Повторення. Пряма і непряма мова.Складносурядне речення

слова автора

точне відтворення чужого мовлення

розмова двох осіб

діалог

Оленка поцікавилася чи сестричка допоможе прибрати в кімнаті.

Оленка поцікавилася сестричко ти допоможеш прибрати в кімнаті.

Оленка попросила сестричку допомогти прибирати в кімнаті.

Сестричко ти допоможеш прибрати в кімнаті поцікавилася Оленка.

Хай замріяна весна тобі розкаже як вірно я тебе кохаю.

Ні не клич мене весно казала я їй не чаруй і не ваб надаремне.

А жовте листя осені шепоче щоб швидко-швидко йшла вже геть.

Хто вам сказав що я слабка що я корюся долі?

Український письменник В. Винниченко якось сказав: “Як нудно сіро проходить життя людей неталановитих, так нудно й нецікаво живуть без любові навіть талановиті”.

“Суспільність, – говорив М. Грушевський, – що має віру в себе, мусить мати й відвагу глянути на правду свого минулого, щоб зачерпнути в ній не зневіру, а силу”.

“Слово – найтонше доторкання до серця, – був переконаний В. Сухомлинський, – воно може стати і запашною квіткою, і живою водою і розжареним залізом”.

 “Митець не може відвернутися від своєї сучасності, – говорив Альбер Камю і далі пояснював: “Якби він відвернувся від неї, то промовляв би в порожнечу”.

лапки

дужки

не береться в лапки

 Дивлячись на нас, дід попросив Бога допомогти нам у житті.

 Дивлячись на нас, дід попросив Бога, щоб той допоміг їм у житті.

 Дивлячись на нас, дід попросив Бога: допоможи нам у житті.

 Дивлячись на нас, дід попросив Бога хай він допоможе нам у житті

 – Що ти хочеш від життя?

    – Небагато. Просто жити, працювати, як усі…

    – Так от і працюй, хлопче, а не розкатуй по степу.

 -«Сідай за книжки. Зубри!»

- «Мамо, епоха зубрінь минула».

  – «Це щось нове, хлопче. Зубрити не хочеш. Може і вчитися не хочеш?» 

–  «Вчитись хочу, але по-справжньому».

– Не святий і він! До всіх добрими не будеш.

– Оцінювати чиєсь життя – це, мабуть, найпростіше. – Правильно, нам пора про своє подумати.

– Доброго ранку! – каже Лукія, уповільнюючи крок.

– Доброго ранку, Лукіє.

– В область їду… Може, доручення буде яке?

береться в лапки;

не береться ніколи в лапки;

пишеться з нового рядка, перед нею ставиться тире;

переписується в рядочок без лапок

розмова двох осіб

розмова кількох осіб

промова однієї людини

непряма мова

прямою мовою;

епітетом;

непрямою мовою;

цитатою

Вона встала і виявилась зовсім не такою низенькою, як спершу здалося Луці.     

Неподалеку від гаю проходила дорога на Миргород, стоптана копитами коней, ліворуч -  глинища, занесені снігом. 

У сатиновій сорочці, у полатаних штанях, він при­йшов сюди першим з дружиною й дітьми. 

Легенький вітерець пробіг по верхівках дерев, і вони озвалися враз тихо й ніжно.

Не то осінні води шуміли, збігаючи в Дунай, не то вітер бився в заломах провалля.

Ти кобзу любиш ніжнодзвонную, а я – співаючий курай.

Лиш небо гуде неокрає, та сім'я журавлина на кри­лах весну піднімає, та ясними ночами зорі світять мечами на Дону, на Дніпрі, на Дунаї. 

Бійці замовкли, пластинку зняли, проте пісня про­довжувала звучати і наростати десь надворі.

Вже червоніють помідори, і ходить осінь по траві.

На гору доступитися нелегко, зате з гори зручніше боронитись. 

Язик має й коняка, та не балака.

Палали в гущавині квіти гранати, а в серці мойому палали пісні. 

так що настрій зіпсувався на цілий день;

проте погода посприяла нам і цього разу;

й обговорювати можливі перешкоди;

передчуваючи серйозні ускладнення.

На подвір’ї голосно сміються діти і пурхають горобці.

І жмуриться вікнами наша хатина і шепче задумливий сад. 

Жайворонок заспівав для своєї жіночки і їй теж захотілося злетіти в небо.

Вечірня зоря встає над містом і я непомітно засинаю. 

В осінній вечір слово засвічу, і світ мені засвітиться при слові. 

То дощ холодний січе, то вітер осінній проймає до кісток.

Світало, але світанок був якийсь виснажливий і втомлений.

Прилинув вітер, і в тісній хатині він про весняну волю заспівав. 

Відберіть у народу все — і він усе зможе повернути; але відберіть мову – і він ніколи більше не створить її.

Найменший шерхіт, луск гіллячки, шум пташиного крила, цокання копит — все резонувало тут надзвичайно лунко, чисто, повноголосо. 

У великому творчому процесі народжується мова людини, а з нею — і найміцніше природне єднання — суспільство, народ.

Двері мати відчинить – і запахне бузком.

В полі, за попелястим маревом, проступила розмита далина і навіть обрій почав угадуватись.

Мабуть, так ми і вчинимо і це буде дуже правильно. 

Чого ти так гірко плачеш і чим я тобі можу зарадити? 

Солома в грубці погасла і жар укрився тремтливим попільцем.

Сині роси зблискували на травах і сонце купалося на левадах. 

Десь у хлібах кричав перепел і туман стелився од річки.

На хвилину раптом стихли голоси і спинилися тіні.

Хвилина ще і схід розпише в сліпучі барви небосхил.

Я у думках до мами пригорнулась (?) і стало гарно й затишно мені.

Стояла непорушно тиша, урочиста й ніби свята (?) а згори валив і валив лапатий сніг.

Душа моя плаче, душа моя рветься (?)та сльози не ринуть потоком буйним.

Теплий день розхлюпує блакить (?) і ластівки купаються в промінні.