Контрольна робота. Речення з однорідними членами, зі звертаннями, вставними словами (словосполученнями, реченнями)

А.  У повітрі пахло розквітлими садами, молодими травами, зігрітою землею.

Б.  Пролітають над слободою то журавлині ключі, то косяки диких гусей.

В.  На села, на ниви і поля веселе сонце ллє проміння.

Г.   І дзвенить вітерець, і листочки тріпочуться ніжно.

А.  Довіра й честь панували в сім’ї.

Б.  Я не тільки проведу тебе додому, а й допоможу нести сумку.

В.  Дивиться вона не надивиться на свого сина.

Г.   Говори, говори моя мила: твоя мова – співучий ручай.

А.  Сад – то спів веселих птахів і сумних вітрів.

Б.  Тихе батьківське поле за поліським селом розляглось.

В.  Прекрасна усмішка весни, немов людські найкращі сни.

Г.   Весною чижик молоденький такий швиденький проворненький в садочку все собі скакав.

А.  Голубі сині фіолетові пасма хмар снували над горами.

Б.  Полум’я билося на вітрі величезним червоним птахом.

В.  Весна владарювала над полем і сосновим бором.

Г.   Мати зажурена заклопотана сумна.

А.  Збирають світлі золоті меди веселокрилі бджоли.

Б.  Чорні жилаві руки батька стомлено лежали на колінах.

В.  І прийшла зима заметільна сніжна морозна.

Г.   Сократ говорив рівним спокійним голосом.

А.  Вузька лісова дорога губилася в буйних зелених зарослях ліщини.

Б.  У руку взяв зерно важке і повне й кинув у землю.

В.  Чорна ніч спливала з чорного неба на чорну землю.

Г.   Польова дорога вела до густого соснового бору.

А.  Понад ставками росли верби, осокори, очерет, а кущі верболозу понахилялися аж у воду.

Б.  Восени листя вмирає і на брук осипається.

В.  Приємно і радісно бродити по теплих калюжах після грому й дощу чи ловити щучок, карасиків руками.

Г.   І вже починаєш не час цінувати, а кожну мить.

А.  Поля жовтіють, синіє небо, плугар у полі ледве маячить.

Б.  Оживляєм гори, води, вибудовуєм заводи, ростемо ж ми!

В.  Реве, свище завірюха, по лісу завило.

Г.   Тихесенько вітер виє, степи, лани мріють, над ставами верби зеленіють.

А.  Весною усе прокидалося та цвіло і пахло навкруги.

Б.  Раділи і садки, і поля, і усі люди.

В.  Протоптані від хати стежки бігли в усі боки до школи, до криниці, до ставка.

Г.   Білою сніговою ковдрою були вкриті хати, дерева, поля, дороги.

А.  Оргкомітет розглядав тексти тез і доповідей і програму конференції.

Б.  Довкола життя вирувало: росло, цвіло, спиналося до сонця.

В.  Письменники Франко, Кобилянська, Коцюбинський відтворювали українське життя.

Г.   Казки люблять усі дорослі й діти.

А.  Неспокій, рух і боротьбу я бачив скрізь: в дубовій і вербовій корі, у старих пеньках, у болотній воді.

Б.  Жінкам добирають елегантні, не дуже яскраві квіти як-от: троянди, тюльпани, гвоздики.

В.  Усе його цікавило: дорога, ліс, окопи під лісом.

Г.   Усе навколо: дерева, птахи, люди – сповнене весняної пружності.

А.  Мені все сняться сонце, співи, і Ви, і день весняний.

Б.  Він умів усяку селянську роботу робити, наприклад орати і сіяти, косити і молотити.

В.  Там були перепілки, кулики й курочки.

Г.   Шумить і дзвенить вітерець, і листочки тріпочуться ніжно.

А.  Чуже мовлення, передане дослівно без змін;

Б.  Слово чи сполучення слів, що називають особу або предмет, до якого звертаються з мовленням;

В.  Слово, яке виражає ставлення мовця до висловлюваного ним повідомлення;

Г.   Слово або сполучення слів, речення, що містить у собі додаткове повідомлення.

А.  Звертання не відповідають на питання і не є членами речення.

Б.  Звертання можуть бути непоширеними та поширеними.

В.  Поширені звертання складаються лише з двох слів.

Г.   Вставними називають слова, які виражають ставлення мовця до висловлюваної ним думки.

А.  Гарний хлопець з іншої планети, може, завтра в гості залетить.

Б.  Хтось знічев’я почав сильно товкти кулаком об стіл, і Дарка зупинилася на місці.

В.  Аркадій Козачок викинув руку вперед, ніби булаву, і на хвилину застиг у ті позі.

Г.   Спасибі Києве за всі щедроти.

А.  Раз на Зелені свята зібралося парубоцтво шукати скарбу.

Б.  Нехай в піснях твоїх поете вустами серце промовля.

В.  Так я вільний маю бистрі думки – чарівниці.

Г.   Вітер шумів так, що заглушив навіть думки.

А.  Верни до мене пам’яте моя.

Б.  Мамо зваріть супу!

В.  Прилітайте ластів’ята до моєї хати.

Г.    Ну що ж товариші давайте звечора приготуємось, щоб зранку не вовтузитись!

А.  Май подорожній при собі хліб завжди.

Б.  І все ж не оминайте люди осінньої журливої краси падолисту.

В.  О краю мій моїх ясних привітів не дістав від мене жодний ворог.

Г.   Пробач мені пісне непрохані сльози.

А.  Не збавляй собі сну, не дивись у то бік, моя пташко!

Б.  Та ти, мене дубе, отінив, як хмара.

В.  А ти голубонько, ти кралечко моя поки співаєш на калині, то й весело мені!

Г.   Бач Оксана, я жартую, а ти й справді плачеш.

А.  Вставні слова виконують синтаксичну роль членів речення.

Б.  Звертання в реченні виступає додатком.

В.  Вставні слова не є членами речення.

Г.   Вставні слова зв’язані з членами речення сурядним або підрядним зв’язком.

А.  Вам певно скоро на поїзд?

Б.  Але навіть Степан своїм приземленим розумом тямкує тимчасовість своєї влади.

В.  Відступати нам по-перше пізно а по-друге нема підстав.

Г.   Але доля звела нас дуже близько і повірте здружила.

А.  Аркадій махнув рукою мовляв нема за що ще йому аплодувати.

Б.  Кажуть мудрість приходить з роками.

В.  І кожен фініш це по суті старт.

Г.   Стало зовсім видно.

А.  Без мови рідної, повірте, важко жить.

Б.  Радуй вовіки, мій добрий народе, зерном і піснями всесвітні народи!

В.  Певно, сама через це наші пісні такі мелодійні.

Г.   Випадково, ясна річ, на вас може налетіти табун гусей.

А.  Безумовно, ти хоч не феномен, але спритний чоловік.

Б.  Мені тепер відкрилося, нарешті, що людина створена для любові, для кохання, для зачарованості й захопленості.

В.  Живу, як знаєте, я на хуторі, якраз на узліссі.

Г.   Увечері, на щастя, пішов дощ.