Тренувальний тест. Складнопідрядне речення

Ми могли б бути успішними, якби вчилися наполегливо.

Настане час - і піде все в архів.

Вдосвіта знов загули на морозі сосни і закричали півні на горищах.

Рибалки майже не полювали: звірі й птахи жили на острові вільно.

головною частиною

підрядною частиною

відокремленим членом речення

незалежною, рівноправною частиною

На душі робилося сумно, непривітно, бо ставало холодніше.

Ми підемо, де життя даруватиме нам радість.

Вчуся, бо інакше я не здобуду кращого майбутнього.

Я буду готовий тебе зустрічати, коли ти прийдеш.

Ви знаєте, як пахне хліб диханням сівача, вогнем безсонних діб?

А я люблю, як в вечірній час сопілка заспіває переливна.

Внизу коло самої греблі, що прилягала до мосту, росли густі очерети.

Щасливий тим, що живу тобою, Вітчизно рідна – земле сподівань.

Є такі гірські вершини, що сягають аж під зорі.

Знай, що я все пробачу.

Зорею станьмо для людей отих, яких на світі вже нема в живих.

А навкруги так тихо, що росинка з листа не скотиться.

Вернадський знав, що недалеко той час, коли людина одержить у свої рукинадзвичайне джерело сили – атомну енергію.

Був на Русі один пан, що страшенно гнобив своїх підданих; бо не тільки мусили вони працювати на нього, але ще відбирав він у них все, що оно бачило.

В’яз так покращав, що привабив до себе синичку в жовтім фартушку, і вона

завзято виспівує немудру, але солодко-щемливу пісеньку.

Хто мріє про булаву, має пам’ятати, що її дають лише гідним.

Хто береться за булаву, мусить розуміти, що її дуже важко здобути, але ще важче втримати.

Талант оживає у тій спадщині, яку залишає після себе, яку зберігають йогодуховні діти, яку вони цінують, немов коштовну скарбницю.

Талант не буде шукати тріски, бо його творча діяльність стає міцним гранітним

п’єдесталом, на якому иайбутнє збудує йому безсмертний пам’ятник.

Давні індійці, милуючись веселкою, були переконані, що в небі розцвіли квіти, які зів’яли на землі.

Деякі народи щиро вірили, що веселка – це райська дуга, шлях до країни

праведників.

За народним повір’ям, веселка – це дорога, якою янголи сходять із неба, щоб

зачерпнути води для дощу.

Якщо ви ніколи не дарували батькам і друзям власноруч створених писанок, тоцієї весни обов’язково подаруйте.

І все це нове, одягнути сьогодні вперше, бо цілий рік готувалося до Великодня.

Після білих снігів наступає весна, і ми знову беремо до рук писанку, аби

закодувати на ній наші надії та сподівання тим праведним письмом, яке дісталося нам у спадщину від пращурів, яке в Європі називають українською мініатюрою.

Не ті батьки, що на світ привели, а ті, що в люди вивели.

Українська мова витворила багато пестливих слів, якими опоетизовано світ.

Благословенна та ясна година, коли дитя читає „Кобзаря”.

А вітер в степу припадає, як вершник до гриви.

Певне, в кожного є заповітні пороги, звідки нас проводжали в житті матері.

Мені здається, що пейзажі в нас на Україні якоїсь приголомшливої краси й величі.

Сонце так світило ласкаво, що аж каміння сміється.

Ніщо мені так не пахне, як наш степ.

Наближалась весна, так що вже не тільки вдень, а й вночі капало зі стріх.

Людину прив’язує до певного місця на землі дім, де вона народилася.

Ви знаєте, як пахне хліб диханням сіяча, вогнем безсонних діб?

Щоб вволю всього мати, треба чесно працювати.

Місяць світив так ясно, що можна було розгледіти кожен кущик полину, який тільки й ріс тут на пересохлій землі.

У Стеблеві, де кінчається містечко, де Рось розливається з тісних берегів, є дуже гарне місце (І. Нечуй-Левицький).

Коли в тебе віра у працю згасає, поглянь на ту річку, що скелі зриває (Ю. Гойда).

Епохо, дай мені завзяття на кожен день, на кожну мить, щоб міг нащадкам розказать я про те, як ми навчились жить (М. Сингаівський).