Контрольна робота "Складносурядне речення. Складнопідрядне речення""

 що має смислову завершеність

 що має одну граматичну основу

що має дві і більше граматичних основ

 сполучникові, безсполучникові

складносурядні, безсполучникові

 складносурядні і складнопідрядні

складне речення, в якому прості (сурядні) речення залежні за змістом і пов'язані сурядними сполучниками

складне речення, в якому прості (сурядні) речення рівноправні за змістом і пов'язані сурядними сполучниками

питальні, єднальні, окличні

розділові, єднальні, протиставні

неокличні, спонукальні, розділові

 Латаття ніжилось в Озерах, хитали ряску карасі.

 На вечірньому небі потьмяніли і щезли сріблясті зірки.

 Уже червоніють помідори, і ходить осінь по траві.

 Іван підійшов до вже зарослого окопу: прилетів раптом до того окопу і впав на одну з квіток лахматий джміль. 

 Сироватка рвонувся, але якась владна сила зупинила його, не дала схопитися на ноги. 

 Пахло далеким вітром, якого звечора не було. 

Книжна мудрість свята, її не потяти шаблею і з гармати не встрілити.

 одне просте речення за змістом граматично залежить від іншого і з'єднується з ним за допомогою підрядного сполучника або сполучного слова;

прості речення рівноправні за змістом і пов'язані сурядним сполучником;

наявний лише один головний член;

 Не видно і самого океану з височини, а тільки гори хмар то снігових, то сивих, то блакитних ... (М. Рильський)

 Якщо сьогодні я прийду до неї, вона мене в Александрію візьме. (Леся Українка)

 Орел мухи не ловить, а слон за мишею не ганяється. (Народна творчість)

В моїй душі мелодія осіння, та в ній я чую ноти весняні. (В. Сосюра)

 Якби ти до пізнього вечора залишився тут, то ми побачили б усіх борсученят. (М. Стельмах)

Все свідчило про те, що дід був у місті. (Ю. Збанацький)

Коли мені загрожує покарання, то я негайно згадую про школу та книжки. (Ю. Збанацький)

 Якщо могутнє дерево виверне буря, воно вже не підніметься (Ч. Айтматов)

 Я люблю тишину, коли море так дише і зітхає у сні до холодних і темних глибин. (В. Сосюра)

 Коли мені підхлібник руку тисне, тікаю геть від нього, сам не свій. (Д. Павличко)

Ота весняна золота бджілка вкинула в хату щось таке, від чого білі стіни під низькою стелею осміхнулися. (М. Коцюбинський)

Виспівує та щебече, поки місяць зійде. (Т. Шевченко)

 Купив чи продав, аби поторгувався.

 Якщо обрид тобі хто, позич йому грошей.

Прославився, так що на люди вийти сором.

 Не все другу знати, що на серці в себе мати.

А. Слова  полова але огонь в одежі слова безсмертна чудотворна фея правдива іскра Прометея.

Б.  Тут багато важить художньо – політичний образ рідного слова втілений у конкретних мовних знаках української культури.

В. Освіта наука мистецтво театр побутова культура пов’язані з мовним вихованням.

Г. Обмеження сфер де використовується національна мова приводить до знекровлення культури.

А. Його очі розшукують дві чорні тополі, за якими на блакиті легенькою парою струмує світанок.

Б. Чайка скиглить літаючи, мов за дітьми плаче.

В. Над голубими вітряками плив журавлиний караван, неначе кликав у дорогу.

Г. Куди серце летить, туди й око глядить.

А. Життя зриває дні мої, неначе вітер зриває листя.

Б. Сонце пекло так, що й уночі степ пашів.

В. Перед очима замигтіли великі зорі, що займалися в небі.

Г. От і прощай, літо, бо зима одразу впала на голову.

А. Якби мені, мамо, намисто, то пішла б я завтра на місто.

Б. Я Нептуну півкопи грошей в руку суну, аби на морі шторм утих.

В. Малі дерева схожі на дорослих, як діти на своїх батьків.

Г. Дерево благають, щоб парості розпустило в їхнім біднім краї.

І садила квіти біля вікон мама щоб краси у світі не було замало (В. Крищенко).

Ми прагнемо щоб юність була осяяна благородною громадською мужністю (В. Сухомлинський).

Тепло було, й вишні цвіли рясно (Марко Вовчок)

Можна розділити на сто частин яблуко, але не можна розділити землю (Нар. творчість).

коли ми повернулися з екскурсії.

і корабель підійшов ближче до скель.

й до кінця літа більше не здіймалася.

штиль радував матерів та дітей.

Великдень цього року пізнім видався, до свят зовсім із сівбою закінчили (У. Самчук).

Яка могла бути радість од волі, за якою чорною тінню стояла розлука? (В. Шкляр).

Он вийшов з хати вечір-сивобров і на сопілку гра біля порога (І. Муратов).

Світанок розбудив птахів, і твій голос чується у їхньому співі (Г.Овсієнко).

Максим закушує губи – і кров солонить їх, і не може вийти з хати, не може нічим допомогти (Л. Тараненко).

Дзвінка дивилася на Максима, а очі її повільно наливалися слізьми (Л. Тараненко).

Він навіть зніяковів, угледівши її біля воріт турбази (Л. Тараненко).

Зелень її очей спалахнула, немов омита весняним дощем (Л. Тараненко).

а) Ще немає ні людства, ні преси, ні головліту, а цензура вже є... (Л. Костенко) 

б) То шумів зелений лист, то в вінку мінився злотом ряст весняний, то золотим дощем лились пісні (Леся Українка)

в) Він десь пішов і не вернувся, проте тут була його тінь, була про нього згадка (У. Самчук). 

г) А ти вийшла — і сталося чудо якесь... (О.Олесь) 

Справжня людина, що хоче бути господарем життя і своєї долі, мусить триматися ближче до природи, жити простіше й щоденно гартувати і навіть випробувати свій організм і свою волю.

Засипав сніг стежку, що миша протоптала.

Є такі гірські вершини, що сягають аж до гір.

Сьогодні я такий веселий, що молодіти хочу знов.

Реве Дніпро й лани широкополі медами пахнуть.

То шурхне щось збоку то захитається береза то щось гукне.

Я калині прийшов поклониться а калина мене не стрічає.

Швидко грудень повіє крилатий й постелиться сніг.

 Перед очима замигтіли великі зорі, що займалися в небі. (В. Кучер)

 Життя зриває дні мої, неначе вітер зриває листя. (В. Сосюра)

  От і прощай літо, бо зима одразу впала на голову. (М. Стельмах)

  Сонце пекло так, що й уночі степ пашів. (Ю. Яновський)

  Дерево благають, щоб парості розпустило в їхнім біднім краю. (Т. Шевченко)

  Я Нептуну півкопи грошей в руку суну, аби на морі шторм утих. (І. Котляревський)

 Якби мені, мамо, намисто, то пішла б я завтра на місто. (Т. Шевченко)

  Малі дерева схожі на дорослих, як діти на своїх батьків. (М. Сингаївський)