.

 Червоні паруси неба згорталися і спадали слідом за сонцем кудись у чорну прірву. 

Увійшло в історію ім’я однієї української співачки, можливо завдяки її сумній та романтичній долі.

Козаки понасували башлики на самі очі, і здавалося, дрімали.

Нога була ціла, непошкоджена, але, видно, боліла.

Дядько не казали, а, може, ще й не напитали дівки.

Усе довкола здається ялинковими прикрасами, новорічною феєрією. 

 І знову все стихло здавалося навіки.

Видно борсук знав, коли достигають плоди, і зараз навідувався до яблунь.

Буває часом сліпну від краси. 

На щастя, вихор почуттів лише на якийсь час збаламутив його душу, але потім поступово згас.

Чужинці міцно сидять на кошлатих, але, видно, витривалих конях.

Це, до речі, найперша повна друкована Біблія в усьому слов’янському світі.

Звичайно, я їду не боки облежувати та саламаху їсти.

Старезні дерева стоять обіч дороги і пахнуть: хлібом, вощиною і медами.

Над картатою людською збірнотою відлунює: розтіч голосів, ревище худоби, дзвін кіс, гучання гончарних виробів, сумні переливи сопілки й ще десятки згуків. 

А соловейко-варакушка не відмовляється ні від сухого листячка, ні від торішньої трави. 

А дрібненький зяблик моститься десь на верху явора чи тополі, та ще й уміло ховає своє гніздечко від людського ока.

Вона нагадала йому всі їхні дитячі забави холодні купелі у потоках, жарти і співанки, страхи і втіхи, гарячі обійми і муку розлуки. 

Всі його клопоти і турботи, страх смерті, Палагна і ворожий мольфар все кудись щезло все одлетіло. 

В лісах повно лісовиків, які пасуть там свою маржинку оленів, зайців і серн.

Іван тупнув на місці виставив ногу струснув усім тілом і поплив в легкім гуцульськім танці.