"Складносурядне речення"

З підрядними сполучниками.

З єднальними, розділовими, протиставними сполучниками.

З розділовими сполучниками.

З єднальними сполучниками.

Вже зовсім скоро листопад укриє листям сонну землю.

Вже лине листопад здаля, і листям вкриється земля.

Вже поспішає листопад, щоб листям вкрити землю сонну.

Вже листопада жде здаля сонлива, втомлена земля.

Прозорий струмок перетинав стежку і через нього було перекинуто кладку із сухої деревини.

Ген-ген крайнеба червоніла сонячна заграва та вітерець ледве чутно дихав.

Човен висувається з-під верболозу чорним клинцем і на воду сповзає дядькова тінь.

Десь недалеко на прибережнім сухопутті звиваються посірілі в’юни і вигинаються носаті щупаки.

Нове століття вже на видноколі, і час новітню створює красу.

Демко вдоволений розпорядком батька, зате Максимові це не до вподоби.

Не то осінні води шуміли, не то вітер бився в заломах провалля.

Зараз тільки сухе бадилля стовбурчилося на городі та стриміли соняшники.

То сонце нас лакаво грє, то лютий вітер гріз новиє.

Чуже пізнавай, та свого не забувай.

Свято вдалося на славу, але не всім усе сподобалося.

Не забувай свого народу, та знай синів славного роду.

Не минає мене листопад, нагортає на серце зажуру.

Буде віра в перемогу - буде перемога.

То заблищить самотня зірка, то сріблястим сяйвом вкриються контури сизуватої хмари.

Зжаті стебла господиня клала навхрест і вони лежали до закінчення жнив.

Самотнє небо посиніло, як емаль, і стало літа невимовно жаль.

Дівчина троянди поливала, і кудись котилась хмар навала, і сміялась осінь за вікном.

Трембітою озвалась далечінь, ураз затанцювала неба синь, і сонце теж не втрималось у хмарах.

Грім одгримів, і солодкою млостю спокою віє од цвіту вишень і від сирої землі.

Світло погасло — і сонця нема.

Серцю дано не бідніти, і думам не дано всихать!

 Ще день — і в поле! Буде славна праця

Не треба сліз - хай усмішки розквітнуть.

Людина без імені — що сонце без світла

 Усе іде, але не все минає над берегами вічної ріки.

Уже за вирій відлітає літо і звідти не повернеться ніколи.

Щастя твоє летить, і радість твоя розгорнула крила, і погожий день обій­має по-батьківському.

І, й, та, ні...ні, ані...ані.

Але, і, зате, проте, однак.

Та, ні...ні, чи, хоч...хоч.

Або, чи, або...або, чи...чи, то...то.

але, проте, що, тому що, так що, ніби, неначе, що аж, і

 і, та, але, зате, проте, чи, або...або

а, як, щоб, коли, аби, хто

 і, бо, й, та, але, зате, проте, чи, або...або

 ... що виріс "на нашій, не своїй землі"

.. але в цьому становищі є й свої радощі

... так що мусить він з тим змиритися

...поки люди не навчаться сприймати чиюсь геніальність.

Плакала чорна троянда, а біла троянда сміялась, прикриваючись пелюстками.

Можна знайти в природі півтони, а можна життя спинити на півслові, але немає в житті напівціни...

Розкішними червоними гніздами обвисає горобина, а поважний деревій пахне густо і владно.

Скрипічний ключ розтав у журавлинім,

А ми отримуєм омріяні ключі.

Знову яблуні цвітуть і лунає знайомий мотив.

То сонечко пече то вітер його пхає.

Знов зустріча земля годину літню і дерево пахучо зацвіта.

Вночі спадали хмари куряви і затихав Путивль.

Вдалині поле ніби вогнем горить та річка виблискує на сонці.

Ліс одягався тоді в жовте й червоне листя а сонце обертало його у золотий вогонь.

 Висипала на подвір'я дітвора та збудила тишу голосним криком і дзвінким сміхом.

Курява стелилась по гладкому як дзеркало ставку і купалась у хвилях рожевого світла.