Складносурядне речення.

1

2

3

5

Дощ одшумів і спориші понурі принишкли настрахалися грози.

Перед вікном шумлять тополі і захід сонця мов кривава рана.

Високий день за обрій закотивсь і спорожніли села між садами.

А ранок був надіями багатий і обрій цвів трояндою пелехатий.

Уже потемніли степи і сутінки стали густими.

 Полоще чайка в сонці крила і згубився берег вдалині.

 Ці святі простори вічні і вічний тут народ живе.

 Квітує сад під райдужним вінцем і пахощі розлиті на півсвіту.

Людські таємниці не мають і не можуть належати іншим.

Минули десятки літ, а малюнки та фарби і досі збереглися.

Надворі зривалась метелиця, і душа лісу стогнала, наче людина.

Земля здавалося ще чорніша, і мимоволі прокинулася туга.

Дощ пройшов і Київ зеленіє.

Несподіваний ривок і ми відриваємось від землі.

Пекуче сонце кинуло промінь на галявину  і враз запалали золоті кошики.

Річка широка та глибока а вода синя та чиста і котиться вона, виблискуючи та шумуючи.

освітивши і поле, і ліс

а земля втішається його теплом

і зігріває все навколо

воно пускає навколо пустотливі іскорки

Скрізь снігові замети, а на деревах де-не-де рум’яні яблука пломеніють.

Пустка була навколо, і все було незнайоме.

Гасне заграва – і багряний відблиск на снігу згасає.

Природа, позбавлена тепла і сонця, готувалася до зимового спочинку.

У високості тремтів срібний птах і симфонія сонця дзвеніла!

Сіяє у росах сріблясте проміння і сіється листя в гулке безгоміння.

Від ставу дівчатко біжить до межі і стоїть на порозі усміхнена мати.

Яблуко до долу струсять віти і воно вже в кроні не засяє.

Уже червоніють помідори і ходить осінь по траві.

Плід лежить, красуючись між травою і несила очей від нього відвести.

Високий день за обрій закотивсь і спорожніли села між садами.

На чужині і дерево не так росте і звір не так себе почуває.

Запашна, співуча, сповнена музики і квіткових пахощів наша мова.

Шелестіли дуби, і смарагдова тиша була.

Буде чисте небо ніжне і привітне, і земля вбереться в золоту красу

Зорі чогось затремтіли, і небо стемніло

Вже листопад підкрався з-за дубів і гай знімає золоту перуку.

Ой, бабусю, я знов, пригортаючись до нашого колоса, чуєш, діду, я знову романтик на білім коні.

Рубленими причілковими стінами хати тулились одна до одної, а в них тамували подихи люди та переведена із сараїв в тепло від морозів худоба.

Море десь уже близько, але його не видно із-за кучугур

Повітря склом виблискує ламким  і тиша ніжно дзвонить над гаями.

 Прийшов поет   і задзвенів рядок

Сьогодні світ руками я обняв і навзаєм зі мною світ обнявся.

Була метелиця   і тиша залягла.

і рання мла стелилась по землі

схилившись ніжно до землі.

сади,ліси,поля.

утішаючись  осіннім теплом.

Хвойні дерева  певна річ  збагачують повітря киснем і  майте на увазі знищують небезпечні хвороби.

Час ішов дуже поволі і якась година здалася матері за цілу вічність 

В тихій задумі стояли діброви а в них весільним одягом пишались черешні.

Ще одна-єдина мить і дальній поїзд прошумить 

Дощ пройшов і Київ зеленіє.

На хвилину раптом стихли голоси і  спинились тіні.

Сліпучо спалахнула блискавка і гуркіт грому сповістив про початок нічної грози.

З неба, як розтоплене золото, ллється на землю блискучий світ сонця і на ланах грає сонячна хвиля.