Контрольна робота. Синтаксис. Пунктуація. Просте речення. Двоскладне речення

поширені та непоширені

повні та неповні

односкладні та двоскладні

прості та складні

Червоне сонце закотилося в імлу й пірнуло за обрій.

Живе полум’я жагуче здійнялося вгору й засичало.

Снігопади припинилися, і над селом розпогодилося.

Нехай добро заглядає у кожен дім і сіє своє золоте добро.

 Що ж воно таке, отой берег дитинства (В.Скуратівський)

Хто серця чистого добро злобою чорною поборе (М.Рильський)

Слово, чому ти не тверда криця (Леся Українка)

Сміються, плачуть солов’ї і б’ють піснями в груди (Олександр Олесь)

Хмари починають темніти, стають синьо-чорні.

Намотати на вус – означає добре запам’ятати.

Ой три шляхи широкії докупи зійшлися.

Щире кохання – то великий скарб.

Ліс стояв розхристаний, спустошений і дикий.

Митець щоразу все мусить відкривати заново.

Золоточубий вересень прийшов позолотити дерева.

Так, я буду крізь сльози сміятись… 

Прожити вік – не поле перейти.

Затихне і знову журитись почне.

Умовились ми з Василем на річку піти на цілий день.

Я дуже радий вам допомогти.

Лісове болото обступили білокорі верби.

Ще здалеку побачили чотири берізки.

Стоять віддалік одна від одної три верби.

Учень бездоганно описав степ.

І захлиналась наша переправа шаленим шквалом полум'я й води (Л.Костенко)

Любить свій край - це для народу жити, боротися за юне, за нове (В.Сосюра)

Хто топиться, той за соломинку вхопиться (Нар.творчість)

Меланка з Гафійкою теж заробляли (М.Коцюбинський)

Ти пісня моя лебедина (Л.Костенко)

 Він рідний нашим городам і селам (М.Рильський)

Мова це розум і руки, сутність народу (М.Луків)

Сад великий, але старий, запущений (М.Івченко)

образ/символ, поет/класик, художник/пейзажист

трава/звіробій, місто/Херсон, річка/Донець

храм/Святої Софії, селище/Наддніпрянське, письменник/літописець

озеро/Світязь, виставка/продаж, красуня/дівчина

Нафта — це кров землі і наша перемога.

Рідна мова — найдорожчий скарб народу.

Тут задзвенів схвильований і гнівний голос Кобзаря і всіма барвами ма­льовничої України заграла палітра Шевченка-живописця.

З товщі літ випростовує силу народ, кущ калини в піснях піднімається вгору.

Гуляти не ціпом махати...

 Рідна мова не степ, не хата, а народу мого душа.

Ти виняток, ти унікум, ти не від світу сього!

Моє серце не стальне.

Од переляку на його лобі виступив холодний піт.

Палаюче сонце висить над степом.

Бурлаки завернули в яр на відпочинок.

Кулі прошивали повітря щоразу густіше.

Бурлаки звернули в яр на відпочинок.

чи лінивого не молотом, а голодом.

Сергій повільно піднявся трапом.

Спросоння Пашко злякався.

1

2

3

4