РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ В СКЛАДНОСУРЯДНОМУ РЕЧЕННІ

Ну хто не грав його і хто не слухав?

Десь коні ржуть і глухо грають сурми.

У полі сонце і в селі все залито гарячим сяйвом.

Без Слова немає обнови і часу мертвіє відлік.

Вже червоніють помідори і ходить осінь по траві. 

Тільки коники сюрчать та перепел іноді підпадьомкує.

І наперед не треба ворожити і над минулим плакати не варт.

Над Дніпром клубочиться задуха і пахне степом в степу сизий деревій.

Пливе над світом осінь як медуза і мокре листя падає на брук.

Нове століття вже на видноколі і час новітню створює красу. 

Хай наше слово не вмирає і наша правда хай живе!

І журиться вікнами наша хатина і шепче задумливий сад.

Лиш храм збудуй а люди в нього прийдуть.

Танула сиза мла й у первісній величі сходило сонце.

Гроза пройшла і грім ударив десь збоку. 

Не сплять лиш цвіркуни і фонтан та кліпа очима-зорями небо.

Чи то мені здається чи то справді свист тихшає?

Під вечір стихли голоси й засяяли в небесах зорі.

А гуси знов ґелґочуть на озерах і пахнуть медом плавні навесні.

Або розумне казать або зовсім мовчать.

Я у думках до мами пригорнулась (?) і стало гарно й затишно мені.

Стояла непорушно тиша, урочиста й ніби свята (?) а згори валив і валив лапатий сніг.

Душа моя плаче, душа моя рветься (?) та сльози не ринуть потоком буйним.

Теплий день розхлюпує блакить (?) і ластівки купаються в промінні.

Над ними білка їсть горішки (?) і стука, стука дятел-птах.

В орача руки чорні (?) та хліб білий.

Остап із Соломією сіли під вербою (?) але їм не говорилось.

А жайвір щебече (?) а сивий будяк посихає.

За селом шелестіли хліба (?) і пахло полином.

Я дивився на небо (?) й небо затихає в коливанні.

Тепло було й вишні цвіли рясно.

Заснули доли і полонина в тиші спить.

Ураз труснуло всю світобудову і тиша впала на свічадо плес.

Ясно ще осіннє сонце сяє та холодом осіннім вже в повітрі потягає.

Чи то мій сон чи просто чорна магія чола. 

Микола направив струни повів смичком і жалібна пісня розляглася по хаті.

На яру стояло чималеньке село і посеред села біліла невеличка нова церква.

Проходять покоління по землі та кожне творчий слід свій залишає.

Зустрілись двоє пізно по зимі та вже на скронях паморозь зимова.

Чи біля тебе душу відморожу чи біля тебе полум'ям згорю. 

Чимось зарадиш людині і на душі легко весь день.

Чужих два слова в пісні буде і пісня вся тоді чужа!

Озвався постріл над рікою і на коня схиливсь козак.

Давно закінчилася злива і хмари розійшлися. 

Квітує жито і ячмінь колос викидає. 

На сизих луках скошено траву (?) і літо буйне в береги ввійшло

Дерево стояло ще голе (?) однак на вітах його вже починалось пташине життя. 

Чи то мені здається (?) чи то справді свист тихшає?

Всім серцем любіть Україну свою (?) і вічні ми будемо з нею!

Пахне сіно лугове (?) і зав'язь в чистих росах зріє.

На клумбах горіли маки (?) а ранні левкої тільки що розпускалися.

На хвилину раптом стихли голоси (?) і спинилися тіні.

Ось уже й сонце пучкою постукало в моє вікно (?) а за вікном на тепло заворкували голуби.

Вітру на морі не було (?) проте клекотав сильний прибій. 

Хвилина ще (?) і схід розпише в сліпучі барви небосхил.

Зрідка пробіжить тут заєць (?) або спиниться на кручі вовк.

Ще мить (?) і Дрогичинська битва загримить.

Тільки коники сюрчать (?) та перепел іноді підпадьомкає.

Тепло було (?) й вишні цвіли рясно.

Сині роси зблискували на травах (?) і сонце купалось на левадах.

Дощ пройшов (?) і Київ зеленіє.

Підбилися в зеніт Волосожари (?) і каже казку зірка до зорі   

На лугах вже скошено траву (?) і літо буйне в береги ввійшло

Людина створила культуру (?) а культура — людину.

Слова — полова (?) але огонь в одежі слова —чудотворна фея, правдива іскра Прометея.

Сніг з кожною хвилиною густішав і дедалі непрогляднішою стала за вікном вируюча сіра каламуть.

Таке розкішне над нами небо і такі ми до безмежності молоді!

Над водою вставав туман і повіяло холодком.

Чого світання так ясніє в небі і так ясніє пісенька дзвінка?

По узліссі і на галяві зеленіє перший ряст і цвітуть проліски та сон-трава.