Контрольна робота. Складне речення з різними видами зв'язку

Якщо придивитися до квіточки каштана, то можна помітити на ній барвисті плями.

Хвиля більшала, проте козаки були байдужі до неї: не первина їм в море ходити.

Тепло було й вишні цвіли рясно.

Дівчина, обсипана квітами, іде, немов пливе лебедонька у воді.

Постановник не осипав Ярославну компліментами, він після роботи тільки потиснув їй руку, але цей мовчазний потиск руки був для неї дорожчий за слова.

Пташки замовкли, трави стихли, лише берези сколихнулись, лише вербиці поклонились, та вітер золотим од дерева до дерева почав шпурляти, кружляючи червоне.

Тихо розмовляли, наказували, як бути з хлібом, що треба продати, що купити, чим засіяти пари і що сіяти по озимині.

Дивовижні сцени можна було побачити в ці хвилини в таборі: той сміявся, той плакав, там обнімалися, там підняли на руки і цілували стареньку бабусю, що принесла останню качку.

5

6

7

4

Чи вдарить смерть у серце співом, чи упаду в безодню я.

Кохання, вірність — істини одвічні, створили їх іще до нас, давно.

Хай співає сирена, вона перед нами в боргах.

Раптом поїзд зупинився, всі пасажири кинулись до вікон з одного боку, наче хтось зразу перехилив вагон у той бік.

 Одного весняного ранку, коли під моїм вікном брунькував фіолетом бузок і на ранніх яблунях розпускався рожево-білий цвіт, я вийшов з хати на подвір'я і став як зачарований, - у саду дзвінко витьохкувала якась незнайома мені пташка.

 Дехто і мене пізнає - догадуюсь по несподіваних окриках позаду; чим я більше наближаюся додому, тим тяжче стає від ваги тих несподіваних тривожних окриків. 

У п'ятницю, перед самою війною, сон мені приснився: вийшла я з хати, стала на взгір'ї, а внизу наш Дніпро і Кошова поєдналися, розкинулися, як небеса нависли прозові.

Якось химерно запахли абрикоси: запах був ніжний, і нагадував він старий Прованс і старомодні кабріолети.

Важко знайти переліт - траву, бо вона весь час перелітає з місця на місце, зате того, хто її зірвав, щастя вже не залишить.

Виявляється, коли ї скрута, птахи просто горнуться до людини: вони зовсім довіряють їй.

Маківці легше: ґрунт відволог - запалахкотіли цвіту пелюстки, і смокче стебло, трохи не луска, соки землі.

Часто так буває: один вину свою на другого звертає.

Голос його здригнувся, і, щоб стримати сльози, він приліг поряд і обережно обняв обох — Янку і сина.

 Йому хотілося помиритися з нею, пояснити, що він не мав на думці нічого лихого та вона уперто мовчала, і скільки він не зирив на неї, відвертала очі.

 День сонячний і прозорий, і хочеться щоб йому не було краю.

Весну, либонь, зачарували, а тепер вона чекає й не може дочекатися на слово яке відразу ж випустить на волю.

Я відриваю голову від землі, а біля мене аж перехитується од сміху Люба, у її руці погойдується чимсь напакована торбинка, і дівчинка кладе її на те саме місце, до якого тиснулось моє вухо.

Коли ступила між дерева, коли побачила, як по їхньому гіллю згори донизу ллється наче якесь аж туманне, сонячне проміння і як у тому промінні мінливо зблискує листя, коли почула вогкий, густий, прілий запах лісу,— усміхнулась, і вже, здається, весь день ота усмішка не сходила з її уст.

Йому здавалося, що живе він споконвіку на цій безмежній, широкій землі: таке довге було життя, наповнене думами й спогляданнями великого таємничого світу...

Село також у тумані, але з гори видно, як сонце прудко біжить десь із поля.

Пройшла гроза – і знову літня проза: парує степ, і оживає ліс.

Де-не-де жовтіє деревій, пахнуть, сохнучи на сонці, волошки, пахне ще не скошеною травою.

Сонця ще нема; воно десь там за вигином планети, а ці хлопці й дівчата вже передчувають його, вже бачать його вгорі у вранішнім першім промінні, там, де міниться барвами білий летючий метал.

Бажав би я єдиного в житті: на гонах цих упасти у труді і знов піднятись – колосом на ниві.

Складна синтаксична конструкція

Зв'язок - безсполучниковий та підрядний

П'ять частин

Шість простих речень

Не беріть із зеленого лугу верби ні на жовті піски, ні на скелі, бо зів’яне вона від жаги і журби по зеленому лузі в пустелі…

Вона плакала, як мала дитина, і не зводила очей з того місця, де стояв на морі човен, доки небо одразу вияснилося, доки перестав вітер, неначе втік з моря на степи, щоб нагулятися ще на степах досхочу на роздоллі.

Недарма деякі люди життя своє присвячують, щоб вибудувати й дослідити своє генеалогічне дерево, бо людина – єдина істота, яка має відчуття історії, і коли відчуття в ній згасає, вона морально дичавіє.

 Незнайомка, мружачись, дивилась, як двоє дітей дружно зникають споришевим подвір’ям, як їхні худенькі постаті зникають і показуються поміж білизни, як на білих сорочках і простирадлах мелькають їхні тіні…

Одного весняного ранку, коли під моїм вікном брунькував фіолетом бузок і на ранніх яблунях розпускався рожево-білий цвіт, я вийшов з хати на подвір'я і став як зачарований, - у саду дзвінко витьохкувала якась незнайома мені пташка

Дехто і мене пізнає - догадуюсь по несподіваних окриках позаду; чим я більше наближаюся додому, тим тяжче стає від ваги тих несподіваних тривожних окриків. 

Цвіте липа й пахне неймовірно, тече вулицями повною водою, марширує Олешківський партизанський загін у складі двох босих сотень – батальйон Шведа.

Розкажи, як за горою сонечко сідає, як у Дніпра веселочка воду позичає.