Контрольна робота "Безсполучникове складне речення" 9 клас.

Мої дні течуть тепер серед степу, серед долини, налитої зеленим хлібом 

Війнув холодний вітерець, але Юрій не відчув його дотику.

Заходило сонце, у вузеньких хутірських вуличках стояла червона курява, в садках варилася на триніжках вечеря, гупали об землю спілі яблука.

Минулася буря – і сонце засяяло.

Бери до серця і затям: душа творця не переквітне.

Поети йдуть за горизонт – поезія зостається віч-на-віч з вічністю.

Мудрі люди порадили – не все читай упідряд…

Відра подзвонюють над степовою криницею, сонце спиняється в прошуміли кленах.

Зникає мова – зникає нація.

Ще сонячні промені сплять – досвітні огні вже горять.

Слухай тихий голос вишиття – в ньому ти почуєш Україну.

Роздивися тверезо по світу – нас нова обнімає доба.

Обернувся я до хати нема в мене хати.

Дрібним листом зашелестіла груша дмухнув свіжий вітрець із саду.

Добра не жди, не жди сподіваної волі вона заснула… 

Тільки-но навчишся говорити треба вчитися мовчати. 

Губить кров свою на діл калина білим снігом доцвіта катран.

Бачив я у Миколи в зіницях синім полум’ям радість цвіла.

Та ви не бійтесь я вернувся другим.

Довго спали вітри у ярах на припоні довго тиша гнітюча полями повзла…

Сонце гріє вітер віє з поля на долину.

Друзі розповіли подробиці втеча готувалася давно.

Віз ламається чумак розуму набирається.

Усе ясно великого бажання навчатися ти не маєш.

Сонце гріє вітер віє з поля на долину.

Друзі розповіли подробиці втеча готувалася давно.

Віз ламається чумак розуму набирається.

Усе ясно великого бажання навчатися ти не маєш.

Упаде мороз на яблуневий цвіт будемо без урожаю.

Натужно шуміли ялиці потріскували на морозі стовбури.

І диво дивне сталося з ним совість заговорила.

Сумно місяць поглядає в нього братика немоє.

Дерево стояло ще голе, однак на вітах його вже починалось пташине життя.

Учися як слід, то й добро буде.

Місяць на небі, зіроньки сяють, тихо по морю човен пливе.

Хтось шарпонув двері, і вони розчинилися навстіж.

То шумів зелений лист, то в вінку мінився золотом ряст весняний, то золотим дощем лилися пісні.

Я пам'ятаю: шла весна своїм походом смілим, і по саду лилась вана квіток зеленим пилом.

Дерева мене чекають, і падає листя на стежку, і падають зорі в долоні, і падає сон у траву.

Був прозорий сонячний ранок, і мовчазні навколишні простори, дбайливо устелені сріблистим сніговим килимом, так ясніли навпроти сонця, що аж сліпило очі.

Упаде мороз на яблуневий цвіт будемо без урожаю.

Натужно шуміли ялиці потріскували на морозі стовбури.

І диво дивне сталося з ним совість заговорила.

Сумно місяць поглядає в нього братика немоє.

Людині треба, щоб її робота залишалася після неї.(складнопідрядне речення)

Ми - квіти життя! (складне безсполучникове речення)

Ні повітня не поворухнеться, ні пташка не защебече. (складносурядне речення)

Спустився вечір, і одразу похолоднішало, хоч у день була нестерпна спека. (складне з різними видами зв'язку)

 А ти трошки мене обійми, і я не змерзну (У. Самчук)

Свіча затріпотіла – й світло, мов голуба, пустила в лет… (В. Стус).

Безмірно жаль : ніжність вже не в моді (Л. Костенко

Із гір збігли струмки понад ставом розпустилася верба

даруючи красу

 несе тепло, радість, енергію

  люди милуються красою

  і сонце дарує свої промінці

 Осінній вечір морозом дихав, у небі місяць немов п’ятак.

 Що швидше наближався час закінчення школи, то більше було в учнів тривожних розмов про майбутній фах.

Я знаю: мова мамина — свята, в ній вічний, незнищенний дух свободи.

Гарячою зеленою барвою горить на сонці ячмінь, широко стелиться килим ясно-зеленого вівса, далі, наче риза рути, темніє просо.

 Зрадів ліс почався дощ.

 Коли ідеш удвох то дорога коротша.

 Знаю весна буде рання.

 Мені все подобається село, люди, природа

Я відчуваю день минає,

Сипле сніг тремтять дерева,

 Я знаю з попелу сходять квіти

Вітер колише трави шовкові ніч кругом.

Виглянуло сонце озеро враз проясніло.

 Вірю завтра повернеться тато,

Думав, доля зустрінеться спіткалося горе.

Мало прожити життя треба життя зрозуміти.