Контрольна робота №4. Відокремлені члени речення

Отаман дуже полюбив Миколу; настановив його за крилаша, себто за свого помічника.

На світі усе знайдеш, крім рідної матері.

Зовні спокійний, Петро жив усі ці місяці якоюсь внутрішньою тривогою.

На яблуні переливчасто заспівала іволга і, війнувши пір'ям, перелетіла на друге дерево.

Тим часом надійшов голова, привітний червонощокий чоловік.

І на оновленій землі врага не буде, супостата.

Небо, холодне та темне, байдуже блимало зірочками.

Старий зараз ніякої роботи не визнає, окрім пасіки.

Незважаючи на спеку й духоту, косарі співали косарських пісень.

Над Оболонню висять низько білі, аж прозорі хмарки.

Він угорський хорват з Балатону, чизмар по професії, тобто швець.

Вкрита садками балка вилась попід горою.

Матюха поклав аркуш і, спершись обома руками на стіл, грізно очима вп'явся в юрбу.

Зараз від дороги, загороджений очеретяним тином, починався Замфірів виноградник.

Вустя нічого не бачила, крім отих швидких струмків.

Усіяна колосками земля пахне літом.

Зачувши тупіт з глинища, вискочив Карпо, сторож із школи, і подався в поле.

Природжений співак, він любив пісні і в душі пишався своїм артистичним хистом.

Знесилений кінь зупинився, важко дишачи.

Ростислав, у солдатській фронтовій шинелі Іванова, і Боженко поспішали тепер до залізничних майстерень.

Земля, скована морозом, покрилась білим снігом.

Знесилана горем мати схилилась схилилась на бильце канапи і заснули.

Людина високогуманна, Сошенко з піклуванням ставився до Шевченка.

Степ, струснувши з себе росу, горить рівним жовто-зеленим кольором.

Сухобрусові дочки, Марта й Степанида, були гарні дівчата.

Людина не позначена любов'ю не зможе звести серця для добра.

Оповитий тишею степ дихав пахощами росяних трав.

Непорушно стоять дерева загорнені в сутінь рясно вкриті краплистою росою.

Стояв Тарас на Чернечій горі осяяний променями сонця.

Озвучені бджолами соняшники чомусь схожі на круглі кобзи, які земля підняла зі свого лона на високих живих стеблах.

Втомлений нічною біганиною він задрімав, не заплющуючи очей.

Її маленька постать облита м'якою зеленуватою тінню акацій була незвичайно граціозна.

Через усю Вербівку стеляться сукупні городи та левади не огороджені тинами.

Добру віщують погоду скупані в сонці хмарки.

Хвилювалося розбуджене весняним вітерцем жито.

З природи мовчазна вона залюбки слухала веселу та гарну бесіду.

Проковтнули тишу обважнілі від снігу сосни.

Лукаш зачарований музикою лісу зупинився на галявині.

Осінній ліс осяяний вранішніми променями сонця здавася казковим.

Птахолови минали березовий гай пронизаний пасмами світла.

Налита сонцем і вітрами хлюпоче веслами весна

І дощами вмиті журавлі в блакиті відлітають у тривожний дальній шлях.

То хліб. Домашній добрий хліб. Хмільний. Гарячий. Щойно з печі.

Земля оновлена! І люди не ті, що ти, Тарасе, знав...

Дружба - безмежна, як море.

Люди - солдати, матроси, цивільні - потоком вливались в одні двері...

Дивлюся на квітучу яблуньку, а бачу сухі дерева

Подорожуючи не пускай коня галопом.

Пряме дерево і вмирає стоячи.

Виблискувала річка і звиваючись губилася в зелених шатах гаю.

Земля світаючи всміхнулася.

Хатина схилена на схилі стоїть сумучи сама.

Здалека під небом у вирій летючи голосно курличуть журавлів ключі.

Незважаючи на малесенький вітерець парило і робилося душно.

Іду собі ні на що особливо не зважаючи.

Лінивий сидячи спить лежачи робить.

Увесь день Славко працював не покладаючи рук.

Чорне небо висіло над степом граючи незліченним розсипом зоряних іскор.

Під вітром вгинаючи лінії прості повис нерухомий за вікнами дощ.

Вони стояли мовчазні вдивляючись в далеке минуле своє і своїх батьків.

Дід прожив під сонцем коло ста літ ніколи не ховаючись в холодок.

Проплавав я на річці підмітаючи пароплави і чистячи картоплю з рік.

Ненавидячи відступ він ненавидів усіх що відступали і себе також.

Вас одразу можна впізнати і не бувши ворожкою.

Січкар незважажаючи на свою чималу вагу й короткі ноги дуже прудко бігає.

Де-не-де біліє деревій пахнуть сохнучи від спеки васильки.

Сухобрусові дочки, Марта й Степанида, були малими гарні дівчатка: кароокі, чорняві, круглолиці, з ямочками на щоках.

Переляканий, запорошений снігом, без шапки, мчав Василько по дорозі назустріч холодному вітрові.

Та не однаково мені, як Україну злії люди присплять, лукаві, і в огні її, окраденую, збудять.

Окрім гри на сопілці, Хома Провора дуже любив пісні.

Співають ідучи шахтарки кароокі.

Побігли швидко мов ящірки, потоки з гір стрибаючи на переступах.

Вона стояла закам'яніло мовби не дихаючи нічого не чуючи і не бажаючи знати.

Духнович присівши почав слухняно жувати.

Схилились два самітні клени читаючи весни буквар.

Зозулі кували торкаючи дзьобиками чарівні клавіші неба.

Співають ідучи дівчата.

Світить річка, зникаючи у маревах небосхилу.

Кайдаш пішов на греблю не знаючи для чого.

Людина! Це ж яке слово! Його завжди треба стоячи говорити і кашкета скидати.

Похлипавши, гармошка починає снувати й прясти розлогу мелодію.

Білий ніздрюватий деревій пахне густо і владно пробиваючи сумовити повіви прив'ялих трав і квітів.